Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє

ВСЕУКРАЇНСЬКИЙ КУЛЬТУРОЛОГІЧНИЙ ТИЖНЕВИК 4 (1333), 29 січня — 4 лютого 2026 К ру т и – з а п о в і т і с и л а Н а ц і ї

Слово Просвіти, №04 за 2026 рік

Георгій ФІЛІПЧУК Аскольдова могила в Києві. Історичне місце, де 29 січня впродовж багатьох років вшановують Героїв Крут. Очевидно, ця дата невдовзі стане і Днем українського студентства, засвідчуючи повагу до національної пам'яті, до патріотизму студентської молоді, її жертовності, відданості Україні. Знакова подія, яку в історії ось уже друге століття називають «боєм за майбутнє України». Крути завжди були обрамлені найвищими національними чеснотами, які свято оберігають цей знаменний символ, ідеал, етичний орієнтир, що живить національний організм, українську душу, ставши священним стягом для борців за волю України. Нині тут особливо велелюдно – священники, молодь, Воїни-ветерани, учні спеціалізованої військової школи, громадські товариства – від організаторів (ВУТ «Просвіта» ім. Тараса Шевченка) до Спілки офіцерів України, скаутських організацій, волонтерів, творчої інтелігенції, всіх тих, хто мислить, молиться, розмовляє, творить і бореться Українською. Такі дійства є важливими, оскільки для України й досі колективна національна пам’ять про минуле залишається складною політичною проблемою. Адже сформовані за часів московської колонізації історичні стереотипи і міфи ще донедавна масово домінували у світогляді українського суспільства. Оцінки минувшини, як і сьогодення, продовжували системно й ситуативно вибудовуватися на основі гібриду радянської та української інтерпретацій історії. Саме ці групи населення, які знаходилися(яться) в зоні такого впливу, ставали(ють) основними об’єктами інформаційної війни росії проти української ідентичності, державності, суверенності. У цьому колообігу вічного протистояння з москвином ця боротьба виглядає як щоденний плебісцит в обстоюванні власної історичної Пам’яті, Національної Культури, Рідної Мови, Традиції і Віри, потребуючи безперервної роботи українського «Серця», світлої думки і благородного чину. Ці стовпи-обереги нашого Буття ніколи, ні на мить негоже ігнорувати, забувати, зраджувати, бо вони є нашою духовною зброєю, реперними національними знаками, поза якими порожнеча і «плавильний казан» розчинення серед «інших». А ще – ставленням до зазначених цінностей Нація визначає своїх і ворогів. І все це є не плодом «глибоких» теоретизувань, а вплетенням в суще життя, нуртуючи в суспільному просторі назвами міст, вулиць, площ, університетів, академій, бібліотек, поставою відповідних пам’ятників та обелісків, змістом підручників і навчальних програм, звучанням пісень, літературних, політичних чи просвітницьких передач. Над усім цим витає найголовніше завдання й водночас відповідь – якою Мовою ця Нація спілкується між собою, чи Рідній мові відведено найдостойніше місце на духовному ристалищі? Бо вона – сіль земного існування Народу, величі його життєтворчості… На цьому величному думки і помисли завжди зіткані мріями, болями, звитягами і скривдженими народними долями, але попри все тут вони гуртуються «докупи» задля збереження Пам’яті, віддаючи шану «крутянському здвигу» – цьому живильному Чину української Нації. Крути ставали тим бастіоном, які в часи лихоліть боронили народ від зайд та малоросів, яких завжди було вдосталь на українській землі. Історична значущість цього феномену полягає в тому, що «народини нового українця» (за Маланюком) під Крутами здійснилися в тодішньому безпросвітному середовищі, як писав ще раніше Б. Грінченко, де й «школи рідної нема, бо в нас московськая тюрма». І ось за таких умов вибухає протуберанцем на початках національно-визвольних змагань славний чин передусім крутянської молоді, яка безстрашно вступила у боротьбу зі своїм традиційним ворогом. Значимість цього героїчного вчинку є не просто символічною. Найперше, було зупинено ціною власного життя на кілька днів наступ на Київ; по-друге, уможливлено укладення Брестського мирного договору з країнами Четверного союзу (Німеччина, Автро-Угорщина, Туреччина, Болгарія); по-третє, подвиг передусім української молоді сприяв визнанню незалежности Української Народної Республіки, надавши їй певну військову допомогу для відбиття російської агресії. Адже було зафіксовано навіть підпис троцького, яким росія зобов’язувалася визнавати укладений мир між Четверним союзом і УНР та очистити негайно українську територію від російських військ, не здійснюючи агітацію проти УНР. Озвучую цей посил «більшовицької дипломатії» тільки для того, щоби нагадати слова Бісмарка, що жоден договір з росією не вартує навіть того паперу, на якому його підписано. Однак маємо висвітлювати і не менш важливу сторінку цього унікального явища української історії – світоглядний контент, оскільки не лише мілітарна епопея, як гідний приклад наслідування, сутнісно зробила крутянську подію суспільно значущою для наступних поколінь українців. Крути стали для українців вікопомним світоглядним орієнтиром. Згадаймо хоча б спеціальний наказ Проводу Революційної ОУН, виданий у січні 1946 року для всіх військ, бойових частин і організацій, які боролися проти російського тоталітаризму: «Лицарі Крутів — це наші попередники і наші виховники! Безсмертна, геройська легенда Крутів — це наш заповіт і джерело сили нашої революції!» Очевидно, силою Крутянського здвигу жили і боролися багато українських патріотів у лавах повстанців, у сталінських концтаборах. Бо й Олекса Гірник з Калуша, котрий 21 січня 1978 року спалив себе на Тарасовій Горі в Каневі на знак протесту проти русифікації, також був зрощений «крутянським здвигом». Але і Герої Крут не з’явилися «нізвідки». Бо для них безупину випромінювало світло правди, вогонь, силу української слави Шевченкове Слово, їхні устремління були звернуті до Тараса Шевченка, до його ідеалів світовідчувань, світобудови, свободи. Вони зримо й невидимо присутні в цьому священному змагу частки української молоді, добровільно ставши на шлях безкомпромісного супротиву клятому московиту, що прийшов (зі слів муравйова) жорстоко стирати у порох всіх і вся, хто визнавав себе українцем. Не Українська Центральна Рада, не угодовська позиція більшості українських партій, запедекульозаних соціалізмом, автономізмом, федералізмом та москвофільством, не її провідники, починаючи з Винниченка, надихали молодь на чин, що вже невдовзі стане подвигом, національною легендою, а духовна сила Шевченка. Саме завдяки йому після більш ніж двохсотлітньої перерви (Мазепинської Полтави) гарячі серця «шаблею» стали знову виборювати українську волю, не даючи вмерти народному духу, впасти в національне безпам’ятство, народжуючи символи великої любови до України й вічної ненависти до вражої сили. Тоді, 1918 року в «Сіячі» (Черкаси) появилася стаття Д. Донцова «Мазепа і мазепинство», просякнута мрією, «щоб ідея, в ім’я якої ревіли гармати і гриміли 1709 року, не вмерла з тими, хто бився тоді за неї». Так, ідеал січневих Крут, за який билася наша молодь 1918-го, «кинувши в політичний світ ідею, невмирущу й вічну, що потрясала самі підстави світового порядку, збуджуючи подив і захоплення», живив серця наступних поколінь – повстанців Холодного Яру і воїнів ОУН УПА, сучасних Героїв, які боролися і боряться за Україну з такою вірою й відвагою, щоби ця висока ідея ніколи не вмирала. Це не є ідеалізованою метафорою, а суворою реальніс­ Продовження на стор. 2

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин