Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Пошта “СП” · “Тоді здавалося, що скоро цьому хаосу прийде кінець, що скоро ми повернемося в свій дім”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

В Ірпені “оновили” музей

Слово Просвіти, №08 за 2024 рік

І вмить чую – зачиняються двері будинку. Тато вийшов на вулицю. Я панічно встаю з-під вікна, дивлячись на маму. – Мамо, куди він пішов?! Вона дивиться на мене такими ж наляканими очима, хоч і намагається вдавати, що не переживає. – Аню, все нормально, він зараз повернеться, – намагається заспокоїти мене. – Навіщо він пішов?! – ніяк не заспокоюсь я. – Там стріляють, мамо. Що, якщо… що, якщо… – я ніколи не озвучувала свої найстрашніші підозри. Ті кілька хвилин, поки тата не було поруч, – одні з найстрашніших хвилин у моєму житті. Мене огорнув страх такого масштабу, що я була готова кричати з відчаю. Коли почула, як відчиняються двері, як у будинку знову “з’явився” голос тата, мене накрило хвилею невимовного полегшення – повернувся, живий! Я кричала йому, щоб більше нікуди не йшов. Зі сльозами просила більше не виходити на вулицю. Трохи заспокоїлась, поки тато набирав номер сестриного декана, щоб попросити перенести її іспит на інший день. Спочатку декан не зрозумів причини відсутності студентки, але коли почув у телефоні постріли та вибухи, сказав лише: – Звісно, хай дитина залишається вдома! Ми щось придумаємо з іспитом. Проте у тата з’явився новий привід для тривоги. До цього ми чули автоматні черги та віддалені звуки вибухів. Однак все ближче й ближче чулися гранатомети та міномети. Якщо стрілецька зброя не була загрозою для нас, поки ми перебували в будинку (лише треба бути подалі від вікон), то від важкої артилерії стіни дому вже не захищали. Коли ми почули, як снаряди вибухають у селі, то зрозуміли, що будинок більше не був гарантією безпеки. – Одягайтесь, – наказав тато, – тут небезпечно, маємо спуститися в підвал. Мама повзала під вікнами, аби дістати мені теплий одяг, збирала в сумки найнеобхідніші речі: документи, гроші, ліки. Тато вже починав натякати на те, що нам доведеться покинути будинок на невизначений термін. Вікна спальні виходили на задній двір, де нас не мали б дістати кулі. Коли всі зібрались, тато підсунув стіл під вікно, на який забиралися всі по черзі. Підвал був поруч з будинком, тож коли ми стрибнули з вікна, нам залишалося декілька кроків до нього. Ми з сестрою стояли, згинаючись, біля входу, поки мама відсувала двері. Коли колодка клацнула, а залізні двері зі скрипом відчинилися, перед нами постала картина, яку ми ніколи не забудемо. Усмішку від прещирої радості я стримати не змогла. В кінці підвалу, де закінчувались сходи, в темряві, яку крізь відчинені двері освітлювало сонце, сидів наш пес – маленький Річі. Собачі оченята радісно засвітились, коли він побачив нас, ніби кажучи: “Я дочекався”. Дивовижно, як собака найпершим здогадався заховатись у підвалі, коли почув вибухи. Ніби знав, що робити. Уп’ятьох ми просиділи в холодному підвалі близько години. *** Як все-таки серце вміє відчувати тривогу. Чомусь же душа не Анатолій ЗБОРОВСЬКИЙ, тричі звільнений директор Ірпінського історико-краєзнавчого музею У тижневику “Слово Просвіти” (№ 21 за 25-31 травня 2023 р.) висвітлено знищення Ірпінського історико-краєзнавчого музею. І ось нарешті майже через рік “оновлений”, як повідомила влада, музей відчинив свої двері для відвідувачів. Отже, що “оновили”? Діораму “Річка Ірпінь” із характеристикою природи краю викинуто. Вся експозиція про край до 1900 року зникла. Там, зокрема, була колекція предметів побуту українського села, яка слугувала основою для розповіді про українську народну культуру. Археологічні знахідки теж зникли. Була карта кордону по річці Ірпінь між Річчю Посполитою і Московським царством. Теж зникла. Вона нагадувала, що після визвольної війни під проводом Богдана Хмельницького Москва захоплювала Україну частинами. Так вона намагається зробити зараз. “Оновлювачі” музею вирішили, що таке нагадування не потрібне. Експозиція розпочинається сумішшю давніх меблів із картинами сучасних художників. Це начебто інтер’єр ірпінських дач початку ХХ століття. Для характеристики Ірпеня роздрукували уривки з моєї книги “Історія Ірпінського краю”. Художник Владислав Задворський на стіні намалював Ірпінь того часу. Але тоді ділянки були великими і такого скупчення будинків не було. У наступній залі картини трьох художників Володимира Сидорука, Матвія Донцова і Бориса Піаніди, а на столі чотири аркуші з текстом, де перераховано, хто з письменників був в Ірпені та що написав. Написано недбало, з помилками. Третя зала “Ірпінь нескорений” присвячена обороні Ірпеня. В анотації одна патетика і нічого конкретного про бої за Ірпінь. Написано, що зараз ланцюг перемог України “щільним зашморгом стискається довкола кволої шиї ворога”. На жаль, шия ворога зовсім не квола. Нічого обдурювати людей обіцянками швидкої перемоги. Фото зруйнованого Ірпеня, уламки речей. В кутку лежить опудало російського десантника в протигазі. Намагаються довести, що українці використовували заборонену хімічну зброю – гази? У відвідувачів складається враження, що в Ірпені від початку ХХ століття до 2022 року, окрім письменників і художників, нікого й нічого не було. Перед відкриттям музею сюди привели виконувача обов’язки міністра культури та інформаційної політики України Ростислава Карандєєва. Екскурсію для нього проводив заступник начальника відділу культури Ірпінської міськради Віталій Коваленко. На мою думку, він скористався тим, що міністр, імовірно, не знає історії Ірпеня, і “навішав йому локшину на вуха”. Сказав, що тут була флора і фауна, а в зв’язку з нинішніми подіями музей змінили. Згідно з “оновленням”, зайвими виявились матеріали про нашого земляка отамана Орлика (Федора Артеменка), якого Островський у романі “Як гартувалася сталь” зобразив бандитом, а він віддав життя за Незалежність України. Та й матеріали про інших борців за свободу нашої Батьківщини викинули. У Росії література про Голодомор в Україні заборонена. От і з музею викинули матеріали про Голодомор. У Росії заборонили організацію “Меморіал”, яка досліджувала історію масових репресій в СРСР. І з експозиції матеріали про ці злочини викинули. Путін сказав, що Росія перемогла б Німеччину і без України. І експозиція про Ірпінь під час Другої світової війни, про вклад ірпінців та й українців взагалі в перемогу Об’єднаних націй над нацистською Німеччиною зникла. Не можна тримати в музеї те, що викличе сумніву правдивості слів Путіна. Добре, що згадали про ув’язнення письменників, перекладачів-ірпінців Григорія Кочура і Дмитра Паламарчука за український націоналізм. Але жодного слова про те, що Дмитро Паламарчук був в ОУН і УПА. Адже Путін обізвав ці організації помічниками німецьких фашистів, то як же можна про них згадувати в музеї?! Зник розділ експозиції “Герої нашого часу”, присвячений тим нашим землякам, які ціною власного життя зупинили наступ російських військ на Донбасі і тим самим дали Україні час підготуватися до повномасштабного вторгнення. Я вже писав, коли музей закрили і показували розмальовані гільзи, що треба представити матеріали про вбитих російськими загарбниками наших цивільних жителів. Серед цих жертв – люди відомі і в Ірпені, і в Україні. Наприклад викладач ВНЗ і перекладач українською мовою з кількох мов богослужебної, філософської та історичної літератури Олександр Кислюк, 75-літня Лариса Осипова, яка понад 40 років очолювала дитсадок в Ірпені і багато Дорожній знак Ірпінь, продірявлений кулями російських окупантів і перекреслений оновлювачами, став символом оновлення музею інших. Але ж Путін сказав, що російські військові по мирних жителях не стріляють. А щоб замилити відвідувачам очі, їм пропонують побавитися VR-окулярами. Цікава іграшка. Одягаєш іна екрані бачиш панораму зруйнованого Ірпеня. Нагадує, як маленьку дитину від чогось відволікають: “Дивись, яка гарна цяця”. Багато ірпінців пішли захищати Україну і чимало вже полягли на полі бою. Нещодавно Ірпінь ховав Дмитра Хоменка, який був волонтером, виїхав за кордон, а коли Москва розпочала повномасштабне вторгнення, повернувся на Батьківщину і добровільно пішов в армію. Мінометник Дмитро Хоменко загинув у бою. В експозиції музею було фото, де Хоменко поруч із учасником АТО Юрієм Калініним та іншими волонтерами. Юрій Калінін загинув на початку повномасштабного вторгнення. Це фото теж вилучили з експозиції. Про участь ірпінців у боротьбі за незалежність України майже нічого не залишилось. Відвідувач дізнається, що були дачі, письменники писали книжки, художники – картини. А потім була битва. Можна сказати, що приїхали бандерівці із заходу України, і росіянам довелося визволяти від них Ірпінь. Цією диверсією “оновлення” не вичерпується. На мій запит перший заступник міського голови Андрій Кравчук відповів, що на ремонт музею з міського бюджету витрачено 935339 грн. У час війни на ремонт музею, який ремонту не потребував, витрачено майже мільйон гривень, щоб перефарбувати стіни в чотирьох невеликих залах і придбати нові штори! Міський голова Олександр Маркушин раніше обіцяв віддати під музей весь поверх. Уже цього року управління Пенсійного фонду обіцяють перевести в інше приміщення. Так що, знову робитимуть ремонт? Чи залишать музей у цих залах? Адже після “оновлення”, тобто викидання історії з музею, тут уже є вільна зала. Стали проводити виставки. Стараються заходами прикрити знищення музею. Деякі підлабузники влади роблять селфі в музеї і пишуть у фейсбуці, який гарний “оновлений” музей. Приміщення в центрі міста багатьох приваблює. Мабуть, хтось дізнався, що Пенсійний фонд переїжджає, і якимись аргументами переконав Олександра Маркушина не віддавати звільнене приміщення музею. Хтось дуже впливовий і антиукраїнський, судячи з того, як із музею старанно вичистили майже все українське. А потім і те, що залишилось від музею, вичистять. Сюди ж гармонійно вписалося і моє звільнення. Ці вітрини разом із багатьма іншими для оновлювачів виявилися зайвими

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин