Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Письменники і час · “Справжнім поетом стає тільки той, хто в уже давно відомих і мовлених словах віднаходить ним відкриті грані, відтінки, інтонації, мелодику”. · с. 9сторінка оригіналу ↗

Князь у Володінні “СологолоС”

Слово Просвіти, №04 за 2025 рік

Ольга РУДАНЕЦЬ, відповідальна секретарка Коломийської “Просвіти”, заслужена працівниця культури України “Василь Рябий має характерний ключ, яким він відчиняє двері в світ гармонії, думки й почуття”. Тарас Мельничук Хочете вірте, а хочете – ні, але й справді на літературній мапі України є таке окремішнє, неповторне, яскраве і сонячне Володіння “СологолоС”, де одноосібно владарює князь Слова Василь Рябий. Тільки йому при народженні Всевишній довірив той ключ, яким він відчиняє у цей утаємничений світ двері для всіх потребуючих чистого слова. Народився поет 7 грудня 1954 року в селі Корничі Коломийського району на Івано-Франківщині. В літературних колах і серед вишуканого читацького Товариства сьогодні він відомий як український поет, прозаїк, член Національних спілок журналістів та письменників, Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Тараса Шевченка, літературного гурту поетів-паліндромістів “Геракліт”. А ще він засновник і незмінний очільник літературного Товариства “Плин” в м. Коломиї. Після закінчення факультету журналістики Львівського університету в 1981 році працював відповідальним секретарем низки газет, а також редактором місцевих видавництв “Світ” і “Вік”, відкривши дорогу у світ друкованого слова багатьом початківцям в царині красного письменства. І весь цей час сам був тим пошуковувачем, який з вправністю сапера добирався до кореня слова, пробував знайти в ньому ще незасвічену грань. Неспростовна істина великої Ліни Костенко. “Вже всі слова були колись чиїмись…”. А тому справжнім поетом стає тільки той, хто в уже давно відомих і мовлених словах віднаходить ним відкриті грані, відтінки, інтонації, мелодику, яскравість і барвистість, чуттєву глибину і правдиву гармонію Слова. Василеві Рябому це вдалось сповна. І не тільки. Його сьогодні справедливо вважають літературним словотвором. Він заставив читацьку авдито- Ганна ЧУПРИНА Фото авторки “Здатність людини думати й робити власні висновки усе слабшає і слабшає під штучним зовнішнім впливом… Були часи, коли люди переважно тільки отримували інформацію. Доволі об’єктивну. І зважували, думали самі. А зараз до послуг обивателя легіон усіляких коментаторів, експертів, радників, помічників, речників, консультантів, блогерів… Вони формують задану, підказану їм точку зору. Бо відробляють хліб, котрим їх годують. Ті, хто править світом. Й обиватель уже не може без коментаря, по суті – чужої підказки…” Ця розлога цитата – з нової книги “Весняні пакільці” знаного запорізького письменника, лавреата премії імені Івана Франка, автора 40 книжок Костянтина рію навчитись читати зліва до права і навпаки. Спробуйте самі. “Вага агаВ”, “Варта траВ”, “ЖалоколаЖ”, “Віно коконіВ”, “Жар і міраЖ”, “СологолоС”, “ЯрозорЯ” – це назви Василевих збірок, в яких владарює його величність – паліндром. З часу, коли його перший вірш побачив світ в обласній газеті “Прикарпатська правда” у 1972 році, немало чистих вод Карпатських джерел дісталися Чорного моря, а Василевих літературних пошуків – спраглих на справжню поезію душ. Більше двадцяти поетичних збірок вплелися у вінок цього щедрого літературного врожаю. І кожна з них вражала і дивувала якоюсь своєю свіжістю, новизною, неповторюваністю, починаючи вже з мікроскопічно вишуканих назв. Для прикладу: “Грань” (1990), “Ворожіння на цвяхах” (1992), “Елегія для білого диму” (1992), “Шукання двійника” (1992), “Постріл горіха” (1994), “Жасминовий камінь” (1995), “Зіниця на крилі метелика” (1997), “Портрети з протягу” (1998), “Світлофор і мухомор. Куля з Ліверпуля. Омелюх і Капелюх. Три альбомчики Ромчика Бомчика” (1998). Широкому читацькому загалу Василь Рябий відомий не тільки своїми поезіями, а й есеями, перекладами та публіцистичними творами. Але особливого визнання серед маститих письменників він здобув своїми “Вінками сонетів”, адже зумів не тільки смиренно упокорити цей норовливий і ревнивий в жанровій поліфонії жанр, а й пустити його у світ ретельно вигравіруваним і сплетеним у вінки, не даючи можливості усамітнено загубитись у бурхливому вихорі літературного, вже безцензурного цунамі. Його популярності можуть позаздрити сьогодні немало добре відомих літературних постатей. Адже до його творчості уважно і безперестанку приглядаються молоді таланти і прихильники. Вже не одна учнівська і студентська дослідницька робота була побудована на вивченні його літературного феномену. Його твори на сьогодні перекладені румунською, італійською, французькою, англійською, німецькою. Його збірка “СологолоС” була номінована на найвищу державну нагороду – Шевченківську премію. Незважаючи на те, що цієї премії автору не присудили, він став володарем Народної Шевченківської премії. Про все це і не тільки нещодавно йшлося на літературному вечорі ювілейного пошанівку в Коломийській міській бібліотеці для дорослих. Ця своєрідна літературна гостина зібрала вузьке коло найближчого оточення поета: побратимів по перу, шанувальників, юних поціновувачів таланту. Були озвучені вітання і від Спілок письменників та журналістів, не скупилися на похвалу і дружні шаржі та присвяти місцеві літератори, але головною іменинницею закономірно була поезія Василя Рябого, яка робила зримою його присутність, хоча його в цій залі не було. Доповнював і візуально збагачував дружню атмосферу відеосюжет, підготовлений працівниками бібліотеки, а присутність молодшого сина Віталія додала справді родинного тепла і гостинності ювілейному заходу. З роси і води вам, шановний наш Ювілянте! Щиро бажаємо від всієї великої читацької авдиторії кріпості сили і духу, приборкання підступної недуги і нових творчих вершин і відкриттів! Василеві Рябому Він осідлав сонет, мов скакуна, Й спішить кудись, збиваючи копита. А між рядків кровавиться війна, І доля пережито непрожита. А між рядками той нестерпний біль, Що душу червоточиною точить… З вікна самоув’язнений Василь Підстерігає музу проти ночі. Вона прийде, відкинувши вуаль, Вже не як гостя – ненаситна жриця. Й не дасть заснути – їй його не жаль, Допоки ним сповна не насититься. І вичавить до краплі, як лимон, Енергію і болю, і любові, І він не раз пожертвує свій сон Таланту, заґратованому в Слові. Отих ночей невиспаних тягар, Такий підступний, як нищівний демон, Як злодій, зазіха на Божий дар, Лишаючи своїх візитів тремор. Готовий вкрасти паліндром й верлібр І до сонетів простяга костисту, Але зусиллям всіх душевних фібр Мистець стає на захист свого хисту. Карбує слово і пряде в вінки, Й обрамлює в коштовні обладунки. Від серця струн і тремору руки З’являються чудовні візерунки. Ховаючи за пазуху свій біль, Оголюючи душу перед світом, Свій мікрокосм витворює Василь За власноствореним, своїм завітом. 7.12.2024 р.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин