Нашого цвіту... · “Своєю мистецькою і громадською діяльністю прагну бути корисною Україні”. · с. 8сторінка оригіналу ↗
Леся Королик: “Посаджу вербичку від Кобзаря”
Слово Просвіти, №08 за 2024 рік
Нещодавно в Івано-Франківську відбувся гала-концерт переможців і лавреатів Міжнародного мистецького різдвяно-новорічного фестивалюконкурсу “Formidable”. Завершилось це феєричне двогодинне дійство, а його учасники та численні глядачі були мовби заворожені: у єстві кожного ще довго яскріли і дзвеніли барви і звуки, які щойно переливалися повінню на сцені, де лунали не тільки колядки, а й українські патріотичні пісні, інструментальні композиції, розквітали всіма барвами веселки хореографічні постановки. Сьогодні гостя “СП” – Леся Королик-Бойко, співголова оргкомітету, організаторка фестивалю-конкурсу і голова його журі.
Іван ГАВРИЛОВИЧ, член НСПУ і НСЖУ, заступник голови Івано-Франківського міського об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка
– Пані Лесю, наскільки складно було організувати і провести фестиваль у важкий для українців час збройного протистояння ворогу? – Фестиваль-конкурс “Formidable” (в перекладі – “найкращий, блискучий”) ми проводили у змішаному форматі: онлайн – з 19 грудня минулого року до 17 січня і офлайн – 28 січня 2024 року у столичному Будинку вчених НАН України, де відбувся гала-концерт переможців та лавреатів із Києва, його околиць, Вінницької, Житомирської та Донецької областей, а 2 лютого в Івано-Франківській обласній філармонії ім. Іри Маланюк зібралися для нагородження й виступів таланти Прикарпаття. Організували фестиваль-конкурс Київський міський центр народної творчості та культурологічних досліджень (директор Федір Баландін) за підтримки департаменту культури КМДА та очолювана мною культурно-просвітницька асоціація “Mist- Il Ponte” з італійського міста Ґуббіо, де я живу вже 23 роки, але часто приїжджаю в рідну Україну. З мистецького погляду фестиваль-конкурс був пошуком нових форм творчих жанрів: кожен учасник мав змогу продемонструвати свій талант і творчі здобутки в народному, традиційному та сучасному мистецтві. – Великий інтерес івано-франківської публіки, яка заповнила філармонійну залу, викликав гала-концерт переможців і лавреатів фестивалю-конкурсу “Formidable”. Хто з них особливо вразив вас як голову журі? – На щиру похвалу заслуговують усі 32 учасники гала-концерту, які виступали в різних номінаціях та жанрах, з-поміж них назву тих, котрі стали володарями Гранпрі й отримали від одного із наших партнерів – ГО “Федерація жінок за мир у всьому світі” (м. Київ, голова Тетяна Коцеба) почесну відзнаку – “Кришталеву нагороду”. Це муніципальний камерний хор “Галицькі передзвони” (диригент Ігор Дем’янець) та квартет бандуристок “Ґердан” Прикарпатського національного університету ім. В. Стефаника (керівник Віолетта Дутчак). Члени журі відзначили гран-прі й відомий професійний колектив – Національний академічний ансамбль пісні і танцю “Гуцулія”, Народну аматорську хорову капелу “Сурма” Івано-Франківського національного медичного університету (ІФНМУ), вокальний ансамбль “Опришівські соловейки” ліцею № 6 ім. Івана Ревчука обласного центру, який, до речі, приємно подивував нас в’язанкою повстанських (вояків УПА) колядок, щедрівок та віншувань, Зразковий духовий оркестр “Золоті сурми” й ансамбль мажореток “Сузір’я” Калуської дитячої музичної школи. Гран-прі вручено і Зразковому аматорському танцювальному колективу “Калинонька” Будинку культури с. Радча (керівник Тетяна Вацеба), Студії східного та сучасного танцю “Магія сходу” з Калуша, Студентському хору Університету Короля Данила (керівник Ігор Дем’янець), Софії Ориняк та Катерині Шиндирівській – студенткам цього ж Університету, Юрію Гресько та вокальному ансамблю “Чорне і біле” – студентам Навчально-наукового Інституту мистецтв Прикарпатського національного університету імені Василя Стефаника (клас вокалу Ольги Молодій), Софії Петровській та Маркіяну Скотнику – учням ДМШ № 2 ім. Василя Барвінського (клас викладачів Ірини Гонської та Тетяни Фученко), Ользі Хрипуненко та Аліні Жазі – ученицям вокальної студії “Сопрано” при Освітньо-мистецькому центрі (керівник Тетяна Шиптур) й директорці Будинку культури с. Тязів Ямницької територіальної громади Оксані Ковальчук за авторську пісню, гостям зі Львова – вихованці вокальної студії Діані-Катерині Горін, учениці ліцею с. Угринів, Ангеліні Качкан, яка подала на конкурс добірку своїх прозових творів “Порив слів”, а на гала-концерті прочитала уривок із присвяченого матусі твору “Мрії”. – Розкажіть про літературну складову цього багатожанрового творчого змагання з огляду на те, що ви не тільки музичний педагог за фахом, а й членкиня ВУТ “Просвіта”, яке прагне активно утверджувати в нашій державі українську мову. – Звісно, і літературний жанр знайшов належне місце на фестивалі-конкурсі. Диплом лавреата першого ступеня фестивалю-конкурсу отримала вчителька української мови і літератури Угринівського ліцею Ірина Садула. Гран-прі вручено головній спеціалістці департаменту культури Івано-Франківської міської ради, очільниці літературної платформи “Об’єднані словом” Лесі Ґеник, яка прочитала свій вірш “Відгомонить колись оця біда…”. Віднедавна я у ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка. Посвідчення за підписом Павла Мовчана, очільника “Просвіти”, мені торік вручила голова Івано-Франківського міського об’єднання Марія Гуцол. Я сприйняла це як високу відзнаку, адже, проживаючи в Італії, проводжу просвітницьку роботу серед української діаспори, налагоджую зв’язки, зокрема під час своїх приїздів на Батьківщину, з “Просвітою” та іншими патріотичними громадськими організаціями. Очолюю міжнародні мистецькі проєкти. З грудня 2022-го три такі масштабні культурно-просвітницькі заходи організувала разом із Київським міським центром народної творчості за підтримки департаменту культури КМДА. Тож я рада, і принагідно хочу подякувати пані Марії за те, що вперше до нашого міжнародного мистецького проєкту долучилася й Івано-Франківська міська “Просвіта”. – Кому ви б найперше хотіли подякувати за успішну реалізацію в умовах воєнного часу цього мистецького проєкту? – Насамперед його організаторам – Київському міському центру народної творчості та культурологічних досліджень, його директору Федору Баландіну, департаменту культури КМДА, культурно-просвітницькій асоціації “Mist-Il Ponte” і міському голові Івано-Франківська Русланові Марцінківу – за постійну підтримку наших міжнародних мистецьких проєктів, ректоратові ІФНМУ, який виступив спонсором фестивалю-конкурсу “Formidable”, дирекції філармонії за надання сцени й зали для гала-концерту. Велике спасибі всім, хто сприяв здійсненню цього проєкту, –
громадським організаціям, діячам культури та мистецтв України, Італії, Польщі, Литви, Естонії, Швейцарії, Хорватії, Іспанії, Словенії, Франції, Бельгії, Німеччини, Люксембургу, Греції, США. Хочу щиро подякувати за бажання в цей воєнний час творити в різних жанрах задля примноження скарбниці української культури всім учасникам фестивалю і гала-концертів у Києві й Івано-Франківську та фахівцям, котрі навчали їх основ вокалу, танцю, інструментальної музики, образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва, літературної майстерності й художнього читання, сприяли підготовці і проведенню цього заходу – керівникам мистецьких колективів, викладачам вишів і вчителям ліцеїв, концертмейстерам, батькам за підтримку своїх юних талантів, усім моїм краянам – за небайдужість! – Про вашу небайдужість, пані Лесю, я чув від багатьох людей. – Московити вдерлися збройною навалою в Україну, щоб не лише загарбувати її території, – ворог руйнує артилерійськими снарядами, авіабомбами, “шахедами” заклади освіти і культури, просвітницькі центри, вилучає із бібліотек захоплених міст і сіл та спалює україномовні книжки. Хоча я живу в Італії вже 24-й рік, почуваюся там на всі сто відсотків українкою, а, по-друге, українці захищають від рашистів не лише свою Богом дану землю, себе і свої родини, але й стали тим щитом, який перешкоджає нашестю кровожерної рашистської орди в Європу. Міжнародні культурно-просвітницькі проєкти, які я очолюю, мають на меті об’єднання українців у всьому світі задля того, щоб не лише виявляти юні таланти і створювати можливості для їх розвитку, а й щоб дівчата і хлопці росли з любов’ю до України – знали, чиїх батьків вони діти, були патріотично налаштованими. – Ви музикант, диригент, співачка, громадська діячка – то в Італії, то в Україні. Як все встигаєте? – Мною рухає єдина, але потужна мотивація – своєю мистецькою і громадською діяльністю прагну бути корисною своїй рідній країні й Італії, де нині проживаю, об’єднувати людей. У мене багато знайомих і тут, і там. Попри те, що заснувала культурно-просвітницьку асоціацію “Mist-Il Ponte”, тепер працюю над створенням ще однієї міжнародної громадської організації – “Поступ жінок-мироносиць у діаспорі”. Я входжу до Координаційної ради громадського об’єднання “ВГО “Поступ жінок-мироносиць”, яке діє в Україні, і товаришую з його засновницею й очільницею – киянкою Зоєю Ружин – поетесою, відомою культурною і громадською діячкою, справжньою берегинею національних цінностей. Влітку минулого року після нашої поїздки до Канева на Чернечу гору, де похований Шевченко, пані Зоя удостоїла мене честі долучитися до міжнародної акції “Тарасова верба”. Як відомо, зрізану гілочку тієї верби, яку Кобзар на засланні посадив у суху землю Мангишлаку й доглядав за нею, з Казахстану поет Андрій Малишко привіз 1963 року в музей-садибу Максима Рильського, директором якого на той час був його внук Максим Георгійович Рильський. За сприяння Благодійного фонду “Троянди й виноград”, від тієї гілочки в теплиці було вирощено декілька саджанців. Отак Тарасові вербички з’явилися в різних місцях України, одна із них – на подвір’ї Жашківського історичного музею, що на Черкащині. За час від 2014-го, коли українці відзначали 200-річний ювілей Кобзаря, по всій Україні посадили вже дві сотні вербичок, вирощених із гілочок того дерева, що росте біля згаданого музею. Зоя Ружин попросила мене уславлювати в такий спосіб ім’я Тараса Шевченка й за кордоном. Торік у вересні я привезла в Італію десь зо чверть сотні нарізаних у Жашкові гілочок дерева, яке, власне, є “дочкою” Тарасової верби. Вдома у мене вони пустили корінці, а потім і листочки. В рамках міжнародної акції “Тарасова верба” я посадила ті гілочки уже в трьох країнах: у Загребі (Хорватія), Пшемислі (Польща) і Бергамо (Італія). Там торік у листопаді відбулася вп’яте акція “Дерево життя”, яку організовує волонтерська асоціація “Злагода”. Кожен охочий може посадити своє іменне дерево. Позаторік у Бергамо я посадила граб, а торік – Тарасову вербу для увіковічнення пам’яті генія української літератури і Пророка нашої нації. До речі, в парку того міста від початку великої московсько-української війни садять іменні дерева і з написаними на табличках прізвищами наших захисників, щоб їх згадували і майбутні покоління українців та італійців.
– Чи змінилося в позитивний бік уявлення італійців про Україну з часу вашого приїзду в Італію? – Коли 2000 року я ступила на італійську землю, то мене місцеві жителі називали “русса”. Наполягала на тому, що я не з росії, як вони іменували й весь колишній СРСР, а з України, яка існує споконвіків. Аргументувала тим, що ми, українці, маємо свою милозвучну мову, незліченну кількість народних пісень, своїх видатних письменників. Зокрема називала прізвище
На сцені ансамбль “Гуцулія”. На передньому плані: грамоту Лесі Королик-Бойко вручає міський голова Руслан Марцінків, праворуч – ведуча заходу Марія Гуцол
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
