Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Шевченкіана · “Він благословив наш край, тихо промовивши – Спасибі”. · с. 12сторінка оригіналу ↗

Шевченкова Харківщина

Слово Просвіти, №08 за 2024 рік

Анна СТОЛЯРОВА, просвітянка, м. Харків Харківщина завжди була важливим центром розвитку української культури, а її літературна карта рясніє іменами відомих діячів слова. Шевченко побудував Духовний дім для нашого народу і дав йому ім’я – Кобзар. Перше видання вмістило лише вісім віршів. І саме у фундамент книги було закладено вірш, присвячений харківському письменнику Г. Квітці- Основ’яненку, – “Тебе люди поважають, / Добрий голос маєш; / Співай же їм, мій голубе, / Про Січ”. Особисто вони не зустрічалися. Було заочне знайомство, щире й сердечне листування. З листа Квітки-Основ’яненка від 23 жовтня 1840 р. дізнаємось, що вірші Шевченка він читав у рукописному вигляді і не знав автора, здогадувався, що писав Перебендя. Коли був надрукований “Кобзар”, один примірник Шевченко надіслав Квітці-Основ’яненку, про що письменник писав поетові: “А книжку як розгорнув, дивлюсь – Кобзар... Я його притулив до серця, бо дуже шаную Вас і Ваші думки кріпко лягають на душу”. Дружні стосунки були між літераторами. Шевченко дарував Квітці-Основ’яненку примірники поеми “Гайдамаки” і писав: “Поцілуйте любого Гулака-Артемовського і отдайте йому книжечку, а другу отдайте Корсуну”. Петро Петрович Гулак-Артемовський був ректором університету. Активну літературну діяльність почав перекладачем європейських авторів, творець перших в Україні романтичних балад, оригінальних байок, майстерних за формою ліричних поезій, прекрасних бурлескних переспівів з Горація. У повісті “Близнецы” Шевченко захоплено згадав переспів з Горація “До Пархома”. У Щоденнику поет часто згадує Семена Гулака-Артемовського – племінника Петра Петровича. У 1838 р. відбулося особисте знайомство талановитого співака з геніальним поетом, майже однолітків, земляків-українців. Дружба між ними була доброю і щирою. С. Гулак-Артемовський написав музику на текст народної пісні “Стоїть явір над водою” і присвятив її Шевченку. Згадувалося прізвище Корсун. Олексій Олексійович Корсун – український поет-романтик, у 1839 р. у Харкові видав збірку “Українські повір’я”, куди ввійшли і народні казки. Був видавцем альманаху “Сніп”, в якому друкувалися твори Шевченка. Корсун поширював у Харкові квитки на поему “Гайдамаки”. О. Корсун в 1890 р. в журналі “Русский архив” виступив зі спогадами про М. Костомарова, в яких писав про захоплення читачів “Кобзарем” Шевченка. Іван Єгорович Бецький видавав у Харкові український літературно-художній альманах “Молодик”. У “Молодику” на 1843 рік в другій книзі опубліковано Шевченкові твори “Утоплена”, “Думка” (“Тяжко-важко в світі жити”), “Н. Марковичу”. Шевченко читав альманах “Молодик”, був задоволений, це відомо з листа самого Шевченка до С. О. Бурачка в березні 1844 р.: “Спасибі Вам за оцей “Молодик”, коли маєте ви ще остатні книжки цього “Молодика”, то дайте, будьте ласкаві, прочтєнія ради”. Зберігся лист Шевченка до М. І. Костомарова від 1 лютого 1847 р. з Борзни в Київ: “Друже мій великий Миколаю. Коли б ви були трудящі і добрі, щоб розпитати в університеті, чи я утверджений при університеті?”. Костомаров Микола Іванович навчався в Харківському університеті, в 1844 р. захистив магістерську дисертацію, обраний професором Київського університету. Костомаров знав Шевченкові вірші, захоплювався його поезією, в 1843 р. в альманасі “Молодик” дав високу оцінку збірнику “Кобзар”. Особисто вони познайомилися навесні 1846 р. у Києві. На цей час припадає знайомство і зближення Шевченка з багатьма членами Кирило-Мефодіївського товариства. Великий був вплив на творчість Шевченка “старої” харківської літератури, зокрема Г. Сковороди, А. Метлинського, І. Срезневського, Я. Щоголіва. Шевченко поетичною творчістю Сковороди захоплювався ще в дитинстві, переписував його вірші з рукописного списку вчителя – дяка П. Рубана: “Маленьку книжечку з Хрестами / І візерунками з квітками / Кругом листочки обведу / Та й списую Сковороду”. Шевченко у своїх творах використовував дещо з творчості Сковороди. У повісті “Наймичка” згадується, що дяк любив співати “Всякому городу нрав і права”. Вступ до сатиричної поеми Шевченка “Сон” нагадує 10-ту пісню із “Саду Божественних пісень” Сковороди. Яків Іванович Щоголів закінчив Харківський університет, філологічний факультет, писати вірші почав рано, поезію його друкували в Петербурзі і в харківському “Молодику”. Шевченко захоплювався його віршем “Гречкосій” (переіменований “У полі”). Обидва поети любили природу України, їхні думки перекликаються у віршах Шевченкового “Садок вишневий коло хати”, “Княжна” (Село! І серце одпочине. / Село на нашій Україні – / Неначе писанка село) і Щоголіва “Золота бандура” (У садки слобідка весело вгорнулась, / У вишні і калину вкутались хатки; / Під вагою ягід слива перегнулась / І горять, як червінь, макові грядки). Читаємо лист Шевченка від 22 травня 1842 р. з Петербурга до Харкова, писаний П. М. Корольову: “Спасибі тобі, добрий чоловіче, за ласкаве слово, за гроші і за “Старину запорізьку”... Лежу оце п’яті сутки та читаю “Старину”, добра книжка, спасибі вам і Срезневському. Я думаю дещо з неї зробить,... там багато є дечого такого, що аж губи облизуєш”. Ізмаїл Іванович Срезневський – відомий український фольклорист, письменник, видатний учений-славіст. Одним із перших визнав, що українська мова є окремою слов’янською мовою. У 14 років закінчив Харківський університет. Багато зробив для української культури. Срезневський у 1838–1839 рр. видав шість випусків “Запорожской старины”, яка сприяла посиленню інтересу до історії України, до її самобутності й героїчності. Якраз матеріали цих збірників Шевченко використав для написання історичних поезій “Тарасова ніч”, “Іван Підкова”, “Гамалія”. У листі до П. М. Корольова 18 Будинок братів Залеських, де зупинявся Т. Г. Шевченко ліцейський нагляд. Він готувався до обшуку. І коли до нього прийшли поліцейські, він витягнув пістоль, спочатку цілив у жандарма, а потім вистрелив собі у рот. М. О. Головко був першим із тих тисяч людей, що стали на захист Шевченкового слова. Довгі роки Шевченко переживав за долю рідного слова. І ось з’явилась вона – ідейно і творчо близька, рідна в таланті своєму, в національному почутті Марія Олександрівна Вілінська- Маркович. Марія отримала науку в приватному пансіоні у Харкові. Тут вона набула знання іноземних мов і музики. Вона вповні використала культурне оточення, особливо той осередок у Харкові, що був такий сильний серед студентської молоді університету. Перший твір видрукував в 1857 р. П. Куліш, під назвою “Народні оповідання Марка Вовчка”, куди ввійшли 11 оповідань. Цю книгу П. Куліш надіслав Шевченку в Нижній Новгород. Особисто вони познайомилися в Петербурзі 24 січня 1859 р. Поет високо цінував твори письменниці, їй Шевченко присвятив вірш “Марку Вовчку”. Під час третьої подорожі на батьківщину весною 1859 р. Шевченко їхав в кареті Дмитра Олександровича Хрущова, поміщика, члена Харківського губернського комітету “по влаштуванню селянського стану”. Це поміщик запросив Шевченка разом подорожувати. Шевченко згодився, бо це було дешевше, тай солідні документи відрядження Хрущова забезпечували подання поштових коней поза чергою. Дружина Хрущова Наталія Олександрівна наполягла на тому, щоб чоловік запросив поета погостювати у них в маєтку Лихвин біля м. Суми Харківської губернії. У Харкові вважали Хрущова людиною ліберальною і незалежною, його дружина зачаровувала всіх своєю красою, а ще більше розумом, культурністю, глибоким зацікавленням поезією і політикою. У родині Хрущових аристократизм поєднувався з великою долею демократизму. Шевченко познайомився з людьми, котрі прийняли його з щирою гостинністю. Його, поета і художника, тут знали з сорокових років. У повіті поширювались офорти “Живописної України”. Шевченка тепло прийняли у господі братів Олексія і Максима Залеських. Олексій вчився у Харлистопада 1842 р. Шевченко пише: “Спасибі тобі, мій голубе, що хоч ти мене не забуваєш. Поклоніться Метлинському, спасеть його Бог за його “Думки і ще дещо”. Амвросій Лук’янович Метлинський – відомий харківський поет, перекладач, етнограф, видавець, теоретик літератури. Саме його твори читав Шевченко в киргизьких степах. Хто ж такий П. М. Корольов? Пилип Михайлович Корольов закінчив Харківський університет, відділення математичних наук, працював викладачем фізики та математики в другій харківській гімназії. Багато часу віддавав громадській діяльності. Захоплювався поезією Шевченка, поширював серед харків’ян квитки на видання його творів. Зібрані гроші пересилав авторові до Петербурга. Листувався з поетом, подарував йому збірку “Запорізька старина”. Це саме його Шевченко сердечно називав земляком, голубом, другом. Після довгої, майже п’ятнадцятирічної перерви, у травні 1843 р. Шевченкові пощастило здійснити першу подорож в Україну. Тут відбулося багато зустрічей, знайомств, з’явилися нові друзі. Яків Петрович де Бальмен після закінчення Ніжинської гімназії вступив на військову службу юнкером Білгородського уланського полку, який тривалий час стояв у Чугуєві та інших населених пунктах Харківщини, а саме – Бурлук, Кочеток, Печеніги, Артемівськ. Серед літературних знахідок треба виділити збірник повістей, які були ним написані в різних куточках Харківщини. Те, що бачив молодий офіцер і переживав сам, переказував в повістях “Сон”, “Вигнанець”, “Самогубця”. В них розповідається про тяжке солдатське життя з його жорстокими аракчеєвськими порядками. Коли Шевченко був уже на засланні, один його друг, Сергій Петрович Левицький, писав до нього: “В Петербурзі чимало людей, що згадують про Шевченка. Є між ними Головко, магістр з Харкова. От душа правдива: скоро зійдемося, перше слово про вас... Він каже, хоч вас і не стало, але знайдеться 1000, готових стояти за все, що ви говорили.” Цей лист при обшуці у Шевченка 27 квітня 1850 р. конфіскували і відправили в Петербург. Там було заведено слідство, і за Миколою Олексійовичем Головком був по- З великим хвилюванням читаємо листи від Правління Харківського університету до Т. Шевченка в 1844–1845 рр., в яких звертаються до нього з проханням надіслати “Живописну Україну”, називаючи його “Ваше Високоблагородіє!”.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин