Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Читацький проєкт “СП” “Розкажу про свого батька” · с. 13сторінка оригіналу ↗

In memory мій тато

Слово Просвіти, №08–09 за 2022 рік

народження від перитоніту. Відомостей про нього маю надзвичайно мало, з татових слів знаю, що він мав дуже суворий, але справедливий характер, може тому йому в колгоспі довірили неабияку почесну “посаду” комірника. Знаючи його круту вдачу, моя бабуся – його дружина Решотко Олександра Миколаївна (1903–1991) навіть не наважувалася наближатися до колгоспної комори, лише направляла туди синів (у тата було двоє братів: старший Семен та молодший Олександр). Вони, як могли, допомагали батькові та іноді тишком підмітали з долівки трохи полови в сорочку. Завдяки цій полові, з якої пекли млинці, вони й рятувалися в голодні роки, особливо в 1947-му. Мій тато, Решотко Анатолій Дмитрович, народився в Любечі 19 лютого 1942 року. Йшла війна, і перші роки життя, як і все татове дитинство, – це суцільна боротьба за виживання, коли моя бабуся – татова мама – бувало, днями боялася вийти з погреба разом із дітьми через безперервні бомбардування – і радянські, і німецькі. Батько мав вправні руки, завжди був “на ти” з різними технічними пристроями, вмів відремонтувати будь-яку побутову техніку – навчився ще в армії. Він служив у Вітебську, в Білорусії, в авіаційному полку, виконував обов’язки техніка – здійснював підготовку літаків до польотів. Вмів кермувати і мотоциклом, і трактором, і вантажівкою. Можливо, якби доля була до нього більш приязною, він з його природною тягою до техніки вступив би до будь-якого технікуму та отримав середню спеціальну технічну освіту. Та не встиг він повернутися з армії, як раптово помирає його батько, а мати залишається одна з неповнолітнім молодшим братом. Щоб не обтяжувати її, намагаючись якось допомогти, мій тато вирішує “завербуватись” на шахти Донбасу, куди сільську молодь бравурно закликають їхати за комсомольськими путівками, обіцяючи “великі” зарплати та різні соціальні пільги. На практиці та шахтарська дійсність виявляється не такою вже й райдужною. Поселили новоприбулих “шахтарів” по 30-40 чоловік у холодні бараки, без щонайменших ознак цивілізації, які були нашвидкуруч збиті з дощок та продувалися степовими вітрами з усіх боків. Робота прохідника в шахті була не те що важкою, кожен день був фактично випробуванням “на міцність”. І хоча мій батько фізично завжди був витривалим, для нього – молодого двадцятирічного хлопця, як і для більшості таких, як він, рубати вугілля вручну, практично за відсутності будь-якого технічного спорядження, було тим самим, що працювати щодня по 12 годин на межі своїх фізичних можливостей. Про жодну безпеку праці не йшлося, на шахті чи не щотижня траплялися аварії, наслідками

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин