Культура без провінції · “Народ, який має власних героїв, ніколи не загине”. · с. 5сторінка оригіналу ↗
Воїни Буковинського ренесансу
Слово Просвіти, №04 за 2025 рік
Нова книга Миколи Семенюка та Івана Гаврильця “Костянтин Майданський. Іван Церенюк. Повернення героїв” (ВІЦ “Місто”, Чернівці, 2024) засвідчує, що Буковина з наявністю у краї майстрів слова, пензля, різця, пісні й танцю багата також культом Героїв, які у важку годину недолі ставали на захист рідного краю від диких московських орд. Серед них – Кость Майданський (“Юрась”) та Іван Церенюк (“Ярема”), районні провідники ОУН Садгірщини та Чернівецького і Вашковецького районів, уродженці с. Рогізна, нинішнього мікрорайону м. Чернівці, що як члени ОУН засвітилися в боротьбі в останні десятиріччя румунської окупації, зазнавши переслідувань та арештів сигуранци, аж доки на Буковину не посунули кровожерливі хижаки московсько-большевицького імперіалізму.
Нестор МИЗАК, доктор історичних наук, професор Чернівецького національного університету ім. Ю. Федьковича
Видавці книги – чернівецький краєзнавець Микола Семенюк, який активно займається вивченням архівних матеріалів з визвольної боротьби ОУН, УПА, публікацією наукових статей зі збереження наукової спадщини краю. Він же керівник молодіжного історико-краєзнавчого гуртка “Дивопошук” при Чернівецькому фаховому коледжі технологій та дизайну. Співавтор – Іван Гаврилець, староста храму Різдва Пресвятої Богородиці, також ініціатор видання патріотичних книг. У книзі йдеться про відстоювання краянами прав і гідності на самостійне державне життя, воїнів УПА, які захищали добре ім’я і честь своєї малої батьківщини. Як і сьогодні, Буковині судилася історична доля в часі найлютішої боротьби з Москвою, з якої вона вийшла ідейно непереможною. У кривавій боротьбі з московськими ордами, капеесесівськими поневолювачами, партійними визискувачами зростала і зміцнювалась національна свідомість буковинської громадськості. Боротьба буковинців у лавах ОУН, УПА була справжнім буковин-
Олена ЛОГІНОВА, наукова співробітниця Чернівецького обласного меморіального музею Володимира Івасюка
Нещодавно в Чернівецькому обласному меморіальному музеї Володимира Івасюка у проєкті “Акценти” відбулася зустріч під поетичною назвою “Зоряна дорога Людмили Черняк”. Пані Людмила тривалий час працювала оглядачкою з питань культури, заступницею відповідального секретаря, завідувачкою відділу культури та національного відродження поважної газети “Буковина”. За цей час надрукувала сотні публікацій, серед яких вирізнялися статті про утвердження української національної ідеї і державної української мови, відродження і розвиток. Як голова первинної організації Національної спілки журналістів України ініціювала створення музею газети “Буковина”. Завдяки старанням та наполегливості Л. Черняк у видавництві “Буковина” побачили світ видання: “Універсеп (Універсальний словник епіграм), або ж УСЕ” Віктора Косяченка, “Близька далечінь” Володимира ським ренесансом духовного відродження, якого вже ніхто не міг заперечити і перемогти. У безприкладній боротьбі повстанці Буковини, йдеться у книзі, зарекомендували себе з найкращого боку. Щодо загартованості воїни-буковинці характеризувалися як найбоєздатніший елемент. Витривалі до гірських та погодних умов (морозів, снігів, вітрів, дощів і повеней), вони вміли орієнтуватися у високих горах, полонинах і пралісах та стріляли в окупантів з-під кожного куща й хати. Тому карателі дуже боялися ночі і ще завидна втікали до райцентрів. Навіть масові розстріли, арешти, депортації, облави, засідки та обшуки буковинських сіл каральними органами СРСР не зменшували супротив краян совєтській тоталітарній системі. Так, з кінця 1945 р. повстанці Північної Буковини завдавали ворогові ударів вже не сотнями і чотами, а переважно боївками та окремими групами. Уміло маневруючи, вони виходили з-під зони контролю червоних і дошкульно били ворога там, де той найменше очікував. Буковинські боївки УПА згаданих Костя Майданського (“Юрась”), Івана Церенюка (“Ярема”), їхніх сподвижників-командирів (“Когута”, “Сагайдачного”, “Галагана”, “Скригуна”, “Павленка”, “Чумака”) й інших у 1944–1947 рр. за приблизними підрахунками здійснили 244 переможні напади на гарнізони, партійні та енкаведистські установи, попалили большевицькі підприємства, роззброїли “стрибківські” підрозділи, відстріляли більше тисячі членів адміністративного апарату окупаційного режиму, захопили багато різноманітної зброї, якою знищували сталінських чиновників та їхніх колаборантів, розповсюдили тисячі примірників повстанських листівок. Як свідок переможних боїв УПА Буковини на цвинтарі в Чернівцях залишилося велике поховання карателів совєтського режиму, яких влада видавала за загиблих воїнів червоної армії, до яких на так званий “день перемоги” зганяла жителів міста для покладання вінків і квітів на сфабриковані плити. Автори розповідають про родини згаданих провідників, діяльність радянської влади у 1940–1941 рр., події на Буковині в часі проголошення відновлення Української державності 23 червня 1941 р., діяльність підпільників в умовах повернення совєтської влади, становлення керівного складу ОУН(б) Буковини тощо. Сили були нерівні. Власті чимраз більше закидали до краю війська та блокували ними села, ліси, полонини і навіть гірські ущелини. Як наслідок у надзвичайно важких умовах боротьби повстанці зазнавали непоправних втрат. Лише з 1944 по 1946 рр. загинули 56 діячів-організаторів ОУН, командирів загонів УПА. Серед них – 19 з Вашковецького, 12 – з Путильського, по 7 – з Вижницького, Заставнівського, Кіцманського районів. Загинув окружний провідник Чернівецької області, колишній член Проводу ОУН Одещини Мирослав Кіндзірський; організаційний референт Буковинського Проводу ОУН Олександр Домчук; пропагандистський референт Буковинського Проводу ОУН Іван Лесів. Упали повітовий референт Вижниччини (“Галаган”) – організаційний референт надрайонного Проводу Чернівеччини, сотенний політвиховник (“Сергієнко”) з Вінниччини, районні провідники ОУН, референти СБ, станичні, кур’єри та інші представники повстанського активу ОУН-бандерівців. Смертю хоробрих відійшли також основні діячі – районні провідники Кость Майданський (“Юрась”) та Іван Церенюк (“Ярема”). Знищивши в основному боївки УПА в 1944–1947 рр., совєтські структури у наступні три-чотири роки зліквідували останніх борців за волю України, яких залишилися одиниці. Це були “Сталь”, “Недобитий”, “Черемшина”. Всі вони стали жертвами агентурних комбінацій МДБ на зв’язкових лініях підпільної ОУН. Із загибеллю останніх героїв УПА совєтська влада близько 40 років сміливо утвер-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
