Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Наші обереги · “Кожен з українців своїм голосом може показати свою унікальність і додати краси до традиційної народної музики”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

“Що глибша пісня, то ясніш душа”

Слово Просвіти, №05 за 2025 рік

Мирон ФЕДОРІВ Так стверджував відомий український письменник, громадський і політичний діяч, Герой України, поет і просвітянин Іван Драч. Справді, коли співаємо, то внутрішньо відчуваємо спокій і радість. Серце починає битися в такт із музикою, пульс сповільнюється і прискорюється разом із піснею. Учені з університету Гетеборга (Швеція) вважають, що “феномен подібної синхронізації пов’язаний з тим, що спів змушує видихати і вдихати повітря в певні проміжки часу”. “Подібну синхронізацію, – відзначають дослідники, – можна використовувати для посилення дружніх стосунків у колективах однодумців або колег”. Певно, ви також помічали, що спів покращує кровообіг, а отже, активує діяльність головного мозку, що в свою чергу покращує пам’ять, легше сприймається будь-яка інформація, омолоджується організм та й імунітет теж покращується. Тож співайте на здоров’я українських пісень, котрі наснажують і збагачують наш духовний світ. Спів як вокальне мистецтво буває сольним та ансамблевим – дует, тріо, квартет, квінтет тощо. Десятки, а то й сотні виконавців прекрасних пісень єднаються в хорі у багатоголосся. Хором співають краяни пісні у супроводі музичних інструментів чи то оркестру. Проте і без музичного супроводу співати і чути українські пісні – суцільне задоволення. За психофізіологічною та виконавською природою спів поділяється на три види – народний, академічний та естрадний. У наш складний і непередбачуваний час українці все більше звертаються до витоків українства. Народна національна культура стає більш актуальною. Вона переходить у живе побутування. У нас, чи не у кожного, виникає потреба почути свій голос, почути свій внутрішній голос і побути хоча б деякий час в обіймах українського мелосу. Так! Інколи хочеться заспівати не для того, щоб виступати на сцені, а для самого себе. Спів стає потужним комунікатором у спілкуванні з природою та зі своїми однодумцями. Відомий український краєзнавець, почесний академік Національної академії педагогічних наук України, заслужений працівник освіти України, доктор філософських наук, професор Віктор Жадько звертає увагу на народний спів, як на “особливий вид вокального мистецтва, що заснований на традиції фольклорного вико- Гурт “Древо”, Німеччина, 2009 р. навства та має такі ознаки: етнічну і національну самобутність, взаємозв’язок з мовним діалектом, специфічну систему виконавських засобів та прийомів, локально+регіональну своєрідність мовно+пісенних діалектів, тембральні особливості народних голосів”. Тобто, припадаючи душею до народних витоків, ми спонукаємо своє внутрішнє “я” розкритися, вийти у простір у родинному колі, чи навіть на самоті, – і почути себе справжнього. Без артистичних гримас і відповідних виконавських манер. Але, якщо хтось скаже, що співати так, як співали наші пращури у полі – це не правильно, бо треба вистроїти голоси по партіях і домагатися звучання суголосся, яке нагадуватиме акорд. Але народний спів вимагає не особливого знаменного чи партесного співу, про які ми поговоримо у нашій наступній статті, а перш за все вашу природну потребу співати тим голосом, який вам суджений долею. І якщо в академічному співі, вам можуть зауважити, що ви не так співаєте, то в народному ця варіативність виконання фольклорних пісень дуже цінується. Кожен з українців своїм голосом може показати свою унікальність і додати певної краси до традиційної народної музики. Тож не зволікайте, а долучайтеся до кола виконавців традиційної народної пісні. І це ви можете зробити в будь-який час. Просто заходьте в мережі Інтернет на платформу традиційної музи Громадської організації “Рись”, засновниками якої є Андрій Левченко та Катерина Карпа. Там ви зможете прослухати лекції online та почути свій народний спів, а ще й на додачу навчитися грати на українських народних інструментах. Пам’ятаймо, що народний спів має свої регіональні особливості, чим урізноманітнює самобутню і надзвичайно привабливу культуру вокального мистецтва України. І ця особливість або автентичність закладається у нас від народження. Бо кожний регіон України, незважаючи на тиск збоку окупантів різних мастей, має вже свої традиції автентичного співу, які передавалися протягом кількох тисячоліть від покоління до покоління. І коли ми чуємо своє, то серце розквітає. І хоча на очах сльози, але душа змиває з себе полуду багаторічних нагромаджень з боку підступних зайд і в момент відчуває відлуння до болі рідного, притаманного саме твоїй малій батьківщині. Ми прислухаємось, як “заводчиця”, тобто та, яка зачинає пісню і є своєрідним стрижнем у ансамблевому виконанні твору, зі своїм сильним оксамитовим голосом наснажує і приєднує до спільного співу одного, потім двох, трьох чи більше виконавців, яким теж ця пісні до душі. І вже звучить ансамбль, який складає унікальний візерунок вокального твору, що гармонійно вписується в ландшафт мальовничого рідного краю. А хтось серед співаючих із найвищим і голоснішим голосом обов’язково бере на себе роль “виводчиці” і доводить ансамблеве виконання до найвищої ноти. При так званому “вторинному співі”, коли дуже навчені професіонали намагаються відтворити фольклорну пісню, то розписуються окремі партії для обумовлених і точно вивірених голосів, кожний з яких по велінню диригента вступає у свій суворо регламентований час. Але природній, так званий “первинний спів”, несе в собі Божу іскру, тоді і ансамбль звучить так, як колись співали бабусі у селі. І це для українців є цілком природним. Цілком природним для українців є і “білий голос”, техніка виконання якого залучає всі резонатори у тілі співаючого. У Польщі “білий голос”, “biaіy gіos” вирізняє дану манеру співу як таку, при якій “повітря, що повільно виштовхується через діафрагму, виходить через максимально відкрите горло.” Ще деякі польські фольклористи дану манеру автентичного співу називають “співокрик” (spiewokrzyk). Проте серед українців “білим співом”, завдяки відомому українському письменнику Романові Гораку, називають спів жінок у карпатських селах. А ще деякі дослідники українського фольклору “білим голосом” називають голоси улюблених українських співачок Ніни Матвієнко (1947–2023) та Квітки Цісик (1953–1998). Що, погодьтеся, явно відрізняється від “співокрику”. Збираючи та досліджуючи український фольклор наприкінці ХІХ століття та на початку ХХ століття, просвітяни Філарет Колесса (1871–1947), Климентій Квітка (1880–1953) і Андрій Грабенко (1857–1932) зробили значний внесок у розвиток масового зацікавлення українською традиційною музикою взагалі і автентичним співом зокрема. Це, напевно, і послужило поштовхом до обробки багатьох українських народних пісень такими композиторами, як Микола Лисенко (1842–1912), Кирило Стеценко (1882–1922) та Микола Леонтович (1877–1921). Протягом ХХ століття зацікавленість життєдайною силою українського фольклору переросло в численні утворення професійних та аматорських колективів, які знайомили світ з багатющою пісенною скарбницею укра- Гурт “Кралиця” їнського народу. Характерною особливістю такого поступу співаків і музикантів стало представлення фольклорних традицій краян у формі академічного виступу перед глядачами. Ансамблі народної пісні, фольклорні ансамблі, капели бандуристів, ансамблі кобзарів та хори, вокально-інструментальні ансамблі та ансамблі пісні і танцю, які протягом ХХ століття допомагали українцям пізнавати українські народні пісні та особливості народного співу – ось неповний перелік започаткованих творчих колективів на теренах України і не тільки. Найвідоміші з таких колективів кожен українець може одразу пригадати: це і народний хор імені Григорія Верьовки, створений тривожного 1943 року; це і Гуцульський ансамбль пісні і танцю, який був створений в 1939 році. На вимогу часу на теренах України були створені культурно-просвітні та музичні училища, факультети у вищих навчальних закладах культури та мистецтв, які прагнули непоборну силу українського фольклору привести до певного знаменника, який би був повністю підпорядкований цензурі тодішньої “совєтської” номенклатури. Українські музики в діаспорі пропагували правдиву українську автентику і здобували світове визнання. Своїми виступами вони привертали увагу до України, на пісенному ґрунті якої зростали вокальні самоцвіти. Так наприклад, надзвичайно популярним у США на початку ХХ століття був ансамбль етнічної музики на чолі з Павлом Гуменюком (Філадельфія, США). І до тепер український фольклор не залишає байдужими нікого, хто почув його у виконанні залюблених в український фольклор музикантів. І добре, що попри шалений спротив і методичне нищення всього українського, серед краян з’являлись особистості, які тихо, без зайвого галасу, допомагали українцям пізнавати своє, допомагали розбудити свою душу, повернутися обличчям до власних витоків і співати. Ми хочемо низько вклонитися і подякувати мужнім нашим сучасникам, педагогам-вокалістам Євгену Єфремову (заслужений діяч мистецтв України, кандидат мистецтвознавства, професор Національної музичної академії України, етномузиколог, керівник гурту “Древо”, м. Київ), Олександрові та Наталії Терещенкам (засновники гурту “Гілка”, м. Кропивницький), Юрієві та Аллі Ковальчукам (засновники гурту “Ранкова роса”, м. Київ), Людмилі Востріковій (засновниця гурту “Горина”, м. Рівне) та багатьом-багатьом іншим наставникам за щоденну копітку роботу з українцями, які хочуть співати українських пісень, а особливо з українцями, які навіть не усвідомлювали, як це круто – співати українських пісень. Завдяки переосмисленню професором Київської Національної музичної академії України, музикознавцем-фольклористом Євгеном Єфремовим щодо місії українського фольклору в українському суспільстві ще далекого 1979 року був сформований унікальний фольклористичний гурт, який від 1988 року має назву “Древо”. Як зазначає відомий український музикознавець Анатолій Іваницький, “Гурт “Древо” перший у своєму роді, що розпочав новий напрямок у музичній культурі України, продемонструвавши світові традиційну селянську музику українців як повноцінне й самобутнє мистецьке явище, що не потребує композиторського втручання”. З відродженням Незалежності України, за прикладом “Древа”, з’явились інші фольклорні ансамблі, які також формують свій репертуар із справжніх фольклорних знахідок під час їхніх етнографічних експедицій. Найбільш знаними послідовниками гурту “Древо” є гурти “Божичі” (керівники Сусанна Карпенко та Ілля Фетисов), “Кралиця” (засновник і керівник – заслужений працівник культури України, професор Національного університету культури і мистецтв Іван Синельніков), “Володар” (керівник кандидат мистецтвознавства Маргарита Скаженик) та “Буття” (керівник Оксана Бут). З кожним роком “утаємничених” в сакральну силу українського фольклору стає все більше. У 2000-х рр. в Україні виникають етнічні фестивалі, найбільш знаними з яких є “Країна мрій”, “ХатаФест” та “Шешори”. На цих фестивалях люди мали змогу почути і автентичний спів, і різноманітні сучасні обробки народних пісень для попі рок-гуртів. Тож не цурайтеся свого, а долучайтеся до народного співу який наснажує нашу душу і оздоровлює наш організм. Не випадково лікарі і дорослим, і дітям, у яких є дефекти мовлення, рекомендують заняття вокалом. І для центральної нервової системи, до речі, спів має надзвичайну цінність. Співайте на здоров’я! Наснажуйте себе і своїх рідних на Перемогу світла над темрявою, української пісні над болотяним “какаяразніца”. Шануймося! Національний заслужений академічний народний хор ім. Г. Верьовки, 2018 р.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин