На часі · “Ми маємо вирішити свою долю без заспокійливих поступок, бо вони нам обернуться нищенням”. · с. 2сторінка оригіналу ↗
Шанс у тих, хто бореться
Слово Просвіти, №05 за 2025 рік
Коли вже після перших результатів екзит-полів – наступного дня після виборів у США – стало зрозуміло, що до монопольної влади прийшов трампізм під виглядом добропорядної Республіканської партії, я прореагував вердиктом – це катастрофа. Так, цей вибір – катастрофа для США і світу, це злам правопорядку у США і світового, який, до речі, започаткував Кремль повномасштабним нападом на Україну. Катастрофа вже назрівала у світі, її сірчаний запах добре винюхали в Москві, тому першими перейшли в наступ, стали авангардом, прикладом і застрільником світового зламу, за ними радісно потяглись інші охочі зламати світовий устрій.
Віктор СКОРИК, оглядач “СП”
Світ демократії постав перед тотальною загрозою поширення в його тілі фашизації. Якщо когось лякає “заяложеність” означення “фашизм”, то це неважливо, важливо те, що він є і поширюється. Та й справа не в пошуках дефініцій, а в суті явища, його розумінні, щоби вчасно його діагностувати і знищити. Тоді ж я озвучив своє цілком очевидне бачення подальших подій, серед яких, зокрема, негайний руйнівний для України кастинґ українських політиків перед адміністрацією Трампа, яка прагнула б встановлення “миру через силу” у “конфлікті між Росією і Україною” за термінологією нової влади в Білому домі. Миру, в якому немає суверенної України, а є лише бажання нового уряду США якомога хитріше скинути цей “баласт” із себе, зробити тим самим презент Москві в обмін на вивищення свого балансу у грі на новий геополітичний перерозподіл світу. У цьому розподілі вся Америка, включно з сусідньою європейською Гренландією, – зона США, а все інше на їхній розсуд – Москві, Пекіну чи ще комусь. До певного часу, звісно. Я розумів, що писати про це одразу було б марною справою, поки не побачимо перших і подальших кроків і дій нових монопольних володарів у Конгресі США та Білому домі. На жаль (проте передбачувано), більшість українців сподівалась на нового “крутого” лідера, на його “батьківську” сильну руку, а ті, хто мав незначні сумніви, обходилися фразою “дочекаємось дій, а тоді будемо судити, так чи не так”. До речі, чимало людей відверто і щиро раділи (дехто й досі радіє) приходу трампістів – “Трамп прийде, порядок наведе”. Повторюю, що це не є несподіваним, бо окрім власних аналітичних спостережень, до 2014 року робились відкриті соціологічні опитування, які свідчили, що найбільш бажаними політичними фігурами для більшості українців – з величезним відривом від інших – були Путін і Лукашенко! Бо вони – “сильна рука”. Відтоді ці лідери стали аутсайдерами в українців, бо удар війною від них став болісним і витверезним фактом. Проте новий бажаний для них лідер із сильною рукою не забарився – Трамп. І прозріння від нього теж буде дуже болісним, втім, цей час вже потроху настає. Ще у нас є багато тих, хто, хоч і визнає злоякісність трампістської “пухлини”, проте сподівається, що це якимось карколомним чином прислужиться нам у боротьбі з Москвою, мовляв, тупне ногою, аби здобути славу миротворця і отримати Нобелівську премію миру, – і примусить московитів піти на певні поступки Україні. Ні, не тупне і не допоможе. Зараз трампістська адміністрація переймається лише одним – яким чином примусити Україну до “миру” на умовах капітуляції, але так її облаштувати, щоб продати цей “мир” світові і Україні як перемогу, хіба що з “незначною” гірчинкою вимушених поступок. Саме це є зараз предметом таємних переговорів – “тертя по поняттях”, які інтенсивно ведуться між Вашингтоном і Москвою. На яких визначається “незначність” поступок від України та варіанти продажу цього світові та Україні. Україна – це “п’яте колесо” у возі трампістської геополітики. Але не тільки, бо Україна ще й інструмент, на який розраховує ного музею літератури України Оксана Твердохліб, відкриваючи захід, наголосила, наскільки важливою для Музею є постать Бориса Гуменюка як митця, комбатанта, просто друга, який часто долучався до різноманітних заходів. Вона розповіла, що в колекції Музею зберігають дві картини Бориса, подаровані незадовго до виїзду на Донбас, – “Соняшники” та “Вежа Донецького аеропорту” як своєрідне втілення його знакових текстів. До присутніх із теплою промовою звернулась американська влада у відносинах “пан – слуга” з Москвою і є прив’язкою Москви до Вашингтона у взаємовідносинах з Пекіном. Москву загалом це десь влаштовує, бо дає можливість отримати як презент Україну, розширює можливості тиску на Європу і дає перспективу ссати двох корів – вашингтонську та пекінську. Влаштовує це і Вашингтон, бо не відштовхує Москву від Вашингтона імені Трампа до Пекіна, а фьорстер Трамп набуває для Москви статусу “миротворця” і старшого товариша у своїх геополітичних оборудках. Москва таким чином тисне і ослаблює Європу, що в інтересах експансіоністського облудного “ізоляціонізму” нової влади в США, яка бере курс на імперіалістичне розширення – фізичного і своїх транснаціональних корпорацій. Спочатку в США, потім в Америці – Північній і Центральній. А далі – як піде. Оголошений трампістами “ізоляціонізм” – це насправді відмова від цивілізаційних цінностей і визнання єдиними своїми мірилами і рушіями вартість, шантаж, блеф та головне – силу. Трамп, власне, дає пас, зокрема, Китаю і Росії, він планує відмовитися від захисту, підтримання і опіки Тайваню, Південної Кореї та інших – в Азії, під виглядом “миру” презентувати Україну Росії в Європі, таким чином запрошуючи їх по факту до нового перерозподілу світу. У якому кожен із цих “сильних рук” отримує свою частку світу, тим більше, що їх усіх об’єднує спільна цінність – авторитаризм, визнання світу сильних і огида до світу лібералізму та демократії. Тому як ілюстрація до сказаного – 10-відсоткове мито, яке щойно запровадив Трамп на товари з Китаю. Це один із багатьох інших фактів, які свідчать саме донька письменника Оксана, яка розповіла про Бориса Гуменюка як батька – люблячого, турботливого, доброго, що вірив у людей і наснажував цією вірою членів родини. Голова ОУН Богдан Червак зауважив, що Бориса Гуменюка, як свого часу Олега Ольжича, Олену Телігу, неможливо було переконати не піти на війну, адже письменник вважав захист держави справою честі кожного нормального українця. Богдан Червак передав донькам Бориса Гуменюка на збепро це. Ті 10% – фігове листячко, яким Трамп намагається до часу прикрити своє срамне місце – бажання влаштувати перерозподіл світу із “сильними світу сього” – авторитарними імперіями зла. Бо, по-перше, 10 відсотків мита на Китай від “грізного і рішучого” Трампа – це на додачу до 25% вже давно накладеного мита від Білого дому імені Байдена, того слабака і ліберального “розмазні” – за лексиконом трампістів і тих, кому вони любі. Ті 10% порівняно з 25% – укус комара для Китаю, і Китай цей натяк від Білого дому сприймає з розумінням. Тим більше, ці 10% мають “яскравий” вигляд на тлі накладення 25-відсотковго мита на союзницьку для США Канаду і сусідню Мексику, з якими США має договір у рамках єдиної організації торгівлі. Відповідне розуміння є і в Кремлі всіх тих награних і фальшивих погроз від Трампа, адресованих Москві. Трамп погрожує, що, коли Москва не погодиться на переговори з Україною на встановлення миру, то він я-а-ак жахне їх… – митом, податками і, можливо, санкціями, ото буде страшно й потужно (одне із слів, яке любить вживати Зеленський, який у чомусь схожий на Трампа – за поведінкою, лексикою, освіченістю і спільними “цінностями”). Відсоток товарообігу Росії із США настільки малий, у тому числі завдяки довготривалим і жорстким санкціям, накладеним на Москву Білим домом у часи “клятого” Байдена, що тариф на мито — це пшик, податки – хохма, а санкції – примара, які Трамп не випадково ставить на останнє місце. Тим часом будь-яка допомога Україні заблокована одразу з того дня, коли Трамп видерся на трон, під фальшивим приводом аудиту на 90 днів. Далі буде й буде в тому рігання почесну відзнаку – пам’ятний хрест за звільнення Київщини. Літературно-творчу частину вечора відкрив заслужений артист України, актор театру і кіно, офіцер ЗСУ Дмитро Лінартович, виконавши легендарний “Заповіт” авторства Бориса Гуменюка. Ювілейний вечір письменника згуртував величезну кількість людей: друзів, побратимів з Роти УВО і БПКР 23 батальйону, колег і простих шанувальників сміливого, потужного й промовистого слова Бориса. Учасники заходу розповідали веселі й сумні історії, пов’язані з “Кармелюком” (позивний митця в ЗСУ), згадували озвучені ним важливі ідеї, а також читали його тексти. Вірші Бориса Гуменюка прозвучали з вуст письменників Сергія Пантюка, Івана Андрусяка, заслуженого артиста України, актора театру і кіно Олександра Ігнатуші та інших. Іван Андрусяк
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
