Спадщина · “Він виражав своїм мистецтвом індивідуальність, використовував символи й метафори, неординарно тлумачив навколишній світ”. · с. 12сторінка оригіналу ↗
Віктор Зарецький – український Клімт із Сумщини
Слово Просвіти, №05 за 2025 рік
Алла КАЧУР, старша наукова співробітниця Сумського обласного художнього музею ім. Н. Онацького
Часто доля дарує людині несподівані зустрічі, події, які змінюють її світогляд, вчинки, робить піддатливою до будь-яких перепитій, або навпаки – загартованою, мов сталь. І, напевно, не було б у світі стільки випадковостей, якби не відбувалося подібне. Такі паралелі можна провести й з нашою Україною, майже кожен куточок котрої народжував і народжує таланти, славетні далеко за її межами. Сумщина – не виняток, адже подарувала в буремні часи ХХ століття таку непересічну особистість, як Віктор Зарецький, якому цьогоріч виповнюється 100-ліття з дня народження. А зараз, у воєнні часи, як ніколи, актуально говорити, кричати на ввесь світ про визначних українців, які творили майбутнє країни, намагалися ідентифікувати її, вберегти від фальшивих нав’язувань і переконань. Одним із них був Віктор Зарецький, як ще його усталено називають “український Клімт”, про кого й піде мова. Та врешті-решт хто ж він? Віктор Іванович Зарецький – український живописець, монументаліст, графік, педагог, громадський діяч. Народився 8 лютого 1925 р. у містечку Білопілля на Сумщині. Походив із шанованого козацького роду Зарецьких, які, за переказами, були одними із засновників міста Білопілля в XVII столітті. Нині там збереглася кам’яна церква святих Петра та Павла, зведена також і за їхні кошти. Дитинство та юнацькі роки Віктора пройшли в робітничих селищах Донеччини, де його батько Іван Антонович працював бухгалтером на хімічному виробництві. Мати Марія Андріївна була досить освіченою особистістю, грала на фортепіано, трішки малювала. Хлопчина зростав у творчій атмосфері, де чув мамин спів і гру на інструменті, а також звук від швейної машинки, якою орудувала бабуся-кравчиня. Але не лише милі спогади огортали душу художника, серед них – і роки голоду, згадки про занедбані брудні шахтарські містечка, та попри це він не полишав олівця, малював, що й рятувало від неприємних буденних моментів. Навчатися цієї справи професійно не було де, тому за художню освіту хлопчику слугував журнал “Юний художник”, який передплачували батьки. Така домашня грамота і нездоланна любов до малювання стала йому в нагоді під час служби в армії. Із квітня 1943-го до жовтня 1945 рр. Віктор Зарецький служив у тульському запасному стрілецькому полку, та в бойових діях участі не брав, бо з дитинства був глухим на одне вухо. Після демобілізації (1945) деякий час жив із батьками в селищі під Тулою. Приватно навчався там у живописця Миколи Орєхова. Згодом зібрав свої роботи й надіслав до Академії мистецтв у Ленінграді, але відповіді не дочекався: документи й рисунки загубилися дорогою. Це був для нього удар, бо вважав, що марнує час, маючи Богом даний дар малювання. 1946 р. він поїхав до Києва – потрапив відразу на вступні іспити, привернувши увагу до своєї талановитої натури. Йому порадили піти до останнього класу художньої школи та ретельно підготуватися вступити в Художній інститут вже наступного року. За рекомендаційним листом Михайла Шаронова його взяли до останнього класу Художньої середньої школи ім. Т. Г. Шевченка, яка містилася у стінах Художнього інституту, де вчився у Геннадія Титова, Петра Драченка. Віктор Зарецький відвідував лише заняття з фаху, увесь інший час просто малював і підзаробляв дрібними послугами. Як зазначає Олеся Авраменко в монографії “Терези долі Віктора Зарецького”: “…вдачу мав відкриту, доброзичливу, надзвичайно великодушну. Був вдячним за добрий погляд і слово, а найбільше – за підтримку”. У 1947–1953 рр. навчався в Київському державному художньому інституті, викладачами були: Михайло Шаронов, Карпо Трохименко, Олексій Шовкуненко, Костянтин Єлева, Геннадій Титов, Георгій Меліхов, Сергій Григор’єв. Він отримував іменні стипендії, спочатку ім. І. Ю. Рєпіна, потім вищу – Сталінську. Дипломна робота Зарецького картина “До Мавзолею”, керівником котрої став Сергій Григор’єв, отримала оцінку “відмінно”. 1953 р. рішенням Державної екзаменаційної комісії Віктору присвоєно кваліфікацію художника станкового живопису, згодом прийнято кандидатом у члени Спілки художників Радянської України. Із 1953 до 1957 рр. працював у Художньому інституті, де викладав живопис. На останньому курсі інституту одружився з художницею, тоді ще студенткою, Аллою Горською, через рік народився син Олексій. У перші роки після навчання, він, здебільшого, займався графікою, ілюструванням. У часи “відлиги” завирувало мистецьке та суспільне життя, і, якось органічно й впевнено, молодий художник увійшов у мистецьке середовище. Його роботи почали експонувати на художніх виставках з 1951 р.: Таллінн, Москва, Одеса, Львів, Донецьк, Севастополь тощо. Віктор Зарецький створив значну галерею портретів, був у постійних пошуках себе на мистецькій ниві, ав середині 1950-х рр. розпочав віднаходити власну тему, а з нею і свій, особливий художній стиль. Серед цих знахідок – різнопланові портрети, а за ними – картини на “шахтарську тему”, не досить розвідану іншими сучасниками, яка несла в собі новий потік думок і стилістичних прийомів. Наставник Зарецького Сергій Григор’єв був учнем Федора Кричевського, тому зумів передати від нього своєму вихованцю деякі принади у сприйнятті художнього світу. Федір Васильович ніколи на писав портрети вождів, чого й дотримувався В. Зарецький. Згодом з’являється “селянська” тема, що відкривала нові грані уявлень про народний живопис, його красу, невимушеність, гармонічність. Роботи цього періоду нагадують художню манеру Кричевського й зображують особисте сприйняття Зарецьким селянських типажів, переймаючись їхнім побутом і внутрішніми переживаннями. Віктор Зарецький проживав разом із народом трудодні, описував індивідуальні характери, виокремлюючи при цьому загальні риси, притаманні українцям. Кілька років він працював у Горностайпільському колгоспі Чорнобильського району, зрозумівши цінність і щастя людини не в самому факті роботи, а отриманні задоволення від неї. “Шахтарською” та “селянською” темами художник відображає суть глибинних суспільних зрушень. Переважна більшість творів 1950-60-х рр. змальовувала ентузіазм праці, всезагальне благо та радість буття. Визнання творчості Зарецького відбулося в період розквіту руху шістдесятників, до кола якого входив сам. Його картини купували музеї, про них сперечалися, їх знали, ім’я молодого митця було в усіх на слуху. “Шахтарська” та “селянська” теми йшли в руслі визначених ідеологічних вимог образотворчого мистецтва країни того часу, вирізняючись неординарними композиційними рішеннями, блискучим живописом, щирістю. Прикладом селянської теми може слугувати портрет “Дівчинка із соломинкою” (1960) з фондів Сумського обласного художнього музею ім. Никанора Онацького. Картина надійшла до закладу від автора. Перед глядачем – зображення дівчинки в білій хустинці та яскравому вбранні, яка сидить, склавши засмаглі руки в замок на пелені. Її смагляве дитяче обличчя та великі глибокі очі підкреслюють чарівність і наївність, у тонких вустах вона тримає соломинку. Образ дівчини не ідеалізований, вона така, якою насправді прагне бути – вродливою, тендітною. Художник не відволікає увагу глядача на барвистість природи, а навпаки підсилює значимість даного типажу, прагнучи показати суть народного життя та характерів. Мистець передає дитячу привабливість, зосередивши увагу лише на портретованій, без використання усіляких деталей. Розлогі мазки оживляють полотно, наближають манеру художника до імпресіонічності. Після того, як радянські спецслужби організували вбивство дружини Алли Горської та батька (1970), художник усамітнився, був на межі божевілля, втім продовжував творити і навіть заснував першу приватну художню школу. Він прагнув навчити талановиту молодь не просто малювати з натури, а головним чином розуміти мистецтво, любити і розбиратися в ньому, знатися на стилях, осягнути їхні формотворчі принципи й у свої роботи неодмінно вкладати ідею, бо без цього художнього твору не буде. Наприкінці 1970-х років митець знахо-
Молодик. 1987—1988 рр.
Дівчинка із соломинкою. 1960 р.
дить власний відомий почерк, через який його називають українським Клімтом. Тож останні роки творчості мистецтвознавці визначають як “клімтівський період”. На перший план вийшли краса пейзажів, вишуканість жіночих портретів, на відміну від ідеологічної спрямованості, притаманної раннім роботам. Захоплення творчістю Густава Клімта Зарецький перетворив на створення українського варіанта неосецесії, поєднуючи буйну українську декоративність із реалізмом тілесності. Він користувався принципами сецессіону, виражаючи своїм мистецтвом індивідуальність, використовував символи й метафори, неординарно тлумачив навколишній світ, нерідко звертався до української народної традиції. Краса в його творах постає через виразність ліній, плям, гармонію барв. У зібранні Сумського художнього музею зберігається також пейзаж “Молодик” (1987–1988), котрий надійшов від Дирекції художніх виставок України (2009). Полотно спочатку вабить своєю красою, кольоровою насиченістю та глибиною відтінків, згодом дивує довершеність композиції, її чітка побудова, а післяприсмак – відчуття себе частинкою цього дивовижного пейзажу, який занурює в таємні тенета сутінок. М’яко, чуттєво підкреслено красу літньої ночі в монохромній гаммі кольорів. Попри елегійне сприйняття сюжетної лінії, картина зберігає певну динаміку, рухливість у композиційному вирішенні. Важливу роль відіграє ритм, котрий вдало наповнює простір правильними формами й свіжістю барв. Врівноважений живопис ілюзорно розширює рамки сприйняття, надаючи багатства й ефектності пейзажу. Перший план занурює в таємну водну глибочінь, її гладь і прозорість відображає контури тіней від густої рослинності. Човники мимоволі завуальовують людську присутність. Компонуючи штучне й природне освітлення, автор створює довершений образ ночі, як символ містичності, магічності та загадковості. На другому плані художник зобразив щільну темно-зелену стіну лісу, де на верхівках дерев “заблукав” золотий молодик як пророчий знак чогось нового, нездійсненного. Лише зі здогадок розуміємо тлумачення цього явища для самого Зарецького – час змін, досягнення в житті чогось непередбаченого. Проаналізувавши дане живописне полотно, відчуваєть-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
