Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Доля на тлі історії · “Аж зараз острах бере, коли подумаю, що все своє життя проживу без сім’ї, без дітей”. · с. 13сторінка оригіналу ↗

Жінки в житті Івана Липи

Слово Просвіти, №07 за 2025 рік

24 лютого відзначатиметься 160-та річниця Івана Левковича Липи – видатного українського письменника, лікаря, громадського і політичного діяча, одного з провідників ідеї української державності та соборності на півдні України. Василь ВЕЛЬМОЖКО, член Національної спілки краєзнавців України Іван Липа ввійшов в історію як комісар визвольних змагань в Одесі 1917 р., був міністром віросповідань та охорони здоров’я Української Народної Республіки 1919–го. 1920-го входив до складу комісії з підготовки Конституції УНР. Після поразки визвольних змагань його родина зазнала тяжких поневірянь. Також ми пам’ятаємо його як батька Юрія Липи. Чи може бути людина щасливою в особистому житті, коли вона повністю віддається громадянському обов’язку? Напевне, може, якщо поряд кохана дружина, дах над головою і є надія на створення міцної та дружньої родини. На жаль, не всі жінки, до яких торкнувся своїми почуттями Іван Липа, засвітили вогник надії на його родинне щастя. На тридцять третьому році життя він ділився своїми думками з родиною Грінченків: “Аж зараз острах бере, коли подумаю, що все своє життя проживу без сім’ї, без дітей. Мабуть, швидше за все, в мене буде жінка проста селянка. Я такий: або щоб цілком відповідала моєму бажанню, або хай вже буде така, що знатиме тільки свої горщики та діти. Принаймні не буде нудитися й нічого від мене не требуватиме, крім грошей на свої ганчирки та їжу”. Першою жінкою, яка відіграла важливу роль у формуванні характеру Івана Липи, була його мати Ганна Михайлівна Житецька, зі старовинного козацького роду Житецьких з Полтавщини. Хоча вона не мала освіти, проте вихованню сина і трьох доньок приділяла багато уваги. Казки на ніч, пісні, розповіді про народні традиції діти увібрали з молоком матері. Коли Іван отримав диплом лікаря, мати була із сином, сестри Івана Євгенія і Марія після заміжжя жили з чоловіками, але брат підтримував з ними стосунки, допомагав племінникам. На жаль, наймолодшій Марті не зміг допомогти одужати, вона померла в 1906 році й похована в Одесі. А перші романтичні стосунки з’явилися в Івана Липи ще в гімназійні роки, у 16-річному віці: на початку навчання в чоловічій гімназії він покохав старшу від себе “гімназистку 8-ї кляси”. Стосунки тривали не більше року, але спричинили чималі душевні переживання в юного гімназиста. Навіть через десятиліття він згадував про ці події свого життя. Ці спогади приводили його до дещо песимістичних поглядів на майбутнє: “вдруге так нікого не покохаю”. Восени 1892 року студент Липа на одному з заходів, що влаштовувалися українською громадою Харкова, знайомиться з молодшою сестрою свого побратима-тарасівця Бориса Грінченка Аполлінарією. Натхненний родинним затишком, який побачив у Бориса і Марії Грінченків, він сам шукатиме зустрічі з Полею, як її називав згодом у листуванні. Між ними зав’язалися романтичні стосунки, які тривали майже три роки. На заваді їм стали негаразди з поліцією та від’їзд Івана Іван Липа з дружиною Львовича за вироком суду з Харкова до Керчі. Крім того, сподівання на можливий дружній і творчий союз із Аполлінарією за зразком подружжя Грінченків, не виправдалися. Як він сам відзначав, “з цього довгого нашого листування й балачок тільки одне цілком виявилося: вона чи не хоче, чи не може бути потрібною для мене людиною”. Невдала спроба створити сімейний затишок сконцентрувала увагу Івана Липи лише на студіюванні медицини та громадських справах. У липні 1898 року Іван Левкович затверджений земським лікарем в селі Мачухи на Полтавщині. Крім лікарської діяльності І. Л. Липа в Мачухах вів громадську діяльність. Намагався відкрити книгарню та влаштувати туди фельдшерку, влаштовував свято на Різдво напередодні 1900 року з подарунками українських книжечок. Поява нового лікаря не оминула уваги жіночої половини села Мачухи. Клопотів Івану Левковичу додала 19-річна дружина місцевого священника Єлизавета Іванівна Геращенко. Спочатку він намагався не звертати на неї уваги, але своєю наполегливістю та всілякими примхами і хитрощами молодиці вдалося звернути на себе увагу лікаря. Стосунки зайшли так “далеко”, що постало питання про розлучення Євгенії з чоловіком-священником і її од- Про “Лукавий марксизм” Наприкінці 2024 року в головні бібліотеки України і в деякі книгарні надійшла книга колишнього голови першого на Житомирщині Коростенського Народного Руху України за перебудови, нині почесного голови місцевої організації ВУТ “Просвіта” Леоніда Климчука “Лукавий марксизм”, видана Київським ТОВ “Франко Пак”. Це серйозне об’єктивне дослідження, в якому автор розкрив матеріально-енергетичний зміст політекономічної категорії “капіталу” як онтологічного фактора суспільно-економічного розвитку людства. Саме таким чином було нарешті обґрунтовано, що марруження з новим кавалером. Але цього не сталося: на заваді став її ще законний чоловік, який надіслав заяву до повітової управи зі скаргою на лікаря. Тож у 1902 році Іванові Липі довелося їхати на Одещину, а в 1909 році знову відвідати Старі Санжари, щоб усиновити рідного сина Юрія. У 1903 році Івана Левковича призначили лікарем для бідних та завідувачем лікарнею в приміському поселенні Дальник. Лікарня була невелика, занедбана і нагадувала землянку, в якій “хворі зимою розбігаються від холоду… там навіть миші не живуть”. Незважаючи на труднощі з лікарнею, саме в Дальнику Іванові Липі вдалося знайти вірну дружину. 23 січня 1904 року він обвінчався в Покровській церкві Одеси з вчителькою Марією Шепель- Шепеленко. Свідками на весіллі були лікарі Ф. Г. Шульга та І. М. Луценко, юрист С. П. Шелухін та редактор газети “Южное обозрение” М. П. Цакні. Після завершення обряду священник М. А. Шаравський виголосив перед присутніми промову українською мовою. Весіл- Дружина Павла Грабовського ля не супроводжувалося банкетом, а молоді одразу розійшлися по справах: молода пішла до книгарні, а І. Л. Липа – чаювати до родини М. А. Шаравського. Лише ввечері того дня молоді потрапили до Дальника, де їх зустріли обидві матері з вечерею. Занадто велика скромність важливого в житті лікаря моменту сподобалася далеко не всім. Найбільше критики на адресу Івана Левковича надійшло з боку подружжя Луценків та Шелухиних, які очікували від нього більш масштабних урочистостей. На подібні зауваження І. Л. Липа заявляв, що не став міщанином, тому і не був ксизм як зловісна соціально-політологічна теорія є латентною далекоглядною неоюдейською стратегією капіталовладних “громадян світу” з притлумлення антисемітизму, що соціально-економічно виникає внаслідок захланності їхньої лихварської діяльності. Саме для цього вони, спотворивши науково-технологічну суть капіталу, закликали робітників на антикапіталістичну революцію, немовби як за побудову розробленого ними соціально справедливого “наукового комунізму”, насправді ж для пролетарсько-класової дезорганізації етнонаціональної структурованості народів та урівняння їх з інтернаціональним етностатусом “громадян світу”. Широкоформатна мета цієї Сестра Бориса Грінченка Аполлінарія (перша ліворуч) було важко психологічно, бо шкодував за покинутою дальницькою лікарнею, яку сам облаштовував. Крім того, скрутно стало з грошима, бо доводилося чимало платити за житло, а практика була мізерною. Незважаючи на зайнятість, у подружжя Лип завжди знаходився час для виховання сина. Марія Григорівна підтягувала знання Юрія до рівня вступу в гімназію, а Іван Левкович займався з сином мовою, історією та природничими науками. Під час революційних подій робітники Одеси обирають лікаря для бідних спочатку комісаром Михайлівського району міста, а протягом березня-квітня 1918 року – комісаром міста Одеси. Коли ж у грудні 1918 р. до Одеси увійшли сили Добровольчої армії та французьке військо, його перебування в місті стало небезпечним. Крім того, Івана Левковича було призначено міністром культів в уряді Директорії УНР. Наслідком цього стало те, що І. Л. Липа назавжди залишив Одесу. У місті залишилися його дружина й мати, з якими він не мав наміру розлучатися, адже не уявляв, що Українська революція завершиться поразкою. Згодом до батька приєднався син. Крім клопотів із владою та хворобою, Івана Липу також хвилювала розлука з дружиною. Марія Григорівна залишилася в Одесі і продовжувала працювати вчителькою в школі ім. М. П. Драгоманова. Вона керувала шкільним театром і в 1932 році уклала підручник з української літератури, який заборонили друкувати. Її життєві позиції не залишилися непоміченими владою, і в липні-серпні М. Г. Липу було затримано для допитів. Вона до 1927 року листувалася з Ю. І. Липою та братом – генералом армії УНР В. Г. Шепелем, які перебували в Польщі. Надалі листування з невідомих причин перервалося. Померла М. Г. Липа в 55-річному віці в Одесі 10 січня 1935 року. Івана Левковича не стало 13 листопада ще 1923 року. Обравши за зразок родинного життя модель родини Грінченків, Іван Липа втілив її навіть краще за “еталон”. За кількісним показником Липи не змогли наздогнати Грінченків, бо на сотні їхніх літературних праць Липи відповіли лише десятками. Значною ж перевагою Марії та Івана Лип стало виховання та подальші здобутки сина. Юрій Липа, отримавши повноцінну університетську медичну та юридичну освіту, помножив у десятки разів закладені батьками націєтворчі здобутки, ставши одним із ідеологів українського націоналізму. зобов’язаний влаштовувати весілля загальноодеського рівня. Проте в Дальнику Івану Левковичу довелося пережити події, зовсім не пов’язані з романтикою. Причиною була вдова українського поета Павла Грабовського Анастасія Миколаївна Грабовська (в дівоцтві – Лук’янова). Борис Грінченко звернувся до побратима Івана Липи з проханням допомогти Анастасії Грабовській у працевлаштуванні та лікуванні сина Бориса від рахіту. Іван Левкович прийняв цю жінку на посаду фельдшерки й взявся лікувати хлопчика. Але не пропрацювавши й пару місяців, вона почала писати скарги на лікаря до Управи. Вказувала на надмірну вимогливість І. Л. Липи до неї. Така ситуація зробила І. Л. Липу об’єктом глузувань збоку одеських лікарів. Поки Управа в Одесі розглядала скарги, молодиця знайшла роботу в Харкові і таємно переїхала в своє рідне місто, а Івану Левковичу ще довго довелося виправдовуватись за нісенітниці, які видумували колишня горе-фельдшерка і фельдшер С. Онацький. У квітні наступного року скандальна справа завершилася тим, що С. Онацького переведено до іншої лікарні, а в Дальник призначено нових фельдшерів. Надалі подібних неприємних ситуацій у завідувача не виникало. Після всиновлення Юрія Липи 8 квітня 1910 року у лікаря з’явилися нові клопоти, зокрема, із навчанням сина. У травні 1912 року родина Лип винайняла собі будинок по вулиці Юр’ївській (сьогодні Єфімова), 17. Одразу після переїзду до Одеси лікарю стратегії і досі передбачає забезпечення безперешкодності банківсько-кредитного транснаціонального домінування їх в суспільно-промисловому виробництві і кругообігу товарів у відповідності з профінансованою ними бізнесовою торгово-ринковою теорією “Економікс”, якою вони, назвавши “вартість” – “конкурентною ціною”, підмінили класичну політекономічну теорію одвічного капіталістичного суспільного виробництва по забезпеченню існування і культурно-освітньому розвитку етнонаціональних спільнот людства. Людмила ЛІНЕВИЧ, голова Коростенської організації ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин