Пряма мова 5 · “Не вірмо московитам та всім тим, хто «дружить» з цими опричниками.”. · с. 5сторінка оригіналу ↗
рідного села Тараса Шевченка
Слово Просвіти, №04 за 2026 рік
Закінчення. Початок на стор. 4
зберігається й «і»: рі(е)чей. Часто зустрічаються форми з «е» замість «і» у словах церковного походження: «Пошли тобі, мате(і)р Божа, Тії благодати», «Ти мате(і)р Бога на землі!».
Особливо помітна тенденція — використання закінчення -е замість -и в називному відмінку множини іменників:
«…москалі — чужі люде(и), Роблять лихо з вами»;
«Де світилки з друженьками, Старости, бояре(и)?»;
«Сейми, сеймики ревіли, Сусіде(и)
мовчали»;
«Щоб ляхи або татаре(и) Часом не спіткали».
У дієслівних формах також зберігаються архаїзми: «пре(и)будет твоя воля, І твій труд не всує».
У всіх збірках — «Три літа», «Мала книжка», «Більша книжка» — Шевченко послідовно вживає форму «мене» (а не «мені») у родовому відмінку однини, що відповідало його усній вимові. Ймовірно, це також допомагало уникнути омонімії з дієслівною формою «мине» (від минути).
Ця тенденція зберігається й у «Букварі южноруськім» (1860), де: присвитери замість пресвітері, Хрестіанамъ, монастери — з «е» там, де сьогодні «и», камень, семьи — «е» замість сучасного «і», по ричахъ — «і» замість сучасного «е», діяконъ, міръ — «і» там, де сьогодні «и», люде у називному відмінку множини замість люди.
У листі від лютого 1860 року до Варфоломія Шевченка, у якому Тарас Шевченко розпитує про соціальний стан Харити — наймички господарства
Варфоломія, на якій він планував одружитися, він пише:
«Чи крепачка вона, чи вільна?» — з
«е» замість літературного «і» (кріпачка).
Таким чином, заміна «е» / «и» / «і»
у творчості Шевченка — не випадковість, а системна риса, що відображає фонетику рідного говору й особливості мовної норми його часу.
Форма «Керелівка», яку послідовно вживав Тарас Шевченко, відбиває живу вимову середньо-наддніпрянського говору першої половини ХІХ століття. У народному мовленні імена церковного походження, зокрема Кирило, зазнавали фонетичної адаптації: ненаголошений голосний и переходив у е, а складна послідовність голосних спрощувалася. Саме тому в усній традиції закріпилася форма Керелівка, тоді як назва Кирилівка є книжно-адміністративним унормуванням.
Це — не доказ іншої назви, а свідчення мовної автентичності.
Підсумовуючи вищесказане, наголошуємо: сучасні спроби видавати діалектну форму за «істинну» назву — це не наукове дослідження, а псевдовідкриття, засноване на навмисному ігноруванні первинних джерел задля створення сенсації. Такий підхід не збагачує історичну свідомість, а навпаки — розмиває її.
Повага до Тараса Шевченка починається з поваги до фактів. Тому, згадуючи його рідне село в історичному контексті, слід називати його так, як воно правильно-офіційно називалося за життя поета та століттям до того: Кирилівка.
Євген МАТВІЄНКО
цивілізації
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
