Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Події, факти, коментарі · “Влада захоплена й повністю поглинута конфліктом між собою, поділом повноважень, амбітною боротьбою”. · с. 3сторінка оригіналу ↗

Ще раз про фантоми об’єднання

Слово Просвіти, №08 за 2009 рік

ні на виборах до Верховної Ради. Балотуван# ня було заздалегідь безнадійним, навіть поп# ри те, що я був редактором дуже популярної рухівсько#просвітянської газети “Сіверщи# на”, яка виходила вже шостий рік, серед пів# сотні газет області була на другому місці за тиражем після газети обласної ради й адмі# ністрації. Але було зрозуміло, що балотуван# ня має чисто агітаційний для партії сенс, бо на шляху до парламенту стояло понад 20 кандидатів — голів колгоспів, представ# ників новітньої районної й обласної номен# клатури. Врешті, над ними вже був призна# чений владою кандидат зі столиці — з прези# дентського оточення. І місцева влада вже от# римала вказівку, як провести вибори. Але вказівка стосовно мого (і не лише мого) ба# лотування, яку ми в Чернігові отримали від керівництва партії, вразила відвертістю: “Висуватися, але не висовуватися”. Цей політичний афоризм — як діагноз в історії нашої націонал#демократії. До розколу Руху залишалося менш як рік… Що ж відбулося тоді, в березні 1999#го? Без відповіді на це болісне запитання, якої чимало хто волів би уникнути й сьогодні, нам не обійтися. Тоді більшість Народного руху пішла не за Чорноволом, а за лідерами “вес# ни оновлення”, як було названо цей процес, цей розкол. Свідомо хочу уникнути оцінок, принаймні побіжно засуджувати ту весну. Досить згадати, куди за ці роки подалися і де тепер лідери “весни” — Богдан Бойко, Воло# димир Черняк, Олександр Лавринович. Не закликаю визнати, що, може, мав рацію Чор# новіл, називаючи цю “весну” приватизацією партії кланами. Але ж партія справді незду# жала. У грудні 1998#го на обласній конференції Народного руху в присутності голови партії про це йому у вічі заявив не лише я, а й чима# ло інших делегатів. Називали, принаймні п’ять “хронічних хвороб” партії, які загрожу# ють її існуванню (до її краху залишалися тиж# ні). Для прикладу згадаю бодай про дві. Пер# ша — це абсолютна неувага до пропаган# дистської, агітаційної роботи з людьми, нев# міння її проводити. Виявом цього, зокрема, був жалюгідний стан рухівської преси. Друга хвороба — неувага партії до соціальних пи# тань, до життєвих потреб людей. Далі вже сумно й нецікаво. Починаючи з президентських виборів восени 1999#го, ко# ли лідери обох частин розколотого Руху, ба# лотуючись, набрали по жалюгідному відсот# ку голосів. Після розколу навіть більша і структурованіша частина Руху — УНП — де# сять років поспіль програє всі вибори. Про інший “осколок”, який гордо зберіг назву# “бренд” Народного руху, говорити тяжко. Поговорімо про майбутнє, яке так і не нас# тало після “весни оновлення” впродовж 10 років. Не настало ні в самих національно#де# мократичних силах, ні в державі не в останню чергу саме через витоптаність самих сил, че# рез їх роз’єднання. Це коли лідер однієї з та# ких партій цієї осені, коли чекали на нові пар# ламентські вибори, заявив, що в партії є три погані варіанти участі у виборах, і треба оби# рати найменш поганий. Перший — податися

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин