Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Духовний простір · “Хіба може московська церква захищати інтереси України, якщо її шеф кирило благословляє війну проти України? Звичайно, ні!” · с. 4сторінка оригіналу ↗

Не сійте марнославство і розбрат

Слово Просвіти, №04 за 2023 рік

Василь КУЗАН, письменник Оце облетіла мережу пісня “Батько наш Онуфрій” і наробила багато шуму, викликавши неоднозначне сприйняття та прямий осуд значної частини тих, хто щиро вірує в Бога і ходить до церкви. Народ відчув щось недобре в лицемірній пісеньці і відмежувався від неї. Хоча пояснити причину свого несприйняття може далеко не кожен. Більшість українців довіряють своїй інтуїції, а вона їх ніколи не підводить. Та і взагалі, як довіра, так і віра не потребують доказів. Ти або сприймаєш існування вищої сили та правди і розчиняєшся у ній, або не сприймаєш її, покладаючись у такому випадку виключно на свої можливості та на свій розум. Наш народ не сприйняв витвору московських попів і відверто поглузував із “батька”. Перед тим, як іти далі, зупинимося на основних засадах християнства. Тобто, нагадаємо собі про них. А вони стверджують, що Батьком для усіх вірян є Бог, а матір’ю – пресвята Марія, Михайло ТОКАРЮК, м. Чернівці “Зі школи йде у світ людина…” Ранковий туман розсіявся, і приміщення Старожадівського ліцею – в сонячному промінні. Моїм екскурсоводом – завуч ліцею Марина Октавіянівна. Більш вдалу кандидатуру складно й підшукати. Адже пані Марина не просто землячка Митрополита, вона його однокласниця. Разом освоювали шкільну науку від першого до десятого класу. Раніше бувати тут не доводилося, тож звертаю увагу на пам’ятник у центрі розкішної клумби. Бронзовий бюст – пошанування Агарона Апельфельда, ізраїльського письменника. Встановили його меценати з Німеччини, яка таким чином спокутує провину, завдану нацизмом єврейському народу в роки Другої світової війни. Подумалось, чи дійдуть до такої спокути (і коли це станеться!) теперішні загарбники, які вичавлюють українців з рідної землі, винищують цвіт нації та її майбутнє – малих діток? Праворуч від пам’ятника – капличка, знак того, що в навчальному закладі вихованців вчать добра, справедливості, шанобливого ставлення до традицій. Школа в Старій Жадові, що віднедавна набула статусу ліцею, – одна з найбільших з-поміж сільських навчальних закладів Сторожинецької ОТГ, тут понад 400 учнів. Проте два останні роки класи й кабінети порожніють. Спочатку діймав коронавірус, а наприкінці лютого 2022-го росіяни прийшли на українську землю Великою війною. Ракети долітали й до Буковини… У Старожадівському ліцеї, спорудженому кілька десятиліть тому за проєктом мирного часу, бомбосховища нема. Тому на уроки вихованці не ходять. Навчаються онлайн, якщо є електроенергія, а вона, бува, в урочні години й не з’являється… Піднімаємось на другий поверх. На стіні стенд “Зі школи йде у світ людина…”. На ньому дев’ять портретів тих, хто є гордістю навчального закладу. Два із них належать духовним особам: митрополиту Рівненському і Острозькому, раднику Президента з питань релігії Даниїлу, колишньому учневі десятирічки Богдану Чокалюку, та Митрополиту Київському і всієї України, першому предстоятелю Православної церкви України Епіфанію, випускнику школи 1995 року Сергію Думенку. матір Христа. Отже, називати батьком якогось живого і в тій чи іншій мірі грішного чоловіка – це неспасенний гріх. Бо нема серед живих жодного, кому варто поклонятися. Бо поклоніння живому – це творення кумира. А одна із заповідей каже: “Не сотвори собі кумира!”. Той, хто створює його – іде проти Бога. А пісеньку про батька-Онуфрія виконує хор церковнослужителів московської церкви Мукачівської єпархії. Чоловіки із таким завзяттям співають, що нагадують мені чомусь хор піонерів із бойовою “Смєло ми в бой пойдьом за власть совєтов і как одін умрьом в борьбє за ето!”. Хоча… Ми живемо у вільній країні і співати у нас дозволяють усе підряд – СБУ заплющує на таке очі. Але потрібно спочатку визначитися: або ви артисти розважального жанру, або ви духовні пастирі. Якщо перше – то зніміть ряси. Якщо ж друге – співайте пісні во славу Божу, а не сійте марнославство і розбрат серед братів та сестер во Христі. Бо ваша пісенька аж ніяк не сприяє єдності нації у часи великої війни. Ще хочу звернути вашу, шановні читачі, увагу на те, що в Україні, у храмах, побудованих нашими предками на нашій землі, виконується не божа пісня-молитва “Боже великий єдиний”, а бойова пісня, яка закликає боротися і воювати не за Україну, а за московську церкву. Тобто пісенька закликає воювати на боці ворога проти України. Хіба такі слова мають іти з вуст священнослужителя? Хіба не до смирення він повинен закликати і першим подавати приклад такого смирення? Бо, “якщо тебе вдарили у одну щоку – підстав другу”. Але ж ні. У пісеньці “артисти і кадебісти у рясах” закликають до боротьби проти української влади, яка воює із московськими загарбниками. Хоча, хіба може московська церква захищати інтереси України, якщо її шеф кирило благословляє війну проти України? Звичайно, ні! А тепер ще кілька слів на тему: для чого це потрібно і кому вигідно. Як нам відомо, хор православних московських піонерів із гастролями виступив уже у кількох місцях, зокрема і в Приборжавському жіночому монастирі Серафима Саровського. Для чого це потрібно? Керівник хору-підрозділу ворожого пропагандистського війська провів огляд володінь та активізував підлеглих. Адже путіноїди розпочали у світі новий етап війни проти України. Номер із переслідуванням за мову не пройшов, то тепер вони хочуть переконати світ, шо в Україні переслідують людей за віру. Тобто, православних московського патріархату гноблять. А оскільки ніяких переслідувань за віру нема, то треба їх спровокувати. Пісенька про Онуфрія створена саме для цього. Гастролі хору теж проводяться з цією метою. Дуже вигідно нашим ворогам створити образ церкви-страдниці. Але світ далеко не такий дурний, як здається короткозорим ізза кремлівської стіни. Московська церква в Україні має проблеми через попів-наводчиків, попів-колаборантів, попів, які перетворили монастирі на склади зброї для окупантів, через попів, які прихистили і покривають содомітів, через попів, які відмовляються відспівувати загиблих Героїв, через попів, які не називають ворога ворогом, які жодного разу не допомогли вимушеним переселенцям… Наші люди все бачать. Але якщо чогось і не побачать, то відчувають і знають, що за свої гріхи відповість колись кожен. Наш народ не сприйняв пісеньки про Онуфрія ще і тому, що, маючи ідеальний музичний слух, люди під лицемірною вивіскою “батько наш Онуфрій” почули “батько наш кирило і москва нам мати…” Ось такі невеселі та далеко не святкові роздуми у професійного поета-пісняра викликав хор “піонерів-колаборантів”. Будівництво нового храму ПЦУ додавцями, бо дехто не реєструє земельні наділи, щоб не платити податок. А це ж прибутки громади. Вони й так зміліли, бо багато жителів втратили роботу… З відвідувачем Анатолієм у старости розмова про побут у Центрі розміщення переселенців. Під нього біженцям із прифронтових територій віддали другий поверх амбулаторії сімейної медицини. Тепер там 52 переселенці – дорослі й діти. Ще майже сотня мешкає по сільських хатах. – Війна, турбота про тих, хто на фронті, підтримка переселенців, турбота, щоб жителі села мали хоч якусь роботу, могли утримувати свої сім’ї – такі наші пріоритети, – підсумовує староста. Час квапить У центрі Старої Жадови, поруч з невеликою церквицею Святої Трійці, де віряни Православної церкви України моляться за якнайшвидший мир в Україні, виростає монументальна споруда нового храму. Стіни вже вимощено, майстри з Івано-Франківщини беруться до викладання куполів. А потім – внутрішні роботи, які так само вимагають фінансів і часу. – Війна забирає кошти, які збирають люди. Але роботи не припиняються. Більшість долучається грошима, дехто бере участь посильною працею. Допомагає й Митрополит Епіфаній, – каже прихожанин Ілля Савчук. У селі, що є малою батьківщиною Митрополита, мусить бути гідний Православної церкви України храм, не раз доводилося чути від жителів Старої Жадови. Так і буде.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин