Очевидець і літописець · “Життя склалося з безлічі подій і зустрічей, втраті відкриттів, любові й кохання, дружби і довіри, творчості й творення рідного Українського Світу”. · с. 6сторінка оригіналу ↗
Закінчення статті «Олена Бондаренко: “Життя – найфантастичніша з історій”», с. 4
Олена Бондаренко: “Життя – найфантастичніша з історій”
Слово Просвіти, №06 за 2025 рік
Закінчення. Початок на стор. 4—5
Гадаю, переважно таким і було ставлення української влади до Донбасу. Тамтешні проросійські феодали диктували Києву свої “поняття”, а з Києва на них запопадливо приставали. Ця політика сприяла ментальній російській анексії Донбасу, а згодом – і територіальній. З Донецька, Макіївки, Горлівки, Єнакієвого, Луганська, Алчевська, Кадіївки та інших промислових міст Донбасу починалася московська інформаційно-психологічна операція, що десятиліттями формувала і підживлювала толерантність до вторгнення. Всі ці “спасібо дєду за побєду”, “бєссмєртниє полкі”, “пєсні воєнних лєт”, ці безкінечні “воєнниє” фільми, це життя суціль у реальності, завмерлій на позначці 1941, – не що інше, як підготовка до нового етапу війни, що її веде москва проти України поспіль понад 300 років. Замолоду кілька разів довелося їздити до москви, у клініку офтальмолога Федорова. Пам’ятаю непривітність, незатишність – словом, чужа країна. От це відчуття наростало з кожним приїздом до Луганська, аж поки не перетворилося на тривожне передчуття небезпеки. У лексиці земляків запанувало слово “ненавиджу”. Щодо конкретних владців і загалом київської влади, щодо історичних постатей чи подій, нарешті, щодо української мови, якою, скаржилися, “змушують писати звіти”. Відчуваю провину: я теж певний час сподівалася, що вдасться “поступово адаптувати”. А така позиція сприймалася там як слабкість. Бо в Донбасі розуміють лише силу. За “програну територію” не боролись. Її віддали на відкуп монстру, а він у тепличних умовах нарощував м’язи. Доки не виповз і пустив ворога до хати. Недавнє потрясіння: полонені окупанти, чистісінька українська мова: “Я з Горлівки, вчитель історії, а я з Лисичанська, викладач коледжу”. Що ж ви, землячки, сучі діти, натворили? Що ж ми натворили?.. Луганськ майже перестав снитися. Останній раз наснився Шевченко. Невеличке погруддя, що його колись подарував мені Іван Низовий на день народження, воно в моїй луганській оселі зосталося. Наче мармуровий Шевченко дивиться на мене, а по щоках його, білих-білих, сльози пливом пливуть. А от село моє досі сниться. Кольори, пахощі, а найбільше – звуки. Двері риплять. Хатні, сінешні, ті, що в кухнянці –
Із найдорожчими Ольгами – мамою та донечкою. 2020 р.
кожні інакше. Шпак на абрикосі кота передражнює. Бджола на сояшнику зумкає. Зненацька од вітру шум прокотиться садом. Хтось дирчиком продеренчить серед ночі. Моє коріння, мій світ, усе, без чого ані жити, ні вмерти по-людськи. Й ота московська гидь топче мій світ, моє коріння. Вбиває наших стареньких – генокод наш, діток – наш генофонд. Тепер ми, незлобиві, лагідні, дістали зі своїх заповіданих скринь найнеобхідніші зараз слова: лють і ненависть. Нехай палають вони священним полум’ям, аж доки згорить і спопеліє московська орда. – Чого, на вашу думку, потребуємо сьо% годні найбільше? – Найбільше потребуємо національної єдності. Перемагають нації, згуртовані у п’ястук, у моноліт. Програють охоплені розбратом. Найперші поплічники ворога – розбрат і зневіра. Росія атакує нас не лише на полі бою. Вона безперестану застосовує вих Міжнародного легіону на початку 2022 року, має військовий досвід, був в Афганістані на початку 2000-х, де служив у повітряно-десантних військах США. Інший доброволець з Америки поділився своєю історією: “Мій позивний “Вальдо”, на честь книжкового персонажа у смугастій кофті, якого треба знайти на картинці. От так і я, ховаюсь десь на Луганщині і чекаю на росіян”. “А в мене позивний “Сассі” – на честь персонажа популярного серіалу. Я маю військовий досвід, гарну фізичну форму. Я добре виконую свою роботу”, – говорить третій доброволець. Ці хлопці – американці, але в їхньому підрозділі є побратими з різних країн, всі вони знайшли спільну мову і пліч-о-
Герої фільму – добровольці5військовослужбовці Міжнародного легіо5 ну ГУР МО, підрозділу Ronin Team
технології негативного впливу на нашу свідомість, культивує панічні настрої, зневіру. Маємо протиставити єдність і силу духу. Так, росія – ворог видимий, неприхований. Але чи все гаразд усередині нашого суспільства? Погроми генералітету, нацьковування цивільних на військових, місцевих – на переселенців, ухилянтів – на ТЦК, гіпотетичних виборців – на проукраїнську опозицію; монополізація інформаційного простору; відкидання самої ідеї Уряду національної єдності чи, радше, національного порятунку. Хто це чинить? Хто ігнорує священний обов’язок влади – цементувати націю, вести до єдиної можливої мети й єдиної запоруки самого існування України – до Перемоги? Українське суспільство в найтяжчі часи об’єднувалося й перемагало. Маємо, мусимо об’єднатися й перемогти. – Яке воно – обличчя Перемоги? – Найправдивіше і найстрашніше, як пліч виконують завдання на фронті російсько-української війни. Крім кадрів з добровольцями, режисери пропонують глядачам подивитись на історичні події в контексті боротьби України з росією, на паради російської техніки в Москві, яка у 2014 році перетнула кордони України, та кадри деокупованих міст з масовими захороненнями закатованих українських громадян, воєнні пейзажі соняшникових полів десь на Харківщині чи Луганщині. На противагу цьому творці фільму показують нам США, меморіал пам’яті героям Другої світової війни, думки пересічних американців про війну загалом і в Україні зокрема. Усе це приправлено часткою військового жаргону та гумору, тому фільм сприймається легко, але змушує поміркувати про побачене вже після сеансу. Режисер Володимир Тихий зазначив, що першочергово цей фільм знімався для американської авдиторії, але у процесі команда зрозуміла: це важлива історія, яку має побачити і український глядач: “Наш фільм – це не просто історія про війну, це історія про людей, які попри різницю в культурах і мовах обрали боротися за справедливість і свободу. Історії іноземців, що приїхали до України, відображають не лише їхню відвагу, а й глибоку солідарність, яка є ключовою для на мене, про Перемогу сказав свого часу Микола Вінграновський: …Де той поріг? Нема порога. Де родовід? Не доведу. Цілує тихо Перемога Губами білими вдову… А горе горя ще народить, В порожній вигляне рукав… Стоїть народ мій і народи Із похоронкою в руках. Вірш про іншу Перемогу, давнішу. Але в ньому велике пророцтво про Перемогу майбутню. Де за фасадом сліпучого щастя – невимовний біль, безсонні роздуми, велика праця. Після Перемоги нам доведеться не лише відбудовувати зруйноване московськими нелюдами. Щоб іти далі, нам доведеться прожити й осмислити горе, багато працювати над собою, зробити висновки зі страшного історичного досвіду. Щоб вижити як нація й жити повноцінним життям, на яке заслужили своїм безпрецедентним Опором, своїми невигойними втратами, – треба буде позбутися інфантилізму, споживацтва, припинити вірити наперсточникам і фіґлярам від політики, порожнім обгорткам. Нам треба буде подорослішати. Часу на це небагато. Треба вже, зараз. “А ви працюйте і не сваріться”, – дуже актуальна мудра порада моєї улюбленої Софії Русової. – Дякую, пані Олено. Знаю, що це лише частина фантастичних історій, що випали на вашу долю. Сподіваюся, вони будуть оприлюднені у книгах ваших спогадів і спогадів вашої матусі. – Мабуть, пані Галино, найфантастичніша з моїх життєвих історій – саме життя. Наче величезна мозаїка, воно склалося з безлічі подій і зустрічей, втрат і відкриттів, любові й кохання, дружби і довіри, творчості й творення рідного Українського Світу.
Спілкувалася Галина ДАЦЮК
Редакція тижневика “Слово Просвіти” щиро вітає нашу славну авторку з днем на" родження! Шановна пані Олено, бажаємо вам наснаги, оптимізму, здійснення усіх за" думів і ще багато творчих літ у щасливій вільній Україні!
розуміння глобальної боротьби за мир”. “Стрічка виходить у широкий прокат на екранах кінотеатрів майже по всій Україні. Для нас це велика честь і водночас виклик. Але ми віримо, що фільм знайде відгук у серцях глядачів та глядачок, які прийдуть його дивитися”, – поділилася виконавча продюсерка фільму Богданна Семен. Фільм має надихнути і українців на мобілізацію для захисту рідної землі. Увесь прибуток від продажу квитків команда “Вавилон’13”, яка створила цей цікавий фільм, передасть на потреби Міжнародного легіону ГУР. Їхня велика мета – зібрати кошти на 100 FPV-дронів для різних підрозділів. Тож кожен квиток – це донат і не лише підтримка українського кіно, а й реальне збільшення донатів для підтримки оборони України. P. S. Свіжа сумна новина: на війні за Україну загинув 18-річний доброволець із Британії Джеймс Вілтон. Це було перше і останнє бойове завдання Джеймса, він став наймолодшим британцем, який заги" нув, захищаючи Україну. Вілтон приїхав до України наприкінці квітня 2024 року – через кілька місяців після закінчення коледжу. Він приєднався до Інтернаціонального легіону та пройшов базову програму підготовки. “Я ніколи не переживу цього. Я не хотів, щоб він їхав, але він був налаштований на це. Він хотів допомогти Україні”, – сказав батько воїна Грем. Навіки Слава Герою-добровольцю!
Підготував Георгій ЛУК'ЯНЧУК
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
