Очевидець і літописець · “Їхня жага до життя, віра й надія допомогли витримати випробування та повернутися до повноцінного життя”. · с. 4сторінка оригіналу ↗
Що там – за обрієм?
Слово Просвіти, №04 за 2024 рік
Ігор ЗОЦ
Письменник, краєзнавець, просвітянин й інженер за фахом Олег Максименко – з тих людей, які своїми вчинками постійно приємно дивують. Так, у 2016 ро$ ці у співавторстві з Катериною Ульяновою він видав навчально$ методичний посібник “Регіо$ нальна журналістика: історичні уроки” обсягом 454 стор., у свої 59 років під час широкої війни за$ вершив здобуття другої вищої освіти, отримавши диплом філо$ лога в Донбаському педагогічно$ му університеті, торік його прий$ няли до лав НСПУ, видав бібліог$ рафічний покажчик своїх праць, а до 100$річчя легендарного жур$ налу “Забой”, який виходив у Бахмуті, виготовив своїм коштом сувенірну відзнаку, присвячену цій даті. І все це він робить у рід$ ному Краматорську, де мешкає і нині попри всі небезпеки при$ фронтового міста. Понад рік не бачилися, тому дуже зрадів, коли цими днями столичний Музей імені Максима Рильського під рубрикою “Ти у серці моєму, Україно!” провів дистанційну зустріч з Олегом Максименком. Його представи$ ли не тільки як поета і краєзнав$ ця з Краматорська, а й як очіль$
Тарас ЗДОРОВИЛО
Презентація книги Валенти$ ни Розуменко “Вільні полонян$ ки” відбулася нещодавно у при$ міщенні Мистецького салону го$ ловного навчального корпусу Київського національного уні$ верситету ім. Т. Шевченка. Вида$ на за підтримки Українського інституту книги та сприяння ке$ рівника видавничого проєкту Ігоря Степуріна. Авторка презентувала свою книгу разом із трьома (із шести) героїнями: Ольгою Політовою – 776 днів у “мдб днр”, СІЗО та Сніжнянській виправній колонії$ 127; Валентиною Бучок – 11 мі$ сяців неволі (з них 48 – у катівні “Ізоляція”); Галиною Гайовою – 435 днів неволі (з них 330 – у До$ нецькій катівні “Ізоляція”). Інші дві героїні (Галина Терещенко та Марія Варфоломеєва) нині пере$ бувають за кордоном, ще одна (Ірина Волошина) – служить із сином у ЗСУ. Книга базується на реальних фактах і свідченнях шести ней$ мовірно сміливих і сильних ду$ хом жінок-патріоток із Донбасу, які відбували незаконне покаран$ ня в катівнях “Ізоляція”, “мдб днр/лнр”, СІЗО, Сніжнянській виправній колонії$127 за свою проукраїнську позицію та допо$ могу нашим спецслужбам у бо$ ротьбі з окупантами й колаборан$ тами у 2015–2019 роках. “Мої героїні, – розповідає ав$ торка Валентина Розуменко, – погодилися на відверті розмови та їхнє оприлюднення, оскільки надто схвильовані тим, що до і після повномасштабного вторг$ нення не було звільнено жодного свавільно затриманого цивільно$ го ув’язненого, який перебуває на контрольованих росією тери$ торіях України, в таємних тюрмах російських бойовиків окуповано$ го Донецька. Тому розмістили в книзі “Звернення вільних поло$ нянок до міжнародних та україн$ ських правозахисних організа$ цій”, щоб звернути увагу су$ спільства, влади та міжнародних організацій на незаконне утриму$ вання українських в’язнів у катів$ нях підвалу, СІЗО, колоніях та фізичне знущання над ними, ка$
Олег Максименко ника міського літературного об’єднання імені Миколи Рибал$ ка, укладача видань українсько$ мовних творів краматорських лі$ тераторів. Зустріч мала назву “Крама$ торськ – це Україна!”, і всі, хто долучився до події, переконали$ ся, що пан Олег – один із тих, хто творить українське обличчя Кра$ маторська та всієї Донеччини, за яку нині точиться велика битва іна фронті, і в серцях людських. І цій високій меті – утвердженню,
а точніше, відро$ дженню українських цінностей у цьому обпаленому війною краї, слугує вся ді$ яльність Олега Мак$ сименка: і літератур$ на, і культурно$ просвітницька, і громадська. До речі, його першим висту$ пом проти зросій$ щення ще за радян$ ської доби, за бреж$ нєвщини, стало звернення до вчи$ тельки Краматор$ ської середньої шко$ ли № 25 під час нав$ чання у 5$му класі (а в школі ж панувала російська мова): “Я хо$ чу навчатися рідною українською мовою. Скажіть, коли це буде?”. На жаль, тоді його мрія так і не здійснилася – навчання закінчу$ вав російською. Проте вся його творчість – українською. Олег Максименко залишався українцем, коли навчався в Кра$ маторському індустріальному інституті, служив в армії, працю$ вав на заводі. А ще була участь у 1991 році в культурологічній акції
“Дзвін”, боротьба за встановлен$ ня в місті пам’ятника Тарасові Шевченку, меморіального хреста на вшанування жертв Голодомо$ ру, створення міського Україн$ ського культурологічного центру та багато інших важливих гро$ мадських починань. Про все це пан Олег розповідав під час зу$ стрічі, а також читав власні вірші, зігріті сердечним теплом і насна$ жені незламним українським ду$ хом, з поетичних збірок “Вкло$ няюся рідній землі” (1999) і “Спі$ ви степу” (2016), за яку отримав загально-слобожанську літера$ турно-мистецьку премію імені Михайла Петренка в номінації “Поезія”. Вельми цікавою була й розповідь автора про його крає$ знавчі розвідки – видання “Шид$ ловські вогні” (у 5$ти книгах), присвячене історії його малої батьківщини, станиці Шидлов$ ської у складі селища Черкаське в Краматорському районі Донеч$ чини. Своєрідною родзинкою в лі$ тературній діяльності є праця “Крізь млу до світла” (2005) – про історію і діяльність Крама$ торської міської організації то$ вариства “Просвіта” імені Тара$ са Шевченка. У 2013 році Олег Максименко підготував друге, доповнене видання під назвою ня, тортури й методи, які вико$ ристовують терористи для того, щоб зламати людину, вибити по$ трібні їм свідчення і зробити її маріонеткою. З болем у душі зга$ дують катів – потвор у людсько$ му тілі, які катували електричним струмом та морально принижува$ ли. Діляться спогадами про зе$ чок-наглядачок, які використо$ вували моральне насильство. Пройшовши, мов по оголеному нерву, свій тернистий шлях за$ ручниць у лещатах бойовиків, вільні полонянки зізнались: “Там зусібіч психологічне насильство, справжнє пекло!” Водночас героїні діляться досвідом, як не падати духом і жити з вірою в нашу перемогу. Вважають, що їхня тяжка бороть$ ба за вільний Донбас має розкри$ ти людям всю істинну суть “рус$ кого міра” та показати, що і в ти$ лу ворога є достатньо патріотів. Валентина Бучок – смілива, відверта, мужня патріотка, жи$ телька міста Донецька, з проук$ раїнськими переконаннями та твердими поглядами, які переда$ лися з молоком матері. Батьки вчили її, що людина невіддільна від свого роду, нації. Вони пере$ дали доньці свою любов до землі, на якій народилися, патріотизм, виховували її в національному дусі, вимагали бути сміливою й чесною. “Згідно з даними донецьких спецслужб, вона збирала інфор$ мацію про ополченців та їх роди$ ни і передавала її в СБУ. Затрима$
“За обрієм”. Це розповідь про невідомі сторінки історії міста, де йдеться, зокрема, про діяль$ ність у 1942–1943 роках на тере$ нах Краматорська товариства “Просвіта” та оунівського під$ пілля. Віддаючи належне своєму технічному фахові, він написав також книжку про промислове підприємство “ТІСО”, де трива$ лий час працював головним ін$ женером. Про творчу та просвітницьку діяльність Олега Максименка, його формування як українсько$ го поета, про культурне життя краматорської громади в ниніш$ ніх умовах розпитували шанов$ ного гостя Вікторія Колесник, директорка Музею Максима Рильського, співробітники музею Наталія Веселицька, яка модеру$ вала зустріч, Олена О’Лір, Мико$ ла Музика, художник Юрій Ба$ завлук, письменники з Донеччи$ ни, шанувальники творчості пое$ та. Своєю чергою хотілося б до$ дати, що Олег Леонідович займа$ ється волонтерством, підтримує колег по перу, зокрема поета Юрія Доценка, який мешкає в селі неподалік Краматорська. Має багато планів на майбутнє, але хто знає, що там – за обрієм?
ли розвідницю тоді, коли фото$ графувала будинок загиблого комбата Мотороли”. Відбула Ва$ лентина свій термін – 11 місяців. З них у катівні “Ізоляція” її утри$ мували 48 діб. Там за непокору бути “рабом” її перевели в СІЗО, де “засудили” до 17 років в’язни$ ці “за пропаганду ідеології ви$ щості української нації”. У СІЗО відмучилася з 21 березня по 27 грудня 2017 року. На допитах у слідчих вона відповідала, що “ук$ ропиха”. Донбас – це Україна, Росія – це ворог”. Тернистий шлях вільних по$ лонянок – це боротьба за вижи$ вання. За їхніми сповідями про зламані долі, тіла й душі, де біль та страждання, тортури та прини$ ження, стоять сміливі, сильні ду$ хом, самодостатні у своїх діях і життєвих переконаннях україн$ ки. Їхня жага до життя, віра й на$ дія, які завжди були поруч всупе$ реч усім незгодам, допомогли витримати страшні випробуван$ ня та повернутися до повноцін$ ного життя. Непокірність і нез$ ламність полонянок – взірець бо$ ротьби і сенсу буття”. Вільні полонянки вірять, що ця книга стане черговим поштов$ хом для процесу обміну україн$ ських ув’язнених, як на держав$ ному рівні, так і з допомогою міжнародних правозахисних ор$ ганізацій. Ці історії мають стати свід$ ченнями на Міжнародному три$ буналі в Гаазі, де росію судити$ муть за воєнні злочини.
Зліва направо: О. Політова, Г. Гайова, В. Розуменко (авторка книги), В. Бучок
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
