Письменники і час · “Усвідомити, визнати, проаналізувати і – головне – зібрати всі свої внутрішні сили. Здолати можуть лише сильні”. · с. 11сторінка оригіналу ↗
Прозирав і застерігав…
Слово Просвіти, №07 за 2025 рік
жодних спотворень самобутньої вроди. А передсмертна записка, наголошую – з бухгалтерськи точним повідомленням (це перш, як ніби накинути собі на шию петлю) про дату й рік! Якщо ті кати і змогли зімітувати вчительський акуратний почерк жертви, то не були здатні збагнути висоти Духу письменника, стилю мислення. “Домучуйте когось іншого...” (свої мірки приклали). Він, хто забирав у своє серце біль усіх людей, яких бачив, про яких думав, – отак раптом забажав перекинути свій біль на “когось іншого”. (“Мій біль не доболює до болю мого народу”, – хто ці щирі слова забути зможе?). Він просто не міг такої записки написати! Його ж вони могли вбити, окрім усього іншого, навіть за одну новелу “Медаль”. Григорій Аврахов згадував, як, за його словом, “ніжинський міні-фюрер” із компартійного “начальства” волав: “Антисовєтчик он! Над наградами родіни смєятся?!” – і далі, на декана, який дозволив читати для студентів цю новелу: “знал, что читаєтся неразрешимоє! Горько заплачетє оба за такой смєх! Я обєщаю ето. Слишитє, сдєлаю!..” (Слово і Час, 2009, №9, с. 76). Адже їхній стиль не змінюється – ані в діях, ані в мисленні, ані в десятиліттях, ані у століттях. Хіба – ще більше деградує. Один виразний приклад. “Зємлєдєліє” – гарне, навіть яскраве слово, яке в перекладі нашою мовою означає те, що є святим для кожного з нас, для кожного українця: обробіток землі чи просто праця на землі. Хоча ні, не просто. Григір Тютюнник переповідав пам’ятну науку від старшого брата Григорія: “Грицьку, – казав мені не раз, – ти кровію і плоттю отого народу, що зеилю руками пестить. Зобижений, упосліджений, часто не певний сам себе, своєї сили й величі несвідомий, він генами, корінням здоровий і дужий; десь у
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
