З народних джерел · “Наша дума, наша пісня Не вмре, не загине”. Тарас Шевченко · с. 15сторінка оригіналу ↗
ПІСНІ КСЕНІЇ ІСКРУК
Слово Просвіти, №08 за 2009 рік
ІЗ ВУСТ В УСТА
ЧЕРВОНА КАЛИНА Червона калина У лузі стояла. Із походу дівчинонька Козака чекала.
Та чекала літо, Чекала ще й зиму — Та й питала у лузі Червону калину:
“Розкажи, калино, Ти тут серед поля, Розкажи, калино, Яка моя доля?
Чому сумні мої думи І сни невеселі, Коли милого побачу У своїй оселі?”
Стоїть в полі та калина, З вітром розмовляє, А дівчина із походу Козака чекає.
Знов цвіте калина, Сонце ясно сяє, Ну а та дівчина Надію ще має.
ДВА БЕРЕГИ — ОДНА РІЧКА Два береги — одна річка, Шинкарочка#молодичка Горілочки наливає, На козака поглядає.
А козак підморгнув Ще й підкрутив вуса: — Шинкарочко чорноброва, Я тебе боюся.
— Ой не бійся, козаченьку, Чарувать не буду, Бо я твої чорні вуса Повік не забуду.
Два береги — одна річка При гарній долині, Шинкарочка козака Виглядає й нині.
Виглядає нині, У степ поглядає, А в душі їй серденько Спокою не має.
Ой вернися, козаченьку, В цю гарну долину, А я тобі у шинку Налию чарчину.
ОЙ У ПОЛІ ДУБ ЗЕЛЕНИЙ Ой у полі дуб зелений Й козацька могила. Виглядала козака Дівчинонька мила.
Виглядала і чекала Козака з походу. Сама була, як калина, — Гарненька на вроду.
Зима уже відшуміла, Уже сніжок тане, А милого козаченька З походу немає.
Знову уже дуб зелений В полі розцвітає, А серденько у дівчини Сивий смуток крає.
І сорочку миленькому Шила#вишивала, Та сорочка про милого Пам’яткою стала.
Стоїть в полі біля дуба Дівчинонька мила, Ну а рядом із цим дубом — Козацька могила.
БІЛЯ КОРЧМИ Йшли козаки на війну З турком воювати Та й рішили біля корчми Пісень поспівати. А ті пісні сумні такі, Сумні, невеселі —
Чи повернемось колись ми У свої оселі?
Наливай, корчмарю, Та й повнії чари, Хай же згине вража сила — Турки і татари!
Та й поїхали козаки В чужу сторононьку, Щоб за вільний край свій Скласти голівоньку.
Ой висока в чистім полі Козацька могила, Отут душа козацькая І могутня сила.
Біля корчми знову пісні, Знову сумні чути — Це зібрались козаченьки Друзів пом’янути.
Ще не вмерла наша сила, Міцнішою стала, А вам, рідні козаченьки, — Пошана та слава.
ДУМИ МОЇ ЧУМАЦЬКІЇ Зупинились чумаченьки Біля водопою — Пийте, воли, пийте сірі, Корміться травою.
Один чумак зажурився, Лежить спочиває, А в далекій стороні Дівчина чекає.
Біля цього водопою Червона калина, Виглядає із мандрівки Чумака дівчина.
Думи мої чумацькії, Думи невеселі, Що робиться в ріднім краї, У моїй оселі?
Напився чумак водиченьки, Помолився Богу, Запріг свої воли сірі, Вирушив в дорогу.
В ЧУМАКА ВЕСІЛЛЯ Везли сіль чумаки З Криму на Поділля. Попросили бандуриста, Щоб зіграв весілля.
Бандурист був сивий#сивий, В дорозі стомився, На прохання чумаченьків Таки погодився.
Та й пішла чумацька валка, Скрипучи возами, До рідної сторононьки Десь там за лісами.
Сидить бандурист на возі, Щупаючи струни, А в кожного чумаченька Невеселі думи.
Що ви хлопці сумні такі? — Бандурист питає. — Вже моя бандура Пісень починає.
Рідна наша сторононька І рідна домівка, Там чекає чумаченька Гарнесенька дівка.
Ой ви, воли круторогі, Яка у вас сила, Що дівчина чумаченька Взяла й полюбила.
Не журися, чумаченьку, — Край не за горами. Вже приїдеш до дівчини, До батька й до мами.
Якщо твоя наречена Із цього Поділля, То зіграємо тобі Гарненьке весілля.
Аж три дні бандура грала, Як прийшла неділя, В молодого козаченька Родом із Поділля.
КОЗАК МОЛОДЕНЬКИЙ ЗІБРАВСЯ В ПОХІД Піднялося сонце Раненько зі сходу, Козак молоденький Збиравсь до походу.
Зібрав прості речі: Шаблюку та люльку, Пішов проганяти Татарина й турка.
За вільну земельку, Яка життя дала, Дівчина козаку Кисет дарувала.
І мати старенька Ішла проводжати. Дівчина сказала: “Я буду чекати”.
Чекала два літа І зимоньку#другу, Душа відчувала То радість, то тугу. І якось під осінь, Ще зовсім раненько, Вернувся з походу Козак молоденький.
ДВІ МОЛОДІ ДОЛІ Коло річки, під горою, Зупинились чумаки, Розпрягли волів попасти Ще й напитися води.
Ой широка луговина, В річці чистая вода, Там дівчина воду брала, Чорнобрива, молода.
Молодий чумак із валки, Що Остапом звався, Як угледів ту дівчину, Так і закохався.
“Ти, дівчино чорнобрива, Напевне, тутешня, В тебе стан гнучкий дівочий, Сама, як черешня”.
А дівчина, Соломія Яку було звати, Вирішила в чумаків Солі поміняти.
Так окраєць хліба І кусочок солі Об’єднав навіки Дві молоді долі.
ОЙ ТА НА ІВАНА Ой та на Івана, Ой та на Купала На березі на ставочку Дівчина стояла.
— Чом стоїш, дівчино, Про що ти думаєш, Чом коси не чешеш, Чом не заплітаєш?
— Стою, ноги мию Й косу заплітаю, Та й свого милого Іванка чекаю.
А вода в ставочку Та й тиха стояла, А це ж на Івана Та й ще на Купала.
— Ой прийди, Іванку, Прийди на Купала, Мої очі плачуть — Я тебе чекала.
Ой ніч така гарна, Зоряна та ясна, Чом дівоча доля Та така нещасна?
РОЗСТЕЛИВСЯ ТУМАН Розстелився туман Та й на всю долину, Зупинились чумаки, Ідучи до Криму.
— Рідні мої чумаченьки, Рідні мої браття! Шукай вовну та кресало — Розпалим багаття.
Розгорілось те багаття, Освіща долину, — Чумаки пісень співають, Згадують родину.
Згадують родину, Дівчину, дружину, — Ідучи у край далекий Аж по сіль до Криму.
Ой раненько чумаченьки, Розправивши плечі, Напоїли волів сірих Із річки Нетечі.
Із долини той туман Іще не піднявся, А чумацький караван Уже в Крим подався.
Біля річки Нетечі, Де росла калина, Ще жива, іще не вмерла Чумацька родина.
Надіслав до редакції Сергій ПІДДУБНИЙ, с#ще Голованівськ Кіровоградської обл.
Ксенія Іванівна Іскрук народилася 1892 року в се: лі Красногірці Голованівської волості Балтського пові: ту Подільської губернії. Померла на 105:му році 1997: го в рідному селі, але вже Кіровоградської області Го: лованівського району. Протягом всього життя Ксенія Іванівна ніколи не покидала рідного села, де працю: вала кравчинею. До глибокої старості пам’ятала бага: то пісень, які, як сама казала, ще співала її бабуся. Отож і вона шила та співала. Тексти пісень, які пропонуємо до уваги читачів, за: писав місцевий краєзнавець, директор сільського дер: жавного музею Георгій Варфоломійович Кулик, мати якого теж любила співати і часто ходила до тітки Ксені. На світлині бачите Ксенію Іванівну в день її 100:річчя. Якщо Ви, шановний читачу, теж маєте записи від носіїв народнопісенної лірики і вони справді цікаві, надсилайте їх до редакції.
Віктор Наконечний. “Помисли наших предків”
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
