Читацьке віче · “Саме з мови починається людина”. · с. 14сторінка оригіналу ↗
БУТИ УКРАЇНКОЮ НЕПРОСТО
Слово Просвіти, №08 за 2009 рік
Анатолій ТУРКЕНЯ, Чернігівська обл. Фото автора
Традиційно освіта належить до “витратної” сфери суспільства. Проте освіта — це прихований скарб, який обов’язково виявить себе в майбутньому. Головний її ре# зультат — підвищення якості люд# ського потенціалу. Виняткову роль у підготовці кадрів належного квалі# фікаційного рівня відведено націо# нальній системі освіти. Цьому все свідоме життя присвятила Катери# на Романенко, вчителька вишиван# ня, української мови та літератури київської школи#інтернату №26. Пані Катерина пишається тим, що пам’ятає своє коріння й береже неоціненні скарби, завдяки яким залишилася українкою, — народну пісню і рідну українську мову, яку вивчала в університеті ім. Т. Г. Шев# ченка. Народилася Катерина Романен# ко на хуторі Мала Доч Борзнянсько# го району на Чернігівщині. І нині за# хоплюється українською художньою вишивкою, пам’ятає традиційне по# ліське вишивання, намагається до# помогти тим, хто захоплюється ру# коділлям. У неї є рушники із зобра# женням Тараса Шевченка, вишивки за мотивами його невмирущих тво# рів: “Учітеся, читайте”, “Ну, що б здавалося слова…”, “У нашім раї на землі…”, “Думи мої, думи мої…”, вишитий синіми та жовтими нитка# ми текст “Заповіту”… “Народилася я біля гетьман# ської столиці Батурина, — розпові# дає пані Катерина. — Понад 40 ро# ків передавала любов до рідного слова дітям. Завжди розмовляла лише українською — і всі розуміли. Навіть дехто з “общєпонятного” пе# реходив на українську. Але важко бути в Україні українкою. Іноді дово# диться терпіти образи чиновників… Адже те, що діється вже впродовж кількох років на державному рівні з українською мовою, — цілеспрямо#
ваний геноцид. До болю у серці щодня відчуваю новітнє зросійщен# ня України, відверту наругу над її ду# ховним скарбом — мовою. Це — не# безпечна загроза для існування на# шої державності. Адже народ, що з гордістю називає себе українським, дозволяє образи: “малорос”, “пе# ревертень”, “покруч”… Із сумом згадую екскурсію для учнів 9 класу, про яку заздалегідь домовилася в Національному за# повіднику “Софія Київська”. Екс# курсовод категорично заявив: “Го# воріть буду на русском язикє”. До# велося йому нагадати, що Україна — вільна, незалежна, самостійна, соборна держава. У відповідь про# звучало: “Етой мови я нє знаю. А такая учітєльніца нічєму хорошему нє может научіть”. Ще була історія з обміном ра# дянського паспорта на україн# ський, в якому не вказано націо# нальності. Тривалий час не хотіла брати такий документ. Настирливо домагалася, щоб російською мо# вою (теж наруга) моє ім’я Катерина було відтворено без літери “є”. Паспортистка категорично від# мовилася зробити такий запис і ві# діслала мене до паспортного сто# лу. Там доводжу про існування іме# ні Катерина в російській мові, по# силаючись на російських класиків. Пред’явила своє свідоцтво про на# родження. Та вперті русифікатори не здаються: “А какая разніца? Ми ж помєняєм імя”. “Схожі до вас уже раз спотворили його без моєї зго# ди, а тепер я вже поверну його та# ким, яким мене нарекли батьки”. “Ну і націоналістка!” — гнівно#пре# зирливо кинула чиновниця мені вслід. Уже біля дверей я твердо за# явила: “Так, я націоналістка, але вас мені жаль. Ви ж перекотиполе. Проте запишете моє ім’я так, як потрібно, — Катерина”. В Інституті мовознавства вида# ли довідку про те, як записати моє українське ім’я російською мовою. Тож маю безнаціональний паспорт, зате зі справжнім українським іме# нем. У перші роки незалежності до мене зверталося багато старшо# класників з російськомовних шкіл, щоб опанувати державну мову на рівні середньої школи. Абітурієнтка Вікторія Медведєва, що до 10 кла# су навчалася в Тюмені, зуміла за півроку вивчити українську й успіш# но склала іспит до ВНЗ. На часі бити на сполох — рідну мову не можна зневажати. Саме змови починається людина”.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
