Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Про-читання · “Діалог поета з мовою і є діалогом з Богом. Просто в кожного власне розуміння і пояснення, ким він є для кожного з нас”. · с. 11сторінка оригіналу ↗

Триєдиність Мар’яни Савки – людина, мова і дух творення

Слово Просвіти, №05 за 2025 рік

Мар’яна Савка, відома в Україні літераторка, є авторкою поетичних збірок “Оголені русла”, “Малюнки на камені”, “Гірка мандрагора”, “Кохання і війна” (у співавторстві з Маріанною Кіяновською), “Квіти цмину”, “Бостон-джаз”, “Тінь риби”, “Пора плодів і квітів”, “Оптика Бога”, “Радуйся, жінко!”. Вона двічі потрапляла до списку “100 найвпливовіших жінок України” за версією журналу “Фокус”, а також до рейтингу “40 особистостей, які змінюють країну” за версією провідного ділового щотижневика “Бізнес”. Мар’яна Савка – лавреатка Всеукраїнської літературно-мистецької премії імені Братів Богдана та Левка Лепких 2022 року, присудженої за серію літературознавчих праць, книги поезій для дітей та дорослих, а також премії видавництва “Смолоскип” та Міжнародної журналістської премії ім. Василя Стуса за книги поезій. Коло інтересів Мар’яни Савки не обмежується лише поетичною творчістю. Вона написала кілька книжок для дітей, зокрема, “Чи є в бабуїна бабуся?”, “Лапи і хвости”, “Казка про Старого Лева”, “Босоніжки для стоніжки”, “На болоті”, “Тихі віршики на зиму”, “Залізницею додому”. А 2023 року Мар’яна Савка дебютувала у прозі, видавши збірку оповідань “Люди на каві”. Тоді ж у Львові відбулася прем’єра мюзиклу для всієї родини “Пиши листи до Миколая”, слова і музику до якого створила Мар’яна Савка. У 2024 році у “Видавництві Старого Лева”, головним редактором і співзасновницею якого є Мар’яна Савка, побачила світ нова книга віршів поетеси “Навіки ніжні. 77 віршів любові і віри”. Саме ця лірична збірка з віршами про почуття, біль, боротьбу, ненависть, розпач, витривалість, передчуття, чекання, боротьбу, любов, силу і ніжність була висунута “Видавництвом Старого Лева” на здобуття Національної премії України імені Тараса Шевченка 2024 року в номінації “Література”. – Ваша поетична збірка має назву “На= віки ніжні” з підзаголовком “77 віршів любо= ві і віри”. Число 77 в окультній науці нумеро= логії називають ангельським, бо воно нібито є посланням з божого царства. А ще дві се= мірки символізують духовну енергію, що під= тримує людину на її життєвому шляху. Тоб= то свідомо обрана вами саме така кількість поезій для публікації у збірці не випадкова? – Ні, навпаки – цей символізм зовсім не навмисний. Я геть нічого не тямлю в окультних науках. Однак вірю в ангелів. І ця віра іде з глибокого дитинства, коли моя бабуня розповідала мені про свої видіння, в яких їй кілька разів являлися ангели на межі життя і смерті. І в тих розповідях бабуня, дуже проста і чесна людина, була надзвичайно переконливою. Одна з моїх книжок – “Квіти цмину” – присвячена бабуні Анні і всім моїм ангелам. Для мене мова – це жива субстанція, можна сказати, що поет пише вірш – а насправді це мова говорить з поетом як живе створіння. І це мова в діалозі з поетом творить тіло тексту, впустивши між рядки живий дух емоції, осяння. Така триєдиність – людина, мова і дух творення. Саме таким для мене є процес творення, природа творчості досить містична. Можна по-різному називати цей стан: натхнення, осяяння, потік. Я, звісно, можу писати не в потоці, складаючи слова в речення. Але я цього не роблю, бо мені це не цікаво. І я впевнена, що це моя мова закинула так багато ангелів до моїх текстів. Адже ословлюючи будь-що, ми надаємо цьому силу. Поезія – це також віра. Щодо кількості текстів, то їх рівно стільки, скільки мені написалося за три роки – з серпня 2021 до серпня 2023. В усіх інших збірках я не дотримувалася цього принципу. А тут мені важливо було, аби всі вони йшли в точній хронологічній послідовності. Тому я проставила і нумерацію, і дати під кожним віршем, і на двадцять третьому вірші, в ніч на 26 лютого починається вже ця повномасштабна війна в моїх віршах. Хоча власне воєнних віршів у мене було чимало в попередніх збірках, і не лише після 2014 року, але значно раніше. Ми колись з Маріанною Кіяновською навіть видали спільну книжку віршів у далекому 2002 році, яка має назву “Кохання і війна”. Пам’ятаю, там є у мене вірш з такими рядками: Сніг починає іти тільки поночі. Спішно. В наших кишенях ні курива, ні зерна. Хто засіватиме сіни господарів грішних? Щедрий вам вечір. Це не остання війна. Власне в діалозі з мовою, яка значно старша і мудріша за кожного з нас, з’являються слова як передбачення. – Часовий період, упродовж якого ство= рювались поетичні твори, охоплює три ро= ки, найдраматичніший припадає на 2022-й, коли розпочалась гаряча фаза російсько-ук= раїнської війни. Як вам вдавалось писати вірші, коли реально існувала загроза життю від ракетних обстрілів міста, в якому ви живете? – Зовсім незадовго до повномасштабного вторгнення я поїхала до Харкова, мала там поетичні читання та зустріч з колегами-друкарями з друкарні ЮНІСОФТ. Я їхала, окрім іншого, ще й з метою спитати у них, чи вірять вони в наступ російських військ, які так близько до кордону. Вони мене запевнили, що вже все бачили, бо війна під боком ще з 2014 року, і що, швидше за все, вторгнення не буде. За місяць ті самі мої колеги опинилися у Львові, терміново евакуювавши свої сім’ї до міста, де ще не падали ракети. Скоро наше місто втратило свій статус цілком безпечного, однак все одно – це не Харків, не Дніпро, не Суми, навіть не Київ. Зараз в Україні ніде не можна почуватися в безпеці. Але це також і людський вибір – де ти. Я одразу вибрала для себе, що я, залишаючись у Львові, не маю права нарікати на неповну безпеку. Я не перебувала близько до зони влучань, хоча, звісно, спостерігала за вікнами дими пожеж. І взагалі, обстріли не стали перешкодою для українських поетів у написанні віршів. Навпаки, випробування війною здетонувало в той спосіб, що дуже багато людей почали писати, каналізуючи емоції у вірші, навіть якщо раніше цього не робили. Я з обережністю і повагою ставлюся до чужого болю, аби жодним чином не робити його, умовно кажучи, “джерелом творчості”, тому все, що пишу, то мій власний, глибоко приватний біль, моє проживання цих трьох років. До речі, коли восени 22-го почалися тривалі відключення світла, у темряві мені дуже добре писалися вірші, тоді я написала поетичне лібрето до свого дитячого мюзиклу “Пиши листи до Миколая”, а також більшість музичних тем до цього ж твору. Вірші до збірки “Навіки ніжні” часто писалися як мої власні молитви. Це не лише зі мною ставалося. Чимало поетів зверталося і звертається до Бога, і, заважаючи на те, що я казала раніше, – цей діалог поета з мовою і є діалогом з Богом. Просто в кожного власне розуміння і пояснення, ким він є для кожного з нас. – Судячи з більшості віршів, представ= лених у збірці “Навіки ніжні”, ви глибоко ві= руюча людина. Що б ви могли сказати тим, хто втратив віру в Бога, зазнавши горя на війні? – Я швидше агностик. Моя віра в бога занадто приватна і неканонічна. Але віра й релігія – це різні речі. Релігія багато в чому обмежує людину. Віра ж робить її вільною і сильною. Тому саме це я би могла сказати людині, яка втратила віру. Я знаю, як тяжко страждають люди, які втратили найближчих. У моєї близької подруги син зник безвісти під Бахмутом, щоразу більше людей, яких досить добре знала, стали жертвами цієї війни, щоразу більше вдів, сиріт. Чи маю я право казати їм щось про віру? Не впевнена. Краще просто бути поруч і вірити в них, говорити з ними. Або мовчати. Але бути. – В одній з поезій ви згадуєте святого Антонія. Однією з чеснот цього канонізова= ного християнською церквою святого було те, що він витримав надприродну спокусу, перебуваючи в пустелі Єгипту, до речі, ши= роко обіграну в західній літературі і мис= тецтві. Як ви гадаєте, помста ворогу за за= подіяне ним зло – це та спокуса, з якою можна миритися, чи, навпаки, її потрібно поборювати? – Я би розрізнила поняття “помста” і “покара”. Бо зло має бути покаране. І якщо покарання ворога за злочини – це відновлення справедливості, то помста після покарання ворога сама може розцінюватися як злочин. Тому військовополонені перебувають під захистом Женевської конвенції про поводження з військовополоненими. А ми постійно чуємо, яких жахливих тортур зазнають українські військові в полоні. Помста завжди є спокусою. Біль від навмисно заподіяного нам росіянами зла навіть не можна вимірювати лише в координатах сучасного моменту. Цей біль здирає присохлу шкірку часу з усіх інших ран, заподіяних нам тими ж ворогами (їхніми нащадками) в різні епохи. І тоді бажання помсти стає ще стократ сильнішою спокусою. Запобіжником може бути хіба усвідомлення, що діяти методами звіра – це те, що уподібнює нас до того ж звіра. – Що у вашому розумінні бути сильною людиною, як, наприклад, Фріда Кало, на яку ви посилаєтесь у вірші, адресованому подру= зі? – Ми – суспільство сильних людей. Інакше ми б не трималися стільки часу у війні з дуже сильним і підступним ворогом, який послідовно і довго готувався до нападу. Наші військові – це люди, які часто перебувають у надлюдських випробуваннях. Моя віра опирається саме на них. Вірш, адресований подрузі, написаний до вторгнення. Зараз довкола мене багато сильних жінок, які витримують шалені навантаження і не припиняють боротися. Часто – з власними страхами, пусткою, відчаєм, горем. Кілька віршів наприкінці книжки якраз про “жінку, яка тримається”. І про те, “а що за тим криється”. Не випадково книжка має назву “Навіки ніжні”. Я думаю, що в ніжності є велика сила. Сила живої емоції, людяності, сила любові. Людей, яким притаманна емпатія, дехто помилково вважає слабкими. Але ні, вони не слабкі, вони мають значно більший ресурс для витривалості, аніж ті, хто зовні як криця. – Під час прочитання книги складаєть= ся враження, що ваш ліричний герой ніби пе= ребуває між двох світів, уособленням яких є Ерос і Танатос. Ніжні стосунки між двома чи однією статями в апокаліптичні часи, на ваш погляд, є тим рятівним колом, що мо= же втримати людину від фізичного і духов= ного занепаду? – Між Еросом і Танатосом перебуває вся література. Знову згадалася наша з Маріанною книжка “Кохання і війна”. Людині завжди потрібна людина. Але не лише до людини в нас виникають ніжні почуття, ота рятівна ніжність. У цій війні сотні зворушливих і щемливих історій про порятунок тварин. І часто тварини рятують людей від тяжких депресивних станів, від гострого болю втрат і самотності. Спілкувався Тарас ГОЛОВКО

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин