Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Незабутні · “Як жаль, що таких Патріотів, Професіоналів, просто Порядних Особистостей стає все менше”. · с. 11сторінка оригіналу ↗

Дмитро Степовик: одержимий українською справою

Слово Просвіти, №04 за 2024 рік

Може, тільки хлопчина з УНСО Принесе тобі в жмені води. А Європа, та курва стара, Надивлятися буде здалік, Як наповниться кров’ю Кура, І всі русла зросійщених рік. Буде лиця ховати в вуаль, Видавати за жар порохню. Та прийде знахабнілий москаль І в Париж, як зруйнує Чечню. Там – вогонь. У вогні — Прометей. Люди, гляньте, там діють кати! Я кричу, й порятунку нема, Бачу лише глухі животи. 1997 р. Звернімо увагу на дату напи$ сання вірша. Тоді московський двоголовий хижак розтерзав ли$ ше Чечню, а Д. Павличко вже прямо вказував, що “наповнить$ ся кров’ю Кура, і всі русла зросій$ щених рік”. А це прямий натяк на майбутню російсько-грузинську війну 2008 року, на російсько$ молдовську війну (Придніс$ тров’я) і , врешті, на нинішню ро$ сійсько-українську війну (та прийде знахабнілий москаль і до нас). Але його крику ніхто не хо$ тів чути – навіщо чуже горе? Пле$ те чоловік якісь хармани, чи вар$ то звертати на них увагу? А варто було! Бо той вірш – наче про нас, теперішній час, ко$ ли знахабнілий москаль пішов великою війною на Україну, бо “Європа, та курва стара”, і весь демократичний світ не звернули увагу на зруйновану, знищену Чечню, Грузію, Молдову (При$ дністров’я), загарбаний у лютому 2014 року наш Крим, розпочату війну проти України на Донбасі навесні того ж року. Тож знахаб$ нілий москаль розцінив свої за$ гарбницькі дії як мовчазне схва$ лення його агресивної політики, і 24 лютого 2022 року розпочав повномасштабну війну проти Ук$ раїни, кинувши проти нас усю свою військову потугу, яку готу$ вав останні 20 років. А керівництво, уряди України, що змінювали один одного три де$ сятки літ підряд, усе вірили моска$ лям, усе клялися їм у вічній друж$ бі, усе намагалися догодити. Ба на$ віть наша офіційна державна вій$ ськова доктрина стверджувала, що наш ворог – на Заході, а наш друг – на Сході, тобто, расєя – матуш$ ка. Яка, до всього, офіційно чис$ лилась “гарантом” нашої безпеки. Тож хахли – малороси всіляко прогиналися перед Москвою, аби лише не розгнівити “старшого брата” – загарбника-терориста. Влада присипляла нашу пиль$ ність, аби збудити її раптово бом$ бовими нападами на наші міста (іна Житомир також) вранці 24 лю$ того. Сталось, як свого часу перед$ бачав наш славетний Тарас Шев$ ченко: Та не однаково мені, Як Україну злії люди Присплять, лукаві, і в огні Її окраденую збудять… Ох, неоднаково мені. Майже як по-писаному й ста$ лось: присипляли нашу націо$ нальну пильність лукаві люди на вершинах влади. А деякі з висо$ копосадовців довго, з великою запопадливістю і сподіваннями шукали “миру в очах путіна”. Добре, хоч потім прозріли. А от Україна будиться в огні війни майже два роки! Зазнала величезних руйнацій, незчислен$ них жертв, наруги, втрат. Війна триває, і хижий імпер$ ський птах “в два дзьоби” вже п’є українську праведну кров. От і не вір після цього поетам$ ясновидцям. Одним із таких був Дмитро Павличко. Микола ТИМОШИК Далеко не кожен із немалого кола українських учених-гумані$ таріїв може похвалися воістину масштабними мірками своєї впізнаваності й авторитетності. В Європі й Америці, де живуть роз$ сіяні великі анклави українців, мало залишилося країн, в універ$ ситетах і науково-освітніх цен$ трах яких не виступав би Дмитро Власович із своїми доповідями чи промовами, у бібліотеках яких не було б книг цього автора. А книг цих досі вийшло понад пів сотні. Чи не в кожному українсько$ му домі знають голос Дмитра Власовича як багатолітнього ве$ дучого авторських програм із на$ ціональної культури, богослов’я, сакрального мистецтва. Що ж до його непроминаль$ них книжкових текстів, то мало знайдеться таких граней упослі$ дженої владою, але ствердженої гуртом ентузіастів-одержимців у діаспорі й Україні українознавчої науки, де можна обійтися без ци$ тат цього автора. Важко знайти також у нас україноцентричну га$ Анатолій КОВАЛЬЧУК, учасник боротьби за незалежність України Леонтій Сандуляк був різно$ бічно обдарованою особистістю: доктором медичних наук, профе$ сором, одним із співавторів тексту Акта проголошення незалежності України, дипломатом, першим послом України в Румунії. А та$ кож – педагогом, екологом, жур$ налістом, громадським діячем. Мені випала щаслива можли$ вість належати до числа прияте$ лів Л. Сандуляка. Познайомили$ ся ми на початку літа 2004 року і впродовж майже двох десятиліть підтримувати добрі, дружні сто$ сунки. Він належав до державників, які чітко усвідомлювали: Україна гостро потребує нового європей$ ського рівня влади. Отже, й пат$ ріотичних, професіональних, мо$ ральних, енергійних політиків та управлінців. Був переконаний: на зміну тодішнім і нинішнім очіль$ никам (часто особам з каламут$ ним минулим, некомпетентним, але загребущим, корумпованим, байдужим до людей та України) мають прийти управлінці євро$ пейського рівня. Особи високо$ моральні, освічені, україноцен$ тричні. Тому дбав про навчання й виховання молоді – української за духом і світоглядом. Категорично не сприймав фальші, лицемірства, чванства, користолюбства. Адже бездухов$ ні, малоосвічені, корисливі поса$ довці, в поведінці яких поєдну$ ється зневага до “нижчих” й огидне “кирпо-гнучкошиєнство” перед “вищими”, дискредитують владу й Українську державу. Леонтій Сандуляк мав дар фі$ зіономіста. Спостерігаючи за незнайомою людиною, її мімі$ кою, жестами, слухаючи мову, він безпомильно міг сказати, хто пе$ ред ним: інтелектуал, духовна особистість чи невіглас; чесна й порядна людина чи крутій, шах$ рай і лицемір; борець за правду чи пристосуванець. Був високим, сильним, проте лагідним і добрим. У його спокій$ ному голосі відчувалися впевне$ ність і доброзичливість. На об$ личчі часом з’являлася усмішка. зету (хоча із центральних їх у нас було небагато), редакція якої не прагнула б взяти у нього інтерв’ю чи вмістити на своїх сторінках його чергову рецензію чи публі$ цистичну статтю. Професор Степовик ніколи не прагнув промоціювати чи рек$ ламувати себе. Він ніколи не ці$ кавився своїми рейтингами гугл$ академії, не пнувся за гроші в скопуси, не працював на догоду тимчасовій кон’юнктурі. Він ніколи не вів своїх сторі$ нок у соцмережах. Не раз казав, що то порожня трата часу, який із роками стікає в пісок скоріше. Він принципово не дивився ан$ тиукраїнської за сутністю нашої телевізії, не входив у безплідні дискусії з опонентами. Просто займався тим, що віддавна любив і чому служив усе життя, – Украї$ ні, українській науці, Українській церкві. Починав як журналіст (хоча й у різні часи, але ми вчилися на одному факультеті журналістики Шевченкового університету), а став професором, академіком, здобув три докторати. До того ж такі, які за свій чітко вираже$ ний українознавчий слід не визнавала москва, а визнали університети на Заході. Бага$ то років спілкуючися з Дмит$ ром Степовиком, я маю усі підстави думати, що цей чо$ ловік, виходець із сільської житомирської глибинки, зро$ зумів ще з юних літ важли$ вість постійної мозольної праці для України. В особі Дмитра Степовика україн$ ський загал може мати не ли$ ше приклад, а й взірець: як треба працювати для України. Дмитро Власович не мав власних дітей. Але як за рідних дітей він вважав кожну з написаних, лише одноосібно, своїх книг. В останні роки взявся за ме$ муаристику. Попередньо складе$ ний план-проспект, деталі якого зі мною не раз обговорював, “ви$ тягував” на три томи. І він їх на$ писав. Втілювати цей проєкт взя$ лося видавництво “Дніпро”. Світ побачили два томи: 2022 року – “З Україною в серці”, 2023$го – “Європа очима українця”. Засла$ ну до друку книгу вражень від ба$ гаторазових поїздок на амери$ канський континент він уже не триматиме у своїх руках… Пишаюся давньою дружбою з цією неординарною Особистіс$ тю, яка так багато вплинула на мої наукові, професійні і житей$ ські орієнтири. Як жаль, що та$ ких одержимих справою Патріо$ тів, Професіоналів, просто По$ рядних Особистостей стає все менше. Детальніше: Микола Тимо$ шик. Дмитро Степовик: Життя й наукова діяльність. – Київ: Ар$ хангельський Глас, 2008. – 536 с. 28 січня на 86-му році життя відійшов у вічність професор Дмитро Власович Степовик. Україна втратила неординарну Особистість.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин