Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Очевидець і літописець · “Природа акторства в тому, щоб уміти пережити і передати свої переживання”. · с. 9сторінка оригіналу ↗

Біль правди життя – на кіноекрані

Слово Просвіти, №07 за 2025 рік

У Хмельницькому кінотеатрі ім. Т. Шевченка відбулася прем’єра художньої короткометражної стрічки “Коли співають мертві” про трагічні події 1950-х років на теренах Поділля, боротьбу ОУН-УПА проти московщини і розправу репресивних радянських відомств над українськими патріотами. Тетяна СЛОБОДЯНЮК, м. Хмельницький Це вже другий фільм про події тих часів – прем’єра попередньої, документальної стрічки “Провідник “Волох” про подільського керівника підпілля ОУН-УПА Петра Щербатого, відбулась у Хмельницькому минулого року, за сценарієм Василя Горбатюка. Нинішня стрічка, за задумом автора, ігрова, але у ній дуже тонка грань між вимислом і документалістикою – адже все дійство розгортається у конкретних місцях, де відбувалися останні бої повстанців з московськими окупантами, де збереглись криївки, а образи кіногероїв створені за розповідями місцевих старожилів та архівних документів. Автор ідеї, сценарію і режисер фільму – письменник, дослідник історії боротьби ОУН-УПА на Хмельниччині, директор обласного літературного музею Василь Горбатюк, у головних ролях зайняті актори обласного академічного театру ім. Михайла Старицького, у зйомках взяли участь працівники літературного музею, письменники, волонтери та місцеві мешканці, де відбувалися робота над фільмом. Музику до картини створив відомий подільський композитор Іван Пустовий. Продюсер – Ігор Хитрюк, оператор – Анатолій Заянчуковський. Нинішню кінострічку, які попередню, знято за кошти добровільних пожертв. Зйомки проходили у трьох локаціях: в селах Дідківці Ямпільської громади нинішнього Шепетівського району, в Пашківцях Хмельницького району та на Дунаєвеччині. За сюжетом, зграя кагебістів знаходить криївку, де перебували троє воїнів УПА, і в жорстокому, але короткому бою убили провідника та одного з побратимів, а пораненого юнака по-звірячому катували і вислали до Сибіру. І це реальний факт, який описав у своїй книзі “Ямпіль на Горині” історик Віталій Олуйко. “Цей фільм у моїй уяві виник відразу, як ми показали попередній, – розповів Василь Горбатюк. – Саме тоді до мене підійшов Віталій Олуйко і сказав, що в своїй книзі він розповідає про епізод боротьби ОУН-УПА, в лавах якої були й місцеві мешканці Ямпільщини. І коли я прочитав півтори сторінки розповіді, у мене ці події пройшли перед очима. Я зрозумів, що хочу створити фільм, саме ігровий, на основі реальної розповіді. І вже влітку знімальна група приступила до роботи”. “Чи ви, хлопці, спали, чи у карти грали, що ви Україну москалям віддали…” – мелодія і слова народної пісні проходять крізь усю стрічку – і це й звернення до нас, сучасників, які змушені нині проходити кривавий шлях війни за свободу і виживання. Цю пісню увів до сюжету Іван Пустовий, почувши її у виконанні аматорського жіночого гурту із села Іванків на Тернопільщині. “Це геніальна за силою духу пісня, вона мене неймовірно вразила. Це вже другий фільм, до якого я написав музику. Тема боротьби ООН-УПА на наших теренах дуже хвилююча для мене як для українця, як для музиканта”, – розповів Іван Пустовий, який розпочав свою роботу над фільмом у вересні минулого року. Загалом чудове музичне оформлення у жанрі “сінематіко”, з елементами автентики, сучасної музики, стало окрасою художнього фільму. Головні події сфокусовані на образах трьох кіногероїв. Їх створили провідні актори обласного академічного драмтеатру ім. Михайла Старицького. І такий вибір дуже вдалий. Роль провідника УПА “Левка” зіграв Олександр Віт, в акторському беграунді якого харизматичні ролі Енея та Назара Стодолі в однойменних грантових виставах театру. “Левко” – реальна особа: Левко Бачинський із села Ступки під Тернополем. Роль безталанного сільського блаженного, який живе у своєму нереальному світі, переконливо і тонко зіграв заслужений артист України Степан Бортнічук. Його персонаж символічний: адже такою “блаженною”, одуреною, жила Україна, коли слово “бандерівець” було вироком і наводило жах на безправних людей. До того ж, Кадр із фільму актор чи не вперше розповів публічно й про свою родину. “Я родом із Волині, з багатодітної сім’ї, тато з мамою виховували 12 дітей. І село Дідківці дуже нагадує наш волинський хутір. Там також був ліс, були вояки УПА, криївка. Двоє моїх братів були в УПА, батько отримав за це 25 років тюрми, молодший брат стільки ж, старший брат зник безвісти. Для мене ця тема болюча постійно”, – сказав актор. Майстру характерних ролей, актору Василю Шпунту дістався єдиний негативний, але показовий персонаж – кагебістський кат-офіцер, безмірний у своїй ненависті до “бандерівців”. Саме такими були Василь Горбатюк московські поплічники у їхній боротьбі з “мєстнимі врагамі народа”. Творчий симбіоз професіоналів і аматорів – це також особливість фільму. Професійні майстри не лише переконливо грали, але й допомагали колегам-аматорам вправно почуватись перед кінокамерою. Про це розповіла Юна Крушинська, старша наукова співробітниця обласного літературного музею й виконавиця ролі Оксани, зв’язкової УПА, сестри одного з повстанців. І додала також: “Мені дуже приємно, що долучилась до цього проєкту. Дуже важливо було підібрати одяг, щоб він відповідав тому часу. З колегами довелося щось просити в знайомих, щось пошукати на горищах у бабусь”. “Яке враження від гри з аматорами? Це дуже хороша віха в моїй професії і хороша тенденція, яка відбувається на наших теренах культурних, – зазначив Олександр Віт. – Я думаю, слово “аматорство” певною мірою є кліше, стереотип. Тому що природа акторства в тому, щоб уміти пережити і передати свої переживання. Звісно, професійні актори володіють технікою, прийомами, як це подавати. Щодо так званого аматорства – може бути людина без школи, але з настільки тонким чуттям того, що відбувається з її персонажем, що може бути інтуїтивно точною. Думаю, дивлячись цей фільм, люди проводитимуть певні паралелі з того, що відбувалося понад сім десятиліть тому, з тим, що зараз відбувається, що не зроблені висновки нашою владою, суспільством, що повернулося знову невикоренене московське зло – повномасштабною війною”. “Цю стрічку ми обов’язково покажемо в Ямпільській громаді, де ці події відбувалися в 1950–1952 роках. Коли я працював головним інженером колгоспу “Червона зірка” в Ямполі 1983 року, я познайомився з Серафимом Басматом, – розповів Віталій Олуйко. – Це був звичайний їздовий, механізатор. У той час він не розповідав про події 52-го року. Була радянська влада, було кагебе. А вже пізніше, коли я приїжджав в Дідківці до мами і писав свою книгу “Ямпіль на Горині”, збирав спогади місцевих людей, тоді Серафим розповів, що в нього відбулося в житті. Він дійсно проникся національно-патріотичними ідеями і допомагав воїнам УПА: носив їм картоплю, сало, молоко у сховок, виконував їхні доручення, а потім його забрали в армію, відправили на Далекий Схід. І вже там кагебістам стало відомо, що у Дідківцях Серафим допомагав повстанцям. Його катували, вибивали зізнання. Дали 25 років таборів, звинуватили у створенні контрреволюційної організації зі знищення міністра оборони, який мав приїхати в їхню військову частину. Одне слово, життя чоловіка зламали, долю зламали. Тому завдяки ентузіазму, патріотизму Василь Горбатюк зі своєю командою робить дуже велику справу для України. І цей фільм треба показати широкому загалу нашої молоді”. Оператор Анатолій Заянчуковський розповів, що вперше працював над ігровим фільмом. “У зйомках, звичайно, були свої моменти, з якими не стикався раніше. Але це певний досвід. У нас був дуже обмежений час. Знімали по кілька годин на місяць, але графіки були дуже щільні і насичені”, – пояснив оператор. Як повідомив Василь Горбатюк, він уже приступив до роботи над написанням нового сценарію – до третього фільму. Тема та сама – боротьба ОУН-УПА на Поділлі проти московських окупантів. Проблема – віднайти меценатів для зйомок. Адже обидві попередні стрічки вийшли на екрани винятково завдяки пожертвам небайдужих українців.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин