Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Пошта “СП” “Зло не має кордонів і його необхідно зупинити”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

Спогади про героя

Слово Просвіти, №05 за 2025 рік

СРСР, комуністи не встигли зруйнувати західноукраїнське село, населення якого при Польщі, німецькій окупації хоча й жило в нестатках, але голоду не було. Тепер же бандерівський край став рятівником “ощасливлених” колгоспним рабством. У кожний двір, може й двічі за день, заходили прохачі. І виходили не з порожніми руками, чи підгодовані. Працюючи над голодоморною темою 1946-1947 років, на основі аналітичних підрахунків, можу ствердити, що західняки надали допомогу не менш як шести мільйонам голодуючих. Одним з них був уродженець с. Корніївка Запорізької області Григорій Гуртовий, який пережив Голодомор 1932-1933 років, гітлерівський в Німеччині, голод 1946-1947 років. Він і був автором ідеї спорудження пам’ятника християнському милосердю, став відомим на Волині дослідником-краєзнавцем, створив чудовий музей у Торчині, написав козацьку історію Волині. Ми спілкувалися. На жаль, він не побачив реалізації своєї ідеї, проєкту і мені довелось долучитись до цього. Від з’яви італійського варіанту книги не пройшло й місяця, а Юлія Іванівна вже має перші відгуки. Її знайома Міріам, якій вона подарувала примірник, прочитавши, сказала: “Я не знала, що ваш народ так страждав від влади комуністів. Скільки ж ви натерпілися! Тепер я розумію, чому ви так боретесь за свободу”. Відгукнувся рецензією на фейсбук-сторінці відомий в Італії журналіст П’єтро Карузо, який у 1986 році брав інтерв’ю у Горбачова. Він відзначив, що голод і насильство були зброєю і царської, і комуністичної влади. Разом з ним, при підтримці Девіда Грея, свого активу Юлія Іванівна готує презентацію книги. Видання вже є у книжкових магазинах, кіосках міста, буде в інтернет-магазинах Amazon та eBook, можливо, як аудіокнига, в You Tube. Для додаткового тиражу Юлія Іванівна шукає спонсорів. Це тим більш важливо, що в наступному році ми будемо вшановувати пам’ять жертв Голодомору 1946-1947 років, якому мине 80 років. Торік, улітку, через багато-багато літ з Юлією Іванівною ми зустрічались у мене дома. Вона приїхала з сестрою Людмилою, аби поспілкуватись з автором, привезла вже підготовлений до друку рукопис. Певно ж наговорились вдосталь. Наостанок я запитав, чим живе, яка нинішня українська діаспора. – Різні це люди, з різними характерами, проблемами. Та намагаємось зосередити їх на головному – долі України, об’єднати. Як можем допомагаємо їй. Ну, у вас тут гарячий фронт, а у нас свій. Є велика російська діаспора. Активна, агресивна. Свою ідеологію пропихають. Хоч рашу не люблять в Італії, але гроші роблять багато. Ми ж все робим добросердно, щиро. Недавно, як розповіла Юлія Іванівна, росіяни задумали широкомасштабний захід – на виставці показати, як окупанти дбають про людей в Маріуполі, відбудовують місто. Акцію добре розрекламували. Однак організований спротив українців, де моя землячка була “на передку”, та свідомих італійців перешкодив, влада відмінила захід. Отака моя землячка, яка в Італії “на нулі”. Нещодавно в Чернівецькому обласному меморіальному музеї Володимира Івасюка відбувся зворушливий вечір-елегія в межах проєкту “За долю і правду нових поколінь” – зустріч з українською письменницею Мариною Шварцман, вдовою загиблого захисника Максима Шварцмана. Максим Шварцман народився 17 жовтня 1987 року в містечку Каланчак на Херсонщині. Після закінчення середньої школи вступив до Одеського національного університету на історичний факультет. Однак раптова смерть матері не дала змоги завершити навчання. У перший день повномасштабного вторгнення Максима вразили кадри захоплення рідного Каланчака. 24 лютого 2022 року пішов захищати свою родину і країну. Він не мав жодного військового досвіду, але не побоявся взяти до рук зброю. Максим Шварцман (позивний “Марвел”), який служив стрільцем у 92-му батальйоні 107-ї окремої бригади сил Територіальної оборони ЗСУ, загинув 15 липня 2023 року під час виконання бойового завдання. Нагороджений відзнаками: “За заслуги перед Буковиною” (посмертно), Чернівецької міської ради “На славу Чернівців” (посмертно), медаллю “За визволення Харківської області” (посмертно). За мужність і самовідданість, виявлені у захисті державного суверенітету, а також за розвиток телебачення, радіомовлення і зв’язку, нагороджений орденом “За мужність” ІІІ ступеня (посмертно). Вперше Марина зачитала листи-повідомлення свого чоловіка з війни, написані високохудожнім стилем, зворушливі й щирі. Теплі, ніжні, пам’ятні спогади нашої гості про чоловіка допомогли присутнім на вечорі краще пізнати Максима Шварцмана – громадянина, патріота, люблячого чоловіка і батька, митця і журналіста. Зворушливі спогади про Макса залишилися у колег, які з ним працювали. Зокрема, Тетяна Ліс, яка працювала головною редакторкою на телеканалі ТВА, згадує: “Максим прийшов на телеканал ТВА з неймовірним бажанням – працювати оператором. Після співбесіди взявся до справи: швидко оволодів камерою, виконав тестові завдання – і одразу будо вирішено: Макс працюватиме на телеканалі. Просто не знаючи хто знімав, тільки по відеоряду можна було впізнати одразу – це Максим! Бездоганна картинка, глибокий підтекст, наповнений змістом кожен кадр. Згодом журналісти прагнули працювати лише з Максимом: на зйомку не спізниться, не підведе, акумулятори під час зйомки не сядуть, творчо підійде до справи. А при форс-мажорах завжди казав, що все буде добре. Творчий і талановитий, Максим постійно працював над собою, прагнув більше пізнавати, вивчити. Між

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин