Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
З блокнота письменника · “Український театр, лишаючись суто українським, набирав силу загальнолюдської вартості”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

ЛЮТНЕВІ МЕДИТАЦІЇ

Слово Просвіти, №08 за 2009 рік

Леся Українка Володимир ВОЙТЕНКО, професор 1. Лесю Українку (народилася 25 лютого 1871 р.) поховали в серпні 1913 р., а вже в лютому 1914#го, 95 років тому, в Києві відбу# лася прем’єра її драми “Камінний господар”. Людмила Старицька#Черняхівська в газеті “Рада” оприлюднила рецензію, в якій прого# лосила знаменні слова: “Відбувалася велика дія: український театр, лишаючись суто ук# раїнським, набирав силу загальнолюдської вартості. Прекрасна п’єса, що скрасила б кожен європейський театр, мала відограти# ся перед нами, і в глибині серця билась, як птах у сильці, несміла думка, чи ж наш укра# їнський театр в сучасному стані своєму вий# де з перемогою з цієї справи. Він переміг! […] Два роки тому, коли Леся Українка спові# щала мене про свій замір написати україн# ського дон Жуана, вона писала: “До чего дерзость хохлацкая доходит!” — скаже, на# певно, добродій Струве і всі пріснії його”. Чи “Камінний господар” — п’єса про ко# хання? Дон Жуан збиває з пантелику — зна# ємо, хто він і який вимір його почуттів. Впер# ше зустрічаючись з Анною, він, сказати б, щиро бреше, як це до нього й після нього — дослухаючись до свого єства — робили й роблять усі чоловіки: “Не знав я тільки вашо# го імення, // не знав обличчя, але я шукав // у кожному жіночому обличчі // хоч відблиски того ясного сяйва, // що променіє в ваших гордих очах”. Загалом у цій драмі дон Жуан авторці ближчий, ніж Анна; треба подолати інерцію й упередженість, щоб зрозуміти, хто є хто. “Партію кохання” виконує Долорес, подруга Анни, фатально віддана звабникові. В її словах чуємо далеке відлуння особистої трагедії Лариси Петрівни, яка, ще не бувши дружиною, стала вдовою. Долорес: “Чому я не циганка, щоб могла// зректися волі віль# ної для нього? // Чому я не жидівка? — я б стоптала // під ноги віру, щоб йому служити! // Корона — дар малий. Якби я мала // родину, — я б її не ощадила…” Долорес знає про всі “подвиги” дон Жуа# на і розповідає Анні про останній — він “під# мовив” абатису (онуку самого інквізитора), а “потім абатиса та держала // таверну для контрабандистів”. Розмова про це одноз# начно позиціонує подруг. “Він не без дотепу, твій дон Жуан”, — каже Анна. “Найбільше заздрю я тій абатисі! // Вона зреклася раю”, — каже Долорес. Зрештою знаходить спосіб занапастити себе заради коханого. Декрет короля повертає розбишаці права гранда, проте “Я за декрет цей тілом заплатила”. До# лорес іде в монастир, натомість дон Жуан по# чинає легітимно розкошувати на сцені, маю# чи для жінок шарм домінантного самця (пе# репрошую, це мене зіпсувала медицина), а для чоловіків — гостре слово і гостру шпагу. А хто командор? А він “не дуже молодий, поважний і здержаний, з великою гідністю носить свій білий плащ”. У належний час із# під того плаща дістає перловий убір для го# лови і підходить до Анни. Вона мовчки вкло# няється, але раптом випростується, намага# ючись так високо підняти голову, щоб поста# вити командора в незручне становище. Про# те він, наложивши на неї шлюбний подару# нок, констатує: “Як бачите, досяг”. Так йому здається… Це треба точно відіграти на сцені й розумно побачити з глядацької зали: ко# хання нема й не буде, є шлюб, етикет і примхи нареченої, яка (мало не позіха# ючи) віддається за командорський плащ. Невдовзі Анна дізнається, що ко# мандор претендує на іспанську корону, а “найвища скеля”, каже він, “лише тоді вінець почесний має, // коли зів’є гніздо на ній орлиця”. Королева — не якась там ґрандеса… Вперше бачимо порозумін# ня, душевний контакт між Анною і ко# мандором. Шкода, що авторка п’єси, орієнтуючись (і даремно) радше на чи# тання, ніж на сценічну виставу “Камінно# го господаря”, не акцентувала цього моменту, лише натякнувши на зацікав# леність Анни короною (і лишивши в її репліках сухість розумного єства, нас# правді позбавленого статі). Епізод за# кінчується тим, що командор іде на якесь поважне зібрання — “як часом за# пізнюся, то не ждіть”. І тут — ви вже здо# гадалися — у вікно влазить дон Жуан, падає на коліна і покриває руки Анни пе# кучими поцілунками. Жвавий діалог, і зрештою звабник пориває Анну в обій# ми, а вона схиляється йому на плече і проривається риданнями. Вперше гар# ненький жіночий манекен виказує при# сутність душі… Щоправда, Лариса Пет# рівна, не любивши свою Анну, і тут не подарувала їй бодай кілька таких реплік, які могли б викликати співчуття читача (глядача) до цієї глибоко нещасної дійо# вої особи. Далі — ви вже здогадалися — повертається командор. Дзвенять шпаги… дон Ґонзаґо де Мендоза падає і вмирає… Анна (знову, як завжди, спираючись на логі# ку, а не на почуття) пояснює донові Жуанові, хто він, а хто вона, і мало не в потилицю виш# товхує авантюрника за вікно. З рецензії Л. Старицької#Черняхівської: “Чудово написаний і так само виконаний діа# лог командора і Анни, в якому ширяться гор# ді мрії про королівський трон. І раптом, як подих палкого вітру, поява дона Жуана і мов# чазна дуель. Холодом і далеким часом повія# ло від цієї прекрасно виконаної сцени. Впав мертвий командор”. На цьому шановна ре# цензентка обриває розмову про сюжетну інтригу, в жодний спосіб не коментуючи п’ятої й шостої дії. Шкода, бо саме в них Ле# ся Українка пропонує оригінальну колізію, за якою її “Камінний господар” відрізняється від варіантів “Камінного гостя” Мольєра і Пушкіна. Порівняння цих творів у вимірах кращий#гірший не має сенсу, бо, попри по# верхову схожість сюжету, вони дуже різні. Але в чому різниця? І в чому сутність нашого, українського варіанта? Хоч і з різних причин, “Страшна помста” Гоголя і “Камінний госпо# дар” лишаються тими творами, зав’язку яких пам’ятають усі, але мало хто з читачів усві# домлює, чим насправді все закінчилося. 2. Зустріч дона Жуана й Анни (вдови) на кладовищі (п’ята дія) — традиційна для всіх варіантів; у Пушкіна з неї починається п’єса. Похмуро#романтична декорація формує контрастне емоційне тло (справжній чи уда# ваний смуток Анни, гарячкова — справжня чи удавана — закоханість дона Жуана і рухає сюжет: лише звідси можна запросити камін# ну статую господаря на вечерю до його зем# ної оселі. Зауважу, що в Лесі Українки ініціа# Сцена зі спектаклю “У полоні пристрастей” за драмою “Камінний господар” . Театр російської драми імені Лесі Українки тива запрошення належить не знахабнілому звабникові жінок (як у Пушкіна), а його слузі. Сам дон Жуан втішається думкою про нас# тупне побачення (“Я вас прийму. І ще гостей покличу”). І його зовсім не цікавить обтесана каменюка з командорською патерицею, ме# чем і розгорнутим сувоєм. Сґанарель, який багато встиг побачити на службі в пана, спо# чатку обережно, а далі нахабніючи, бере на кпини і дона Жуана, і камінну подобу його жертви: “Незрушно#міцний і величний пане! // Зволіть прийнять привіт від дон Жуана. // Мій пан дістав високу честь запросин”. Та рап# том скрикує, прочитавши на сувої “Приходь, я жду”. Прекрасна деталь, винайдена автор# кою драми: скульптор адресував ці слова на# самперед удові командора; вони входили до композиції надгробка вчора і входитимуть завтра, але сьогодні особливий день, а три слова на сувої наближають фатальний фінал. Дон Жуан, не вірячи очам, читає й перечитує ці слова… після паузи (після паузи! це треба добре зіграти і розумно побачити), намагаю# чись зберегти спокій, промовляє: “Ну що ж, ія, либонь, не без девізи”. Чи й справді має за душею якийсь принцип, щось, крім однома# нітного півнячого вокалу? Не раз і не два в попередніх чотирьох діях говорив про свобо# ду, зневагу до етикету і щастя вільного чину; в такий спосіб “підмовив” навіть абатису — а що скаже мертвому командорові? Третій сюжетний хід, започаткований на кладовищі, протиставляє Анну всьому клану де Мендоза: одна зі своячениць командора випадково стала свідком її розмови з доном Жуаном і зробила свої передчасні висновки. Шоста дія; світлиця для бенкетів у коман# доровій оселі. “Анна в білій сукні, лямованій по всіх рубцях широкою чорною габою” (така до несмаку демонстративна вишуканість ко# гось нагадує, але це мене зіпсувала політи#

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин