Доля на тлі історії · “Вважала, що маму нацисти розстріляли. І не знала, що вона жива, зносить великі страждан3 ня й жахіття комуністичного ув’язнення”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
Донецькі сліди родини Шухевичів
Слово Просвіти, №04 за 2024 рік
Валерій РОМАНЬКО, голова Донецької обласної орга$ нізації НСКУ, член НСПУ, член правління Слов’янської міської організації ВУТ “Просвіта”, м. Слов’янськ, Донецька обл.
Чи не найбільш відомим з ро$ ду Шухевичів є головнокоманду$ вач Української повстанської ар$ мії з 1943 по 1950 роки, генерал$ хорунжий Роман Осипович Шу$ хевич (1907–1950). Петро Дужий, ідеолог ОУН, писав про Шухеви$ ча: “Боротьба за волю україн$ ського народу, за його суверенне державне існування і розквіт ста$ ла змістом життя Романа Шухе$ вича – людини виняткового гар$ ту”. Довірена особа Головного командира УПА Романа Шухеви$ ча, визначна діячка ОУН Галина Дидик говорила його синові Юрію: “Не вір нікому, хто гово$ ритиме тобі про батька щось по$ гане, це неправда, він усе життя віддав боротьбі за самостійну Ук$ раїну, заради цього пожертвував усім, і найперше – родиною”. Генерал-хорунжий Роман Шухевич мав дружину Наталію зроду Березинських та двох дітей: сина Юрія-Богдана, 1933 року народження, та доньку Марію$ Софію, 1940 року народження. Наталії Шухевич та її синові су$ дилося пройти пекло радянських тюрем, але вони не скорилися. Політичний в’язень Юрій Шухе$ вич у часи незалежності України став відомим громадським дія$ чем, народним депутатом Украї$ ни VIII скликання, йому присво$ єно високе звання Героя України. “А ось донька головнокоман$ дувача Марія-Софія Трильовська воліє й дотепер більше бути в за$ тінку родини, аніж на видноті. Напевно, тому й не знайти в ін$ тернеті багато інформації про її життя”, – так повідомлялося водній із статей. А Василина Паньків у газеті “Вісник Розділ$ ля” (Львівщина), даючи інфор$ мацію про похорон Юрія Шухе$ вича, була вражена тим, що нічо$ го не було сказано про родину Шухевичів, про сестру покійно$ го. “Вона скромно і тихо стояла на похоронах, вдивлялась у дале$ чінь. Стояла ціла родина Шухе$ вичів на чолі з Марією Шухевич і не можна було сказати слова про цих людей? Неправильно… Мені особисто заболіло в серці. Було боляче дивитися на байдужість до персони пані Марії Шухевич. … адже вона теж зазнала чимало бо$ лю, страждань та поневірянь”. Уся історія життя представни$ ків роду Шухевичів для нас ціка$ ва та повчальна. Автора ж цієї статті, перш за все як краєзнавця та журналіста, особливо заціка$ вила інформація з Інтернету про те, що донька керівника УПА Марія Шухевич декілька років “проживала у дитбудинку в Слов’янську”. Більше ніяких де$ талей мені не було відомо. Ця сенсаційна новина, про яку я ді$ знався у вересні 2023 року, була несподіванкою не тільки для мешканців Слов’янщини, а й всі$ єї Донеччини; виявилося, що це нова сторінка в історії нашого краю. Досліджувати й відкривати маловідомі, а то й зовсім невідомі сторінки історії – справа нелегка, але цікава та захоплююча: я щас$ ливий з того, що відкрив та зго$ дом оприлюднив факти перебу$ вання у Слов’янську Володимира Сосюри, у Святогірську – Василя Стуса, зв’язки з Донеччиною онука Івана Франка Роланда$
Олександра Франка, доповнив та поширив матеріали про перебу$ вання у Слов’янську Григорія Костюка, про життя та творчість уродженців Слов’янська пись$ менників Володимира Міщенка та Володимира Пучкова, доклав чималих зусиль до увічнення пам’яті Михайла Петренка та Бо$ риса Слуцького. І ось доля пода$ рувала мені ще одну можливість – відкрити маловідомі сторінки перебування у Слов’янську донь$ ки легендарного командира УПА, борця за свободу та собор$ ність України Романа Шухевича. Актуальність та значимість матеріалу, викладеного у статті, автор вбачає у наступному: нами оприлюднені декілька сторінок правдивої історії з життя окремих членів родини Шухевичів; на прикладі Шухевичів розкрива$ ються злочини радянської влади щодо переслідування борців за незалежність України; стаття за$ свідчує єдність західних та схід$ них земель України, її соборність та цілісність. Матеріал може бути використаний у практичній пло$ щині: є підстави назвати вулиці чи провулки, наприклад, у Слов’янську, іменем Романа Шу$
7 кл., піонерка Марія Березанська хевича чи вулицю імені Родини Шухевичів. З початку жовтня 2023 року я розпочав збір матеріалів про пе$ ребування на Донеччині Марії та Юрія Шухевичів. Дізнався, що Марія Романівна після одружен$ ня взяла прізвище Трильовська і сьогодні, маючи вік 83 роки від дня народження, проживає у міс$ ті Львові. З певними труднощами пощастило віднайти контакти пані Марії. Нарешті, є телефон та електронна адреса Марії Три$ льовської, її згода дати інтерв’ю краєзнавцеві та журналістові зі Слов’янська, міста на Донеччині, де минула частина її дитинства. Ось що вдалося дізнатися з пер$
ших вуст – зі слів самої пані Ма$ рії, а також з періодики та Інтер$ нету. У 1945 році радянська влада насильно забрала від батьків 5$річну Марію та 12$річного Юрія і відправила на так зване перевиховання. Спочатку їх по$ селили у дитбудинку міста Чор$ нобиля, але там вони перебували всього декілька місяців: у навко$ лишніх лісах ще були нечисленні українські партизанські загони, які боролися з більшовиками; ра$ дянські органи побоювалися, що Роман Шухевич зробить спробу силою визволити своїх дітей. То$ му Юрія та Марію відправили у місто Сталіно, на Петрівку. Юрко робив декілька спроб втекти: піс$ ля першої його спіймали та по$ вернули назад, а друга спроба у 1947 році була вдалою: він доби$ рається до Львова, зустрічається з батьком. У цей час, за спогадами п. Ма$ рії, її “удочерила вчителька на прізвище Запорожська (у доку$ ментах КДБ є доповідна, що її пе$ ревіряли на лояльність). У берез$ ні 1948 р. Юрко приїхав до Сталі$ но разом зі зв’язковою Р. Шухе$ вича, щоби мене викрасти. Я на той час ходила у дитячий садок, до якого мене прилаштувала За$ порожська. Я там перебувала ці$ лодобово і тільки на вихідні вона забирала мене додому. І власне тоді Юрко і зробив спробу мене викрасти, але його затримали. І з цього часу почався його термін ув’язнення. А мене після цього Запорожська віддала назад у д/б (з якого брала)”, – так згадує п. Марія у листі до автора цих ряд$ ків від 22.11.2023 р. Детальніше скажемо про нев$ дале викрадення сестри. Юрко, порадившись з дорослими, роз$ робив план: з ним їде батькова зв’язкова Галина Дидик, яку Ма$ рія добре знала. Під виглядом швачки та повинна викликати дівчинку з дитячого садочка, на$ чебто, для примірки. Так спочат$ ку і зробили. Юрко близько не підходив, переховувався за дере$ вами. Але хтось із дітей з дитбу$ динку його впізнав, почали кри$ чати: “Он Юрко… Юрко! Юр$ ко!”. План викрадення зірвався, Юрка заарештували. “Пам’ята$ ється, що це був весняний день 1948 року, здається, навіть свято 8 березня. Ми, діти, згрупувалися біля вікна, дивимося на вулицю, а мені кажуть: “Дивися, он пове$ ли твого брата”. Після цього мене перевели до Слов’янська (мабуть, щоби приховати місце мого пере$ бування)”, а Юрка по досягненні 16$річного віку посадили до в’яз$ ниці”. Мати, знаючи, що радянська влада буде переслідувати дітей через батькову позицію – борця за незалежність України від фа$ шизму та більшовизму, ще у 1942 році передбачливо переписала їх на своє дівоче прізвище Березин$ ська. І все ж Марії у дитбудинку змінили прізвище – записали Бе$ резанська (змінивши одну букву у прізвищі), рік наро$ дження 1940 поміняли на 1942, змінили місце народження: замість Кракова (Польща), де вона насправді народи$ лася, написали Сталі$ но; замість національ$ ності “українка” напи$ сали “росіянка”. Ось з такими біо$ графічними даними, а головне, з новим прі$ звищем і проживала у дитячому будинку № 1 міста Слов’янська Ста$ лінської області дів$ чинка Марія Березан$ ська, яку ласкаво нази$ вали Муся. Під час ін$ терв’ю на одному з те$ леканалів п. Марія від$ мітила: “Мені поміня$ ли всі документи і, ос$ кільки я була ще зама$ ла, щоб зрозуміти, що мені поміняли прізвище, я з тим Березанська і виросла. В дитячому будинку була Березан$ ська, в школі була Березанська, в технікумі була Березанська…”. Ніхто з оточення – ні подру$ ги, ні вихователі та вчителі у шко$ лі, не знали, що Муся Березан$ ська – це донька Романа Шухе$ вича, якого більшовики вважали ворогом народу. Та й сама Марія цього не знала. Про тата у неї збе$ рігся єдиний туманний спомин, яким вона поділилася з автором цих рядків: “У віці трьох років я сиджу на кухні – на підвіконні, переді мною стоїть тато, обличчя його я чітко не пам’ятаю, і я бав$ люсь його світлим кучерявим во$ лоссям. Це пізніше я зрозуміла: то був останній прихід тата до ро$ дини – попрощатися. Це був 1943 рік”. Журналіст Микола Шот у га$ зеті “Урядовий кур’єр” подає такі спогади п. Марії: “Пам’ятала, що нас усіх із дому забрали в тюрму – маму, брата Юрка, мене й бабусю. …знала, що брат у мене десь є. Про маму склала собі легенду. Га$ дала, що нас заарештували фа$ шисти, бо, вихована в радянсько$ му дусі, не уявляла, що так могла вчинити совєцька влада. Тож вва$ жала, що маму нацисти розстрі$ ляли. І не знала, що вона жива, зносить великі страждання й жа$ хіття комуністичного ув’язнен$ ня”. Про долю матері дівчина ді$ зналася тільки у віці 14 років, ко$ ли закінчувала семирічку: на той час Наталя Шухевич вийшла з тюрми, розшукувала своїх дітей, їй довелося голодувати, щоб міс$ цеві органи надали адреси донь$ ки й сина. Тоді й отримала Марія від неї листа на адресу дитбудин$ ку у Слов’янську. Тоді й дізналася комсомолка Марія Березанська, що у неї є мама, що вона донька командувача УПА Романа Шухе$ вича. Пані Марія згадувала: “Тоді я мала 14 років. Певна річ, цей лист приніс мені невимовну радість. Мама, як дуже віруюча людина, написала: “Я так дякую Богові,
п. Марія Трильовська, 2016
що врятував тебе, що знайшла те$ бе, що нарешті зможу тебе поба$ чити”. Я тоді була комсомолкою, і нас виховували, що віруючі — це суспільно відсталі бабусі. Мене трохи гнітило, що саме моя мама така несвідома й вірує в Бога”. Відчувається, що багато зусиль доклала радянська влада, щоб відлучити дівчинку від родини, від Бога, щоб вона стала радян$ ською людиною, слухняним гвинтиком у великому механізмі Радянського Союзу. Зі спогадів п. Марії Трильов$ ської дізнаємося, що в дитбудин$ ку № 1 (а їх, за нашими даними, у Слов’янську було п’ять) прожи$ вало 60 дівчаток. Навчалася Ма$ рія з 1 по 7 класи у місцевій семи$ річній школі № 13. Де був дитбу$ динок, де була школа – не пам’ятає. Авторові цієї статті пані Марія писала: “…харчування у дитбудинку було непогане, але для підростаючих дітей трохи ма$ лувато. Лазили по сусідських са$ дах і рвали іще недозрілі яблука, десь діставали (не пригадую де) макуху і ласували…. Літом ми хо$ дили купатись на Торець (він був близько від д/б). Коли стали старші, то нас водили купатись на солоні озера (говорили, що це 6 км від д/б). Ми це найбільше любили. Ходили в похід до Свя$ тогірська. Тоді там не було Лаври – все було зруйновано, залиши$ лись тільки печери. На горі стояв пам’ятник Артему. У мене є фото з цього походу. Самим по місту нам не дозволяли ходити. До школи ходили гуртом у супроводі старших. В кінотеатр ходили та$ кож гуртом у супроводі. Тому особливо по місту не ходили”. У пам’яті дівчини залишили$ ся теплі спогади про вихователів. На одній із світлин, які п. Марія зберігає і по цей день, бачимо од$ ну з них, а на звороті рукою Мусі Березанської написано: “Тина Ильинична Завгородняя, воспи$ тательница детского дома и луч$ ший старший друг моего детства. г. Славянск, 1956”. На іншій світ$ лині – вихователька Любов Анд$
В історії України, особливо в таких сферах, як культурно-мистецька, церковна, освітянська та просвітницька, а чи не найбільше в національно-визвольному русі нашої держави, добре відоме прізвище Шухевичів. Представники декількох поколінь цього давнього галицького роду, яким довелося жити в часи правління Австро-Угорської імперії, Польщі, а згодом за радянської влади, з гідністю несли високе звання українців і намагалися зберегти та утверджувати навколо себе ідеї свободи, рівності, незалежності, людської гідності, правди й добра, непохитної віри в Бога.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
