Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Є така думка · “Комусь дуже не вигідне україноствердне якісне кіно, яке робить кожного з нас сильнішим”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

За поразку України – Національна премія?

Слово Просвіти, №04 за 2024 рік

Володимир ГОЛОТА, м. Київ Минуло більше міся$ ця, як значну частину проукраїнської спільно$ ти в Україні та за її ме$ жами лихоманить від обурення і певного руй$ нування основ націо$ нального світогляду. Про що йдеться? 27 листопада 2023 року Комітет із Націо$ нальної премії України імені Тараса Шевченка вже в першому етапі від$ бору номінантів із заявле$ них чотирьох фільмів у категорії “Кіномистецтво” виштовхав за межі відбору повнометражну стрічку Олександра Денисенка “Тарас. Повернення”, перший художній фільм про Шевченка – політичного в’язня царського ре$ жиму. Отже, Комітет залишає в номінантах разюче антиукраїн$ ський фільм “Памфір”, а кіноше$ девр, що справді претендував на Шевченківську премію, – вилу$ чає. Подивімось хоча б оглядово на головного кіномистецького претендента на Шевченківську премію – художній фільм “Пам$ фір” режисера Сухолиткого-Соб$ чука. Я як громадянин України, приватний підприємець з 20$річ$ ним стажем, який живе в Україні, сплачує податки, волонтерить і донатить на ЗСУ, – проти, щоб “Памфіру” вручали найвищу державну нагороду й відзнаку. І я такий не єдиний. Моя позиція проста й аргу$ ментована: не можна на держав$ ному рівні відкрито і брутально вилучати достойний фільм про Тараса Шевченка і просувати до призового фіналу кінострічку про перемогу в Україні мафії та контрабандистів. Заперечте, якщо зможете. Заробітчанин із багаторічним стажем Леонід на прізвисько Памфір, повернувшись тимчасо$ во в рідне село приблизно у 2017 р., потрапляє в халепу з грошима через свого неповнолітнього си$ на. Щоб відшкодувати збитки від пожежі в розмірі 600 євро, він вдається до свого давнього конт$ рабандного промислу кінця 90$х, коли тягав на плечах цигарки в Румунію. Цим Памфір порушує свої обіцянки дружині й батькам: не повертатися до старого. Далі все покотилося до біди… У фільмі все погане і нічого хорошого, нема жодного пози$ тивного героя. Є неодноразове залучення до злочинної діяльнос$ ті неповнолітніх, ковтання стеро$ їдів і мастурбація в кадрі, мат-пе$ ремат, кохана дівчина – це, вияв$ ляється, “поїбуха” (дослівно, да$ руйте!), неестетичні сексуальні сцени, “лайфхаки” з перериван$ ня вагітності, крадіжки, свавілля й дика жорстокість охоронних органів, злочинна недолугість ук$ раїнських прикордонників, воро$ жі стосунки Памфіра з батьком, як писала Оксана Забужко про це кіно, – “люта злиденність та вбо$ жество” житла, села, місцевості, людей, примусове годування лай$ ном дітей загиблого в АТО захис$ ника України, групові бійки, все$ сильність місцевого мафіозного авторитета “Морди”, його без$ сумнівна перемога над Памфі$ ром, шантажування й залякуван$ ня, чіткі наративи і Леоніда, і фільму в цілому, що кращої долі дітям варто шукати в Західній Єв$ ропі, а не в Україні. І в кінці кіно – молода, перспективна, світла “Памфір” душею Україна в особі неповно$ літнього хлопця, який, дослухаю$ чись до порад свого нещасного батька, втрачаючи все і всіх, про$ повзає підземною норою через кордон у Румунію і там з підняти$ ми руками здається іноземним прикордонникам. Це останній кадр: Україна здається в полон. Далі темрява і титри. Це мої (далеко не всі) акцен$ ти, враження і сенси, які я поба$ чив у “Памфірі”. Весь фільм переслідує загаль$ ну мету: що гірше – то краще! Але навіщо це потрібно режисеру і сценаристу? А може, так наказа$ ли якісь ворожі до України за$ мовники кіно? Ще цікавий момент. Проук$ раїнської кінострічки “Тарас. Повернення” нема ніде на росій$ ських кіносайтах. І не буде, за$ певняю: не пропустять. Але не$ щодавно мені повідомили, що фільм Сухолиткого-Собчука є у вільному доступі на московит$ ських відеоресурсах. В Україні “Памфіра” безкоштовно ще не$ ма, а на Росії – є! Перевірив: є, дивись собі вільно, з повноцін$ ним перекладом на їхній “язик”. Хтось казатиме про екзотичні костюми, світлотіні в кіноопера$ торській роботі, автентичну му$ зику, артхауз, про ліхтар надії з-за плечей румунських військових. Все це лірика. А головне інше – те, що дуже легко заходить у під$ свідомість і впливає на світогляд людей. Ніхто не виходить після перегляду фільму натхненним і з вірою в добре майбутнє України. Після “Памфіра” вам потрібна буде реабілітація. Бо він – руй$ нівний за своєю сутністю, зара$ жає вірусом депресії та зневіри. Він переконує вас у лихому май$ бутньому нашої країни й нашого народу. Фільм умонтовує в підсві$ домість стереотипи мислення й поведінки: проти мафії не ставай, з України тікай, заробити гроші можна лише важкою працею за кордоном. “Памфір” – це поразка всього піднесеного й світлого, у що ви вірили. Він не славить, а ганьбить Україну перед світом. Звісно, це моє суб’єктивне бачення, і я можу помилятися. Але моє бачення перегукується з таким же сприйняттям тисяч ук$ раїнців, які переглянули стрічку. Звернімося разом до визна$ чення на офіційному сайті Комі$ тету з Національної премії Украї$ ни імені Тараса Шевченка, за що ж винагороджують визначні ук$ раїнські твори цією премією. Пункт 1. 2. на сторінці Комітету: “Національна премія присуджу$ ється за найвидатніші твори літе$ ратури і мистецтва, публіцистики і журналістики, які є вершинним духовним надбанням українсько$ го народу, утверджують високі гу$ маністичні ідеали, збагачують іс$ торичну пам’ять народу, його на$ ціональну свідомість і самобут$ ність, спрямовані на державотво$ рення і демократизацію укра$ їнського суспільства”. У мене запитання: якими хоча б поодинокими ідеями, епізодами чи особливостями фільм “Памфір” відповідає цьому визначенню? Чи хоч одне словосполучення пун$ кту 1. 2. має стосунок до цьо$ го “кіномистецького” твору?! То чи правомірно вручати йо$ му Національну премію? Згідно з якими правилами? Щоб відзняти “Памфіра”, витратили 40 млн гривень (зних близько 22 млн – з держ$ бюджету України), потім роз$ рекламований скрізь прокат витягнув із кишень українців ще майже 12 млн. А тепер Шевчен$ ківський комітет хоче віддати цій шкідливій у багатьох сенсах для України кінострічці ще 429 тис. державних гривень в якості Пре$ мії? Проте не лише гроші беруться до уваги, а й морально-ідейне визнання фільму. І це найважли$ віше і найстрашніше – закласти в головах мільйонів українців сум’яття та викривлену збочену думку, що “Памфір” – це найдос$ тойніший кіношедевр, що чорне тепер – біле, що контрабандисти – герої, що в Україні у молоді не$ має майбутнього і треба “валити звідсіля за кордон” тощо. Чи мають право на існування такі фільми, як “Памфір”? Мож$ ливо. Але не під час тяжкої для України війни. Хіба десь через 20 років після нашої остаточної Пе$ ремоги над московією. Жодна країна за бюджетні кошти не створювала подібні са$ моруйнівні речі саме в роки свого запеклого військового протисто$ яння з ворогом. Пізніше – так. Але не під час війни. Такі фільми не мають винаго$ роджуватися найвищими держав$ ними преміями. Бо це неправиль$ но, це руйнує всіх і все. “Тарас. Повернення” – тріумф українства і світла Мене вже більше місяця пригнічує когнітив$ ний дисонанс. Це як дурне нічне жахіття. Поясню. Понад 50 років у радянській, а потім і в незалежній Україні не знімали повномет$ ражної художньої стрічки про генія ук$ раїнського народу Та$ раса Шевченка. Ос$ таннім таким філь$ мом був “Сон” 1964 року режисера Володи$ мира Денисенка. Одне вже це ди$ вує. І ось, нарешті, в 2019 році, попри вибивання дозволів і бой$ котування завершальних робіт, режисер Олександр Денисенко, син видатного творця фільму “Сон”, народжує геніальну кіно$ картину про Шевченка з промо$ вистою назвою “Тарас. Повер$ нення”. Це історія про тримісяч$ ний період із життя в степах Ка$ захстану українського Мойсея Тараса Шевченка перед його звільненням із солдатської нево$ лі. Воістину, фільм, який зачаро$ вує з перших хвилин і не відпус$ кає до самого кінця. Вже від по$ чаткових кадрів по хребту біжить холодок, бо бачиш перед собою живого Тараса Шевченка: моло$ дого і жвавого, бунтівного і непо$ кірного, сумного і веселого. Так, ніби режисер та оператор сіли в машину часу і відзняли реального Тараса в 1857 році. Забігаючи наперед, скажу, що кожен кадр, кожен короткий епі$ зод фільму відповідає вище вка$ заному визначенню в Пункті 1.2. Положення про Шевченківську премію. Тарас – безправний солдат царської армії, яка укорінилася в пустелі Мангистау, але він найві$ доміший військовий у тому гар$ нізоні, бо його на той момент уже знає вся імперія та й увесь світ. Майже всі офіцери ненавидять його, але бояться і поважають. Вони мріють, щоб із Тарасом ста$ лося щось погане, але не їхніми руками. Вони вже змушені сяк$ так розуміти українську мову, якою спілкується рядовий Шев$ ченко. “Горич” (скорочено від Григорович) – називають його друзі й діти. Навіть націлений в лоба пістоль не змушує Тараса принизити себе й тягнути руками капітанів чобіт. Горич прямо ди$ виться в очі п’яному знавіснілому солдафонові, в очі смерти, але не підкоряється. Він на рівних роз$ мовляє і з польським шляхтичем Мацеєм Мостовським, і з началь$ ником гарнізону Іраклієм Уско$ вим. Він вільно може спілкувати$ ся й польською, і казахською, і російською, але віддає перевагу рідній українській мові. Особли$ во хвилююче Денисенко передає взаємини Тараса з Агатою Уско$ вою, дружиною коменданта Но$ вопетровського форту, і з казах$ ською дівчиною Кизтумас (укра$ їнською – Катя), які закохані в геніальну й чисту душу українця. Це так трепетно і так лірично, практично на вістрі високого ко$ хання, і з абсолютною відсутніс$ тю еротичних сцен. Проте в кадрі реально іскрить від кожного по$ гляду, доторку рук чи подихів. Щоразу смакуєш і бачиш щось нове, хвилюєшся і вслуха$ єшся у стукіт свого серця, що б’ється в унісон із серцем Бориса Орлова, який геніально втілив у життя головну роль фільму, в уні$ сон з серцями Ганни Топчій (Ага$ ти) та Юрія Шульгана (Іраклія), Акнієт Оринтай (Каті). Навіть “Тарас. Повернення” негативна роль Богдана Бенюка, який зіграв “Дядька”, залишає в пам’яті чітке враження. Зачеплю тут мовне питання, бо не раз зустрічав претензії, що в оригінальному кадрі фільму чути забагато московитської. Але в цій кінострічці герої розмовляють чотирма мовами: українською, казахською, польською і росій$ ською. Поставлю зустрічне запи$ тання: а якою мовою розмовляли в армії російської імперії? Автор фільму відтворив це чесно на ек$ рані устами героїв. Ось що сам режисер каже з цього приводу: “Скажіть, як можна показати оцю драматур$ гічну колізію оцієї жахливої ан$ тилюдської армії, коли раптом всі російські офіцери заговорять ук$ раїнською? Мені важливо було показати, що ідея свободи зву$ чить устами Шевченка україн$ ською мовою в середовищі абсо$ лютної російської пітьми. І це надзвичайно важливо, що він пе$ ремагає!”. Підсумую, що для охо$ чих існує мінімум два варіанти “Тарас. Повернення” з овервой$ сом повністю українською і ще два – з титрами. Режисер наслідує свого бать$ ка, своїх вчителів і слухає своє серце, а не типову тенденцію тра$ гі-депресивного сучасного вкра$ їнського кінематографу, де голов$ ний герой має набідуватися, а вкінці померти або загинути. Та$ рас перемагає і в цивільному шляхетному плащі з валізою на поштовій шхуні перетинає Кас$ пій. А російськомовна дівчинка Наталочка, 5$річна донька Агати та Іраклія Ускових, гукає наоста$ нок йому з пристані спеціально завченою чистою українською: “Я буду чекати на тебе все життя!”. А тепер порівняйте: у “Пам$ фірі” – знедолена Україна з під$ нятими руками, а у фільмі “Та$ рас. Повернення” – тріумф укра$ їнства, як в останніх кадрах, так ів усій картині. Олександр Денисенко ство$ рив концептуально інше, незвич$ не для нас кіно: життєствердне, естетично прекрасне, з високими сенсами, просякнуте любов’ю до України, де добро і честь перема$ гають. Кіношедевр із вишуканим приємним дорогим післясмаком, до якого хочеться повертатися. І це – проблема. Бо комусь такий фільм дуже не подобається. Бо в ньому нема брутального сексу, зради, вульгарності, примітив$ ності та лайна. Ця стрічка робить Україну сильнішою, і це також не входить у чиїсь стратегічні плани. Може, тому “Тарас. Повер$ нення” неможливо й до сьогодні переглянути вільно в YouTube, хоча там з’явилися вже й набага$ то “молодші” вітчизняні фільми. Може, тому “Тарас. Повернення” жодного разу ще не демонстру$ вався на жодному каналі україн$ ського телебачення. Комітет з Національної пре$ мії ім. Т. Шевченка менш ніж за пів року до Шевченківського ювілею – 210 років з дня народ$ ження нашого пророка – от$ римує готовий логічний пе$ реможний варіант: перший за 50+ років потужний пси$ хологічно-історичний фільм про Тараса Шевченка з від$ сутністю будь-якої достойної конкуренції йому і цей же Комітет вилучає “Тарас. По$ вернення” одразу ж у першо$ му турі відбору, не пояснюю$ чи нічого, залишаючи в пре$ тендентах на перемогу анти$ українського “Памфіра”. Комусь дуже не вигідне ук$ раїноствердне якісне кіно, яке робить кожного з нас сильнішим. То що робити? Ми вже робимо. Нам варто якомога швидше зробити цей процес публічним. Заходити на офіційну сторінку Комітету, писа$ ти їм листи на [контакт приховано], коментувати їхні публікації у фейсбук, організовувати публічні обговорення, висновки експертів тощо. Мета – щоб “Тарас. Повер$ нення” відновили в конкурсі. Кажуть, що такого ще не бу$ ло, аби вилучений із конкурсу фільм поновили. Проте все ко$ лись траплялося вперше. Кожен небайдужий українець 9 березня має подумки звернути$ ся до Його безсмертної Душі: “Батьку Тарасе, я не все зробив, що міг, але я зробив багато і я на$ магався. Пам’ятаю Тебе і всім серцем дякую за Україну, яку Ти вчив боротися і бути незлам$ ною!” Бо нам – не однаково!

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин