Шевченкіана · “У життя будучого віку не візьмеш з собою статків, грошей, земель і будинків, позірного благополуччя”. · с. 13сторінка оригіналу ↗
“…А він на порі: “Борітеся”! Поборіть!”
Слово Просвіти, №08 за 2024 рік
І фірколиш патякання-невіру, що ми – “ісконно” піддані москві?
Справік оскомив ти на Русь прадавню, її злодійськи обкрадав справік: на чолобитну понукав богданів, й ладнав тарасам кайдали нові.
І заповзявся корчувати знову В тисячоліття врослі Слово й Дух… Та, Україні сковані окови, – Тобі ж тепер носити по роду.
А нашу славу вже не зупинити, А нашу правду вільно світ вдиха… Були і є з батьків ми родовиті, А з тебе, кате, – небудь-потрюха!
*** “Раби, подножки, грязь москви” Т. Шевченко
Доволі слинить феесбешні ряси, Помазана гундяєвська паство, Й намолювать чужі іконостаси, з кацапством виправдовувать “родство”,
Й палить свічки за “здравіє” росії Вкраїну ж – наче відьму – на вогні... Й плекать орлів двоглавих “на насіння”, А соколів зганяти з рідних гнізд.
Ви блудлі вівці, а не слуги Божі – чумні “раби, подножки, грязь москви”, При вас бичі-слова ці на сторожі поставив би Шевченко-вартовий.
Вам каятись – не кату потакати: з його кропила бризка наша кров... й шикує небо воїнів крилатих Під жовтосиній атлас корогов.
Та благовісту ми таки діждемось: почасник-дзвін лункіше калата... І Сонце повновидіє. Й ваш демон розхристано завив на болотах.
*** “У Бога за дверима лежала сокира...” “...треба миром, громадою обух сталить, та добре вигострить сокиру...”
“...За що скородили списами московські ребра?” Т. Шевченко
А Бог сокиру не встеріг таки: із-за дверей москаль її поцупив Та й заповзявсь рубать чужі садки й мостить своєму виводку халупи...
Та гніздить трон двоглавому царю й кадить хати кадилом феесбешним... Сім літ глумив сокиру нетутешній, пожежі чорні крукав чорний крук...
Та сивим сходом глипав степ сердешно… На восьме ж – топорище впало з рук, – та й заходилось обуха сталить, гострить сокиру об московські ребра, та гнать орду болотну за “парєбрік” – звільнять праруський край від кабали.
І сталось диво: з чорної золи Сади зросли в нове пагілля пружне і переможно випростались ружі – на кодло вікопомно осоружне: на красній площі отаман Залужний палив рашняцькі дупи й постоли! А ЗСУ сокиру стерегли!
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
