“Земля ця — самодостатня”. · с. 9сторінка оригіналу ↗
Закінчення статті «ГАРЯЧА ТЕМА», с. 8
ГАРЯЧА ТЕМА
Слово Просвіти, №06 за 2008 рік
ли його депутати, а Олександр Кузьмін, заступник міського голови, який сидів поруч зі мною, прошепотів мені на вухо: “Толковый парень, молодец!” Щиро сказав, чи хотів потрафити “людині Президента”? Під час наступного короткочасного виїзду на Хортицю, до селища на схилі, що спускається до Старого Дніпра, а особливо на нараді в облдержадміністрації, я переконався, наскільки “невипадкова” у нашій проблемі людина — шановний пан Олещенко! На Хортиці він усе доскіпувався до мене: “І що ви робитимете з тією землею, коли всю отримаєте у своє розпорядження? Навіщо вам стільки? Зробили б заповідник у плавнях, а тут би нехай люди хазяйнували!” (Виділено мною — К.С.). Усе мені було зрозуміло з таким спеціалістом… “Нехай люди господарюють…” А решта території острова для кого, хіба не для людей? Але вона має бути прибраною, охайною, максимально наближеною до свого благословенного первісного стану. Нічого особливого городити на ній не слід, бо земля ця — САМОДОС- ТАТНЯ. Я просто сказав, що для реалізації генерального плану розвитку заповідника нам не вистачить усієї землі острова. У відповідь пан Олещенко заклопотано звів брови. Не дозволив розслабитися столичний юрист і на нараді в облдержадміністрації. У президії — І. Васюник, Ю. Артеменко, Є. Карташов, В. Олещенко, Д. Бабміндра, С. Щербина, К. Сушко, у залі — прокурори, судді, землевпорядники, глави райадміністрацій, юристи, представники засобів масової інформації. Усі висловлювалися доволі чітко, лише столичний правник — зиґзаґами. На додаток “наїхав” на Щербину, мовляв, своїми протестами громадськість дестабілізує ситуацію у місті. Я не витримав і зауважив, що ситуацію у місті й країні дестабілізують неправда і зло, і не варто звинувачувати протестувальників, бо їхні дії спрямовані саме проти неправди і зла. Це була крапка у підготовці остаточного розв’язання земельного питання. Далі з цього приводу пан Карташов здійснив кілька поїздок (за викликом “згори”) до Секретаріату Президента України, після чого 9 листопада 2005 року сесія Запорізької міської ради прийняла рішення (з 50 присутніх депутатів “за” проголосували 45) про передачу всієї землі Хортиці, а також усіх прилеглих островів та скель — Байди, Дубового, Розстебиного, Трьох Стогів, Середньої, Близнюків, а також частини урочища Вирви на правобережжі — заповідникові. А 16 січня наступного року Є. Карташов у присутності великої групи телевізійників та газетярів вручив мені (не особисто, а як керівникові заповідника) Державний акт на право постійного користування усією землею Хортиці та прилеглих до неї островів і скель (усього — 2359,34 гектара). На прес-конференцію Євген Григорович не залишився (хоч відома його любов до таких заходів), на запитання журналістів відповідав я. Тоді офіційно подякував усім учасникам піврічного “земельного процесу”, дипломатично назвавши його фінал НА- ШОЮ СПІЛЬНОЮ ПЕРЕМОГОЮ. Водночас наголосив, що Хортицький заповідник став першим в Україні відповідним закладом, який отримав усю потрібну землю у власне розпорядження.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
