Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
З народних джерел · “Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине”. Тарас Шевченко · с. 15сторінка оригіналу ↗

ПІСНІ КСЕНІЇ ІСКРУК

Слово Просвіти, №08 за 2009 рік

ІЗ ВУСТ В УСТА ЧЕРВОНА КАЛИНА Червона калина У лузі стояла. Із походу дівчинонька Козака чекала. Та чекала літо, Чекала ще й зиму — Та й питала у лузі Червону калину: “Розкажи, калино, Ти тут серед поля, Розкажи, калино, Яка моя доля? Чому сумні мої думи І сни невеселі, Коли милого побачу У своїй оселі?” Стоїть в полі та калина, З вітром розмовляє, А дівчина із походу Козака чекає. Знов цвіте калина, Сонце ясно сяє, Ну а та дівчина Надію ще має. ДВА БЕРЕГИ — ОДНА РІЧКА Два береги — одна річка, Шинкарочка#молодичка Горілочки наливає, На козака поглядає. А козак підморгнув Ще й підкрутив вуса: — Шинкарочко чорноброва, Я тебе боюся. — Ой не бійся, козаченьку, Чарувать не буду, Бо я твої чорні вуса Повік не забуду. Два береги — одна річка При гарній долині, Шинкарочка козака Виглядає й нині. Виглядає нині, У степ поглядає, А в душі їй серденько Спокою не має. Ой вернися, козаченьку, В цю гарну долину, А я тобі у шинку Налию чарчину. ОЙ У ПОЛІ ДУБ ЗЕЛЕНИЙ Ой у полі дуб зелений Й козацька могила. Виглядала козака Дівчинонька мила. Виглядала і чекала Козака з походу. Сама була, як калина, — Гарненька на вроду. Зима уже відшуміла, Уже сніжок тане, А милого козаченька З походу немає. Знову уже дуб зелений В полі розцвітає, А серденько у дівчини Сивий смуток крає. І сорочку миленькому Шила#вишивала, Та сорочка про милого Пам’яткою стала. Стоїть в полі біля дуба Дівчинонька мила, Ну а рядом із цим дубом — Козацька могила. БІЛЯ КОРЧМИ Йшли козаки на війну З турком воювати Та й рішили біля корчми Пісень поспівати. А ті пісні сумні такі, Сумні, невеселі — Чи повернемось колись ми У свої оселі? Наливай, корчмарю, Та й повнії чари, Хай же згине вража сила — Турки і татари! Та й поїхали козаки В чужу сторононьку, Щоб за вільний край свій Скласти голівоньку. Ой висока в чистім полі Козацька могила, Отут душа козацькая І могутня сила. Біля корчми знову пісні, Знову сумні чути — Це зібрались козаченьки Друзів пом’янути. Ще не вмерла наша сила, Міцнішою стала, А вам, рідні козаченьки, — Пошана та слава. ДУМИ МОЇ ЧУМАЦЬКІЇ Зупинились чумаченьки Біля водопою — Пийте, воли, пийте сірі, Корміться травою. Один чумак зажурився, Лежить спочиває, А в далекій стороні Дівчина чекає. Біля цього водопою Червона калина, Виглядає із мандрівки Чумака дівчина. Думи мої чумацькії, Думи невеселі, Що робиться в ріднім краї, У моїй оселі? Напився чумак водиченьки, Помолився Богу, Запріг свої воли сірі, Вирушив в дорогу. В ЧУМАКА ВЕСІЛЛЯ Везли сіль чумаки З Криму на Поділля. Попросили бандуриста, Щоб зіграв весілля. Бандурист був сивий#сивий, В дорозі стомився, На прохання чумаченьків Таки погодився. Та й пішла чумацька валка, Скрипучи возами, До рідної сторононьки Десь там за лісами. Сидить бандурист на возі, Щупаючи струни, А в кожного чумаченька Невеселі думи. Що ви хлопці сумні такі? — Бандурист питає. — Вже моя бандура Пісень починає. Рідна наша сторононька І рідна домівка, Там чекає чумаченька Гарнесенька дівка. Ой ви, воли круторогі, Яка у вас сила, Що дівчина чумаченька Взяла й полюбила. Не журися, чумаченьку, — Край не за горами. Вже приїдеш до дівчини, До батька й до мами. Якщо твоя наречена Із цього Поділля, То зіграємо тобі Гарненьке весілля. Аж три дні бандура грала, Як прийшла неділя, В молодого козаченька Родом із Поділля. КОЗАК МОЛОДЕНЬКИЙ ЗІБРАВСЯ В ПОХІД Піднялося сонце Раненько зі сходу, Козак молоденький Збиравсь до походу. Зібрав прості речі: Шаблюку та люльку, Пішов проганяти Татарина й турка. За вільну земельку, Яка життя дала, Дівчина козаку Кисет дарувала. І мати старенька Ішла проводжати. Дівчина сказала: “Я буду чекати”. Чекала два літа І зимоньку#другу, Душа відчувала То радість, то тугу. І якось під осінь, Ще зовсім раненько, Вернувся з походу Козак молоденький. ДВІ МОЛОДІ ДОЛІ Коло річки, під горою, Зупинились чумаки, Розпрягли волів попасти Ще й напитися води. Ой широка луговина, В річці чистая вода, Там дівчина воду брала, Чорнобрива, молода. Молодий чумак із валки, Що Остапом звався, Як угледів ту дівчину, Так і закохався. “Ти, дівчино чорнобрива, Напевне, тутешня, В тебе стан гнучкий дівочий, Сама, як черешня”. А дівчина, Соломія Яку було звати, Вирішила в чумаків Солі поміняти. Так окраєць хліба І кусочок солі Об’єднав навіки Дві молоді долі. ОЙ ТА НА ІВАНА Ой та на Івана, Ой та на Купала На березі на ставочку Дівчина стояла. — Чом стоїш, дівчино, Про що ти думаєш, Чом коси не чешеш, Чом не заплітаєш? — Стою, ноги мию Й косу заплітаю, Та й свого милого Іванка чекаю. А вода в ставочку Та й тиха стояла, А це ж на Івана Та й ще на Купала. — Ой прийди, Іванку, Прийди на Купала, Мої очі плачуть — Я тебе чекала. Ой ніч така гарна, Зоряна та ясна, Чом дівоча доля Та така нещасна? РОЗСТЕЛИВСЯ ТУМАН Розстелився туман Та й на всю долину, Зупинились чумаки, Ідучи до Криму. — Рідні мої чумаченьки, Рідні мої браття! Шукай вовну та кресало — Розпалим багаття. Розгорілось те багаття, Освіща долину, — Чумаки пісень співають, Згадують родину. Згадують родину, Дівчину, дружину, — Ідучи у край далекий Аж по сіль до Криму. Ой раненько чумаченьки, Розправивши плечі, Напоїли волів сірих Із річки Нетечі. Із долини той туман Іще не піднявся, А чумацький караван Уже в Крим подався. Біля річки Нетечі, Де росла калина, Ще жива, іще не вмерла Чумацька родина. Надіслав до редакції Сергій ПІДДУБНИЙ, с#ще Голованівськ Кіровоградської обл. Ксенія Іванівна Іскрук народилася 1892 року в се: лі Красногірці Голованівської волості Балтського пові: ту Подільської губернії. Померла на 105:му році 1997: го в рідному селі, але вже Кіровоградської області Го: лованівського району. Протягом всього життя Ксенія Іванівна ніколи не покидала рідного села, де працю: вала кравчинею. До глибокої старості пам’ятала бага: то пісень, які, як сама казала, ще співала її бабуся. Отож і вона шила та співала. Тексти пісень, які пропонуємо до уваги читачів, за: писав місцевий краєзнавець, директор сільського дер: жавного музею Георгій Варфоломійович Кулик, мати якого теж любила співати і часто ходила до тітки Ксені. На світлині бачите Ксенію Іванівну в день її 100:річчя. Якщо Ви, шановний читачу, теж маєте записи від носіїв народнопісенної лірики і вони справді цікаві, надсилайте їх до редакції. Віктор Наконечний. “Помисли наших предків”

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин