Спадщина · “Повсякчас маємо берегти і пошановувати пам’ять про тих, хто віддав життя за волю і незалежність України”. · с. 11сторінка оригіналу ↗
“Рушник волі” – оберіг любові
Слово Просвіти, №08 за 2024 рік
Макаренка, який не змирився з варварством, не міг жити й удавати, що злодіяння є життєвою нормою. З Лондона М. Макаренку особисто надійшло запрошення взяти участь у науковій конференції. На нього чекало заслужене світове вшанування. Але тутешня неандертальська влада вже готувала іншу долю єдиному захисникові Михайлівського собору. Відоме в науковому світі ім’я Миколи Макаренка стримувало від того, щоб його розстріляти негайно, тому знищували “поетапно”. 1934 року Миколу Омеляновича вислали до Казані. За ним поїхала вірна дружина. Декабристки не перевелися й за часів тоталітаризму – Анастасія Сергіївна покинула комфортну квартиру в академічному будинку в центрі Києва. 1936 р. за доносом приставлених сексотів М. Макаренка знову заарештували. Цікавий документ я отримала з Казані. Сексот Прокопович (син священника), даю-
Валентина СЕМЕНЯК Фото авторки
Ідея вишити громадою “Рушник волі” належить невтомній громадській діячці Ірині Скасків (“Дім ветерана”). Пів року тому до неї долучились відомі в нашому краї лідерки з різних організацій. Вони й стали осердям доброго почину. Серед них Ірина Шумада (Тернопільське об’єднання Всеукраїнського товариства “Просвіта” ім. Т. Г. Шевченка), Вікторія Кривоніс (“Школа Борщівської сорочки”), Віра Горошок (Тернопільська обласна наукова бібліотека), Олеся Капуш (“Спілка жінки Тернопільщини”). “Рушник волі” охопив майже всі куточки Тернопілля. Розповідає Ірина Скасків: “Мета була створити оберіг як прагнення до нашої Перемоги, як прагнення завершити війну. Зрештою об’єднати традиції вишивки всіх небайдужих краян і тих людей, які тимчасово перебувають у нашій області. Робота над рушником стартувала ще в серпні 2023 року. Благословив на цю добру справу священник Микола Квич (координатор військового капеланства при Тернопільсько- Зборівській архієпархії УГКЦ, ієрей). У всіх куточках області у різний час лягали хрестики на полотно. У Чорткові, Кременці, у Збаражі, Борщеві, у селі Великі Гаї. У Шумську вишивали герб. Долучились до вишиття багато родин наших захисників”. “Відкриття спільного національно-патріотичного проєкту у стінах Тернопільської обласної наукової бібліотеки, – згадує Віра Горошок, – було ще в серпні. Ми мали на меті прославити наших чи свідчення, записав слова Миколи Макаренка: “Якщо хочеш щось надрукувати, то обов’язково друкуй у більшовицькому дусі, інакше зустрінеш безліч перешкод. Ударництво, особливо в галузі науки, стахановський рух – це ідіотство. Це черговий крик&блеф. В історії, мабуть, іще не було такого гніту, який ми маємо в Радянському Союзі”. Видатного вченого, хворого на туберкульоз кісток, відправили відбувати покарання до Томська – у трудколонії № 2, на свиноферму. 1937 р. його заарештували втретє – як учасника “кадетсько-монархічної повстанської організації”. 4 січня 1938 р. професора М. Макаренка розстріляли. Його дружина протягом багатьох років оббивала пороги різних установ, доводячи, що провини її чоловіка ні в чому немає. У квітні 1966 р. 83-річна Анастасія Макаренко звернулася до Томського управління КДБ з черговим проханням переглянути справу її чоловіка. Читаючи ухвалу про реабілітацію за “відсутністю складу злочину”, вона не витримала серцевого нападу і померла. Перед мужністю Миколи Омеляновича Макаренка, перед вірністю його вдови хочеться схилити голову і стати на коліна. А от кадебісти, послідовники енкаведистів, вижили! І не покаялися! Більше того, вони досі в росії при владі! Надто дорого обходиться світові їхнє перебування на Землі… Миколо Омеляновичу, кияни відбудували Михайлівський Золотоверхий! Один у полі воїн – один у небі Бог. Майже весь наклад Вашої книги “Маріюпільський могільник” було збережено завдяки мужності одного з співробітників воїнів захисників, прославити пам’ять про тих, хто віддав своє життя, захищаючи Україну. Коли зародилась ідея вишити рушник, ми не знали, який буде відгук у громадах. Але зараз, коли робота завершена, коли рушник вже тут, можу сказати, що це була дуже добра і потрібна ідея. І народилась вона вчасно і недаремно. У декого з учасників цей проєкт відгукнувся гірким, теплим, сповненим любові, поетичним словом. А саме — у матері Героя, який загинув, Павла Римара – Тетяни Римар. Я пригадую, як до бібліотеки приходили люди і на прославу нашим захисникам вони супроводжували свою вишивку українською національно-патріотичною піснею. У кожному хрестику цього оберегу закарбована історія нашої багатостраждальної України. Сьогодні треба брати участь у таких проєктах, бо це наша, хай невеличка, вдячність нашим захисникам і захисницям. Ми не маємо морального права стояти осторонь і бути байдужими. Наші воїни роблять для нас значно більше”. Вікторія Кривоніс, яка в серпні була на виставці у згаданому музеї, надихнулась побаченими візерунками, так в її уяві народилась схема візерунків майбутнього рушника. “Чорний колір, який є на вишитті, – це наша земля, яка проростає квітами, деревами, яка дає життя, – каже вона. – У цьому музеї я побачила рушник із колекції Уляни Перхалюк, так
Урочистий захід відбувся в Тернопільському обласному краєзнавчому музеї. “Рушник волі”, який вишивали понад 300 осіб у різних громадах Тернопілля, передали до музею.
“Рушник волі” від учасниць проєкту приймає директор музею Ярема Шатарський
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
