Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Пишуться вірші · “ніхто мене ще не бачив” · с. 8сторінка оригіналу ↗

Коріння дощу

Слово Просвіти, №04 за 2024 рік

Днями поет Станіслав Новицький презентував у Кропивницькому восьмий номер літературно-мистецького альманаху “Сівач”, головним редактором якого він є на громадських засадах. Василь Бондар, відомий письменник і громадський діяч, поділився своїми думками про яскравий літературний старт, надзвичайну працездатність і феноменальну активність поета. Представляючи восьмий випуск “Сівача”, Станіслав Новицький зазначив, що альманах є виданням Товариства письменників і журналістів імені Івана Франка і створений з метою популяризації українського слова та уславлення українства. Висвітлив його рубрики, концепцію оформлення, нагадав імена авторів, серед яких лавреати Шевченківської премії Павло Мовчан, Степан Пушик, Василь Голобородько, Михайло Наєнко, відомий літературознавець, критик, есеїст Євген Баран, багато цікавих і талановитих письменників України і закордоння. Напередодні презентації Станіслав дізнався, що в цей день у Києві мав би отримувати диплом премії імені Павла Тичини, але вирішив не скасовувати зустріч із друзями і колегами по перу, яку було заплановано заздалегідь. А ще він продовжує писати вірші і надає добірку з майбутньої збірки своїх нових поезій. тільки трава не вишита білими нитками тільки трава мовчить *** день вербовий ікону занесли до хати помолились Богу і стомившись лягли у ніч *** снігурі витоптали стежку до криниці не піду їхньою стежкою не можу випити води з криниці снігурі торкаються гілок крильми *** день забувається у лісових гніздах осінь спить скажи мені що зробити з квітами які осипаються сон клубиться у лісових гніздах *** вовку ранковій тьмі долає перший сніг за селом тінь пустки зосталась навіки *** молоді груші не падають батько збиває груші в траву дід збирає груші потім нахиляється і кладе мені у пазуху руки у батька теплі руки у діда теплі на білім крилі дрімає невінчана чужина де тільки землі немає а тиша зрина із дна Етюд вершин я бачив такі вершини вершиноньки Боже збав де холод повільно сунеться дрімаючи у снігах такі вже були вершини від чорних небес межа тепер одчахнувсь од світу вершина мені чужа у кого справдешні крила у кого сльоза сумна нікого ще не скосила тривога людського дна податись куди до кого вже й смерть відійшла від нас коса обпеклась об камінь підступна земна коса дрімають останні мармури ростуть молоді льоди

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин