Ти чуєш, Господи? · “Зникни із лона землі, людоморе, і зійди до пекла! А Україні воздай, Боже, за цей труд кривавий. За кожну сльозу. За кожен стогін”. · с. 7сторінка оригіналу ↗
Український псалом
Слово Просвіти, №08–09 за 2022 рік
Катерина МОТРИЧ, м. Київ
“Боже, погани увійшли до спадку Твого, занечистили храм Твій святий, Єрусалим на руїни обернули! Рабів Твоїх трупи вони віддали на поживу птаству небесному, тіла Твоїй богобійних – звірині земній… Вони розливали людську кров немов воду… і не було погребельників!.. Вилий свій гнів на людей, що Тебе не пізнали і на царство, що тебе не кличе… Не пам’ятай гріхів предківських нам, нехай скоро зійде на нас Твоє милосердя. Поможи нам, Боже, заради нашого спасіння, ради слави ймення Твого і збережи нас і прости наші гріхи… Нехай в наших очах між народами стане відомою помста за пролиту кров рабів Твоїх, нехай перед лицем Твоїм дійде стогін в’язня, збережи від смерті приречених. А нашим сусідам верни семикратно на лоно їхнє і їхню наругу, якою Тебе зневажили, о, Господи! А ми Твій народ і отара Твого пасовиська будем дякувати Тобі вічно і будем оповідати про славу Твою з роду в рід”. “…Нехай дні його будуть короткі, хай інший маєток його забере! Бодай діти його стали сиротами, а жінка – вдовою! І хай діти його все мандрують та жебракують і нехай вони просять у тих, хто їх руйнував, і нехай розграбують чужі їхню працю! Щоб до нього ніхто милосердя не виявив і бодай не було його сиротам милости! Щоб на знищення стали нащадки його, бодай скресло в другому роді ім’я їхнє! .. і не нехай не проститься гріх їхніх матерів, нехай Господь вирве з землі пам’ять про них. …Полюбив він прокляття, бодай же воно зійшло на нього. …Зодягнув він прокляття неначе одяг, просякло воно, як вода в його нутрощі та в кості його, як олива. Це відплата Господа…” (“Книга Псалмів”, 109, 110) Господи, Ти сказав, що без Твого повеління не впаде волосина з голови. Голова України стала біла, як лунь, від розпачу і мучеництва за ті людські ключі, що відлетіли від неї у небо, за тих крихітних, малолітніх, молодих і літніх, що сконали у муках. За всіх, чиї земні дороги спалив лютий кат. З голови України сиплеться волосся, як падає восени листя з дерев і вкривається ранами. Ти, Всемогутній, дозволив, щоб пекло розверзлося на нашій землі, щоб вселенське зло, небачене від сотворіння світу, розтерзувало наш народ. Ти бачив люто убитих із зв’язаними руками, бачив сонми немовлят, що лиш прилетіли до нас і відлетіли, бачив замордованих зґвалтованих діточок, бачив збезчещених отроковиць, юних дів, жінок. Ти бачив люд наш катований, трупи у наших містах і селах, яких поїдали пси. Ти бачив кинутих у ями посеред українських вулиць. Ти бачив життя, що погасло у лонах наших юних матерів, що не збулися. Ти бачив їхні груди, що сходили молочними ріками і ті ріки висихали, бо в них погасло життя. Ти чув ридання люду православного, катами мордованого. Ти бачив руїни, у які перетворилися великі міста, містечка і села. Ти бачив люд наш в темницях без води, поживи і сонця, чув стогони поранених і немічних, плачі голодних діточок і ридання молодих матерів зрозпачених. Ти відчував їхнє мучеництво, страх, розпуку і гнів. Сонми ангелів відлетіли у Небо і вкотре Україна поповнила ряди відпалих ангелів Твоїх. І пекло не сконало, не обернулося у тишу. Кат і людомор, гнаний дияволом, усе ж так чинить кривавий бенкет на просторах наших і п’є нашу кров. Лють звиродніння диявола у людській оболонці несамовита, а ненависть чорніша від тієї смоли, що клекоче у пеклі. Він черпає її від усіх насельників ада. Бо темінь справіку ненавидить Україну, в яку Ти, Боже, вклав Свою силу і дух. Свою душу небесну, що світиться у її Мові, піснях, звичаях, у вишитих рушниках та сорочках, у садах і ріках, у кожній зелині і у всьому розмаї землі нашої. Ти присутній скрізь. Тобою дихає Україна, Тобі молиться, Тобою яріє і животворить. Тому диявол і скаженіє й століттями прагне це погасити і викрасти, знищити і вигубити. Сплюндрувати від коріння – до крони, спопелити могутнє українське древо. Ти суддя, Всемогутній, і повелитель, і Твоя правиця не відвела це зло, коли воно рушило на мою землю. Може, тому, що 30 літ ми брели у спокусах, розбраті, ділили єдинокровних на “рівних і рівніших”, безчесні оббирали і грабували. Гріхи наші за 30 літ рясно зійшли на лоні землі нашої і “нєсть їм числа”. Між народом і тими, що грабували наш край і не могли насититися, утворилася глибока прірва і множилися ті, що зневажили усі Заповіді Твої. Ти бачив це. І бачила це Україна. Нині всі вирівнялися під вогнем пекельним та смертями, і сталося Твоє диво. Друга Заповідь “полюби” збулася. Всі полюбили один одного тією любов’ю, яку Ти заповідав, сказавши любити ближнього, як самого себе. Це збулося, Господи, у ці скорботні дні. Горе вирівняло і убогих, і багатих, і мудрих, і слабких, і щасливих, і немічних. Бачиш Ти, Всемилосердний, і диявола, що ховає свою приречену плоть у кам’яниці. Чи ж є для Тебе, Всемогутній, сховок від Твого гніву і покари, втеча від Твоїх стріл і Твого всевидящого ока?! Бачиш і його воїнство біснувате, люттю його споєне. Це орда моторошна і жорстока, сарана безлика і звиродніла. Цього бісівства легіон, воно плодюче і гадюче, кусюче, трутизною переповнене, як і всі плазуни. Але це лиховісне збіговисько Україна вигойдала у своїй колисці, споїла своїм молоком і куснем хліба, освітила своїм світлом його непроглядний морок. Але в його жилах тече та чорна смола, та трутизна, що не дозволяє цьому пекельному утворенню бачити Небо над собою і пізнати закони Добра і Милосердя. Воно у злі й неволі зачате, злом гнане і не пізнало тих вимірів і того задуму Творця, яке він вклав у своє творіння. Зло його розлилося на велетенських просторах, лють його пекельна, воно сіє на планеті смерть і руїну. Нині воно прийшло і до нас вже вкотре. Чи не тому Ти, Боже, дозволив це, бо не бачиш іншої сили, яка б зупинила цю зловісну орду? Чи не вчувається у цих чорних днях і вогненних ночах Твій голос: “Ви це зло породили, ви цей послід людський привели і коронували, ви від нього й мусите очистити планету. Ви їх охрестили, ви їх і відспіваєте й спровадите в тартари”. Земля здригається і туманіє від того вогню і руїни, яку чинить біснувата московія, від тих рік крові, що потекли нашою землею, від тієї руїни, у яку перетворено наші квітучі міста і села, від зубожілого враз люду, якого вирятовують з-під руїни. Небо бачить цей жах. Чи не осліпли від того наші українські святі, чи не зридалися ангели, чи не зсурмилися сурми розпачу і розпуки, споглядаючи закатованих, замучених, у братські могили кинутих? Так, не втримали ми той ковчег державності в чистоті і благодаті. Осквернили його ті, що тримали у своїх руках його весла. Але, Всемилостивий, чому спокутою стали безгрішні і чисті? Чому за безчесних і злоріких розплатилися діти Маріуполя, Ірпеня, Бучі, Гостомеля, Бородянки, Чернігова, Херсону, Харкова, сіл, селищ? Чому за гріхи інших віддали свої життя невинні? Їх тисячі відлетіли у Твої сади, на ту небесну Україну, де немає зла і горя. Ірод п’є кров українських дітей, як випив понад дві тисячі літ кров дітей Ізраїлю. Щоб більше боліло? Щоб ця земля, ці чорноземи і суглинки, вцілілі гаї і діброви, ріки й озера і навіть хмари на століття запам’ятали їхні личка, їхні обірвані лінії життя, їхні незреалізовані долі і дописали те, що не збулося. Те, що не народилося і не засвітилося добротворенням, ненародженими поколіннями, нездійсненними мріями, талантами. До тих, що зотліли убієнні голодом, приєдналися убієнні тим таки ж катом вже у 21-му столітті. Печерним катом із середньовіччя. Рабом закроєним від зґвалтування і неволі, жебраком духу, хробаком, що ви повз із імперського гнойовища. Пророк сказав ще пів тисячоліття тому: “А сини Борисфена порятують світ”. Ніхто не осягнув цих пророчих слів і не йняв їм віри. Вони ж збуваються у ці дні. Нині почули їх усі. Світ почув і побачив синів Борисфена-Дніпра, які рятують світ від орди лютої, дикої, моторошної, посланої на людство дияволом у людській подобі. Українськими Синами і Доньками захоплюється увесь світ. Вони стали воїнством самого Архістратига Михаїла і зносять голови цьому багатоголовому дракону стоїчно і героїчно. Бо їх веде незборима любов до Вітчизни, дух свободи і праведний гнів. Біблійний День Гніву настав. Ординець своїми трупами встеляє нашу землю, легіонами йде до пекла. Той вогонь, що клекоче у душах наших воїнів і у всіх українцях перекинеться не лише на їхні численні орди, а й на їхні міста і села, на їхні оселі і ліси. Горітимуть навіть їхні ріки і моря, і не буде кому це погасити. Попелом і пусткою обернеться земля цієї лютої ненаситної орди! Тож почуй Господи наш гнів і наш біль. Нехай горить у них під ногами земля. У всіх, хто вбиває наших дітей, руйнує нашу землю, вигублює народ наш, нехай у попелище перетвориться їхній край. І навіть небо над ними нехай вергає їм вогняне каміння і обертає їхні оселі у випалену пустелю. За наших убієнних немовлят, малолітніх ангелів, у яких лиш розпочався досвіток життя, за всіх убитих і закатованих, за породіль, у лонах яких погасло життя, за ті груди, що сходили молочними ріками і не стали медовими ріками материнства, за того шестилітка, що посивів, коли кати ґвалт ували його матір, а тоді на його очах вбили, за все, усе злодіяння нехай сто проклять зійде на їхні голови! Нехай погаснуть життя у лонах їхніх “баб”, що також прагнуть української крові. Аті, що народяться, нехай бредуть по світу неприкаяними каліками, долаючи голод, холод і поневіряння. Сто проклять на вас, дияволиці, що волаєте у ці дні “убивай українців і побільше ґвалтуй”. Тисячу проклять на вас за осквернені лона наших отроковиць, дівчат, діточок, жінок цією дикою, моторошною й мерзенною навалою. Нехай переродяться на пси, дике поле без жодного зела ваші роди. Нехай пусткою і здичавінням стануть ваші оселі. А вам усім сущим щоднини посилає ті відчуття, той божевільний жах, що пережили наші закатовані, зґвалтовані і кинуті ще живими у ями. За наших воїнів світла, чия земна дорога обірвалася, за кожне обірване героїчне життя – тисяча життів орків і тисяча проклять вашій ординській тьмі! За наших матерів у чорних хустинах – нехай сходять некрополем, множаться могили й могильники, де тлітимуть ординські останки. Нехай в чорне зодягнеться усе численне імперське рабство, що нині радіє нашому горю і цьому бойовищу. За викрадених і осиротілих діточок наших, у рабство вивезених українців, нехай зійде у кожній ординській оселі голод, погибель і вкоротяться дні середньовічного цього збіговиська до віку середньовічних. Нехай у їхні оселі не загляне сонце, нехай не світять їм зорі, нехай відвернуться від них світила небесні, погожі дні обернуться смерчами і лихоліттями, і вони забудуть що таке радість, щастя й на кожного й кожну, що повеліває вбивати українців, зійде сто бід і проклять. Нехай та радість, що гинуть українці, буде віднині єдиною їхньою втіхою. Та ще нехай вони радіють кусневі хліба, який вони здобудуть у виснажливих чергах, та пляшці шмурдяка з порожніх по-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
