Театр · “Коли є відгук у залі, коли людям подобається, коли глядач сміється, сам бере участь у дійстві – вистава вдалася”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
Дві історії про Котигорошка
Слово Просвіти, №08 за 2024 рік
Едуард ОВЧАРЕНКО Фото надано театром
Так, у Київському академічному театрі “Колесо” відбулася прем’єра казки “Три чарівні сили. Котигорошко”. Українська за суттю і сьогоденна за проблематикою п’єса сучасної української драматургині Надії Симчич за давнім казковим сюжетом сповнена гумору, сучасних проблем, життєвої мудрості про Знання, Сміливість і Віру. Але головна сила українців – це Єдність. – Специфіка роботи над виставами для дітей відрізняється від дорослих вистав, – розповідає режисерка-постановниця Марія Грунічева. – Важливо знати психологію дітей, як вони все сприймають, як реагують. Якщо говорити про п’єсу Надії Симчич, то вона потрапила до мене випадково. На початку повномасштабної війни ми активно займалися онлайн-театром. Випустили виставу за п’єсою Вільяма Шекспіра “Сон літньої ночі”. Потім вирішили, що наступною постановкою буде казка. Саме тоді й познайомилася з цим твором. Почали працювати. Але тоді були постійні обстріли, відключення електроенергії. Ми так і не завершили цю роботу. Коли ж постало питання, яку дитячу казку сучасного українського драматурга ставити у театрі “Колесо”, я згадала про цей твір. Перечитала і зрозуміла, що п’єсу буде дуже доречно поставити на сцені у звичайному форматі. Дещо переробили твір, оскільки у шанованої драматургині дуже багато персонажів. До того ж, як на мене, там не було яскраво вираженого негативного героя. Переконана, що такий герой повинен бути, і діти мають його бачити, мають боротися з ним. Додали Змія як повноцінного персонажа, а Чаклунка набула негативних рис. Це дало можливість загострити боротьбу. Ще одна режисерська знахідка – збори громади, це глядачі. Виставу поставили досить швидко. Взяли матеріал практично з нуля. Зшили костюми, зробили реквізит, написали пісні, а ще були репетиції. На все це у нас пішло лише два місяці. У Надії Симчич головний персонаж Котигорошко весь час був на сцені. Ми вирішили дещо зменшити його присутність, а більше уваги приділити громаді. Сенс казки в тому, що перемагають всі, а Котигорошко (у казці Марко з Котигорошівки) лише каталізатор цієї перемоги. Думаю, що мораль цього твору стане хорошим меседжем для дітей – для того, аби перемогти, треба всім згуртуватися і міцно стояти. Власне це наше сьогодення. У казці є Старий Козак Вернигора, він зберіг три горошини від прадіда і передає всі секрети Котигорошку. Це як зберігання наших власних коренів, нашої історії, народної мудрості, що передається від покоління до покоління. Цю інформацію ми маємо зберігати як нація. Дід Вернигора ще досить сильний, але вже не може перемогти Змія без допомоги Котигорошка та інших членів громади. Чаклунка у нас під всіх підлаштовується, як власне і будь-яка гидота, яка хоче щось завоювати. Вона намагається розкрити всі секрети громади, аби дізнатися, хто головний ворог Змія, щоб його знищити чи перетягнути на свій бік. Роль Марка з Котигорошівки грає Віктор Бакунов, Чаклунку – дві актриси: Ольга Армасар та Ольга Васинюк. Дядько Їм Не Наїмся, що є немов головою села, у нас Олександр Кокарєв, Скороход – Ростислав Фоменко, Хвеська – Олена Тертична. Старого Козака в різних складах теж грають два актори – Арсен Бойчук та В’ячеслав Шеховцов. Марічка Вернидуб – Ангеліна Зубаль. Над виставою працювала хореограф Ганна Лисенко, з якою я співпрацюю вже багато років. Музику створив композитор Ілля Чопоров. З ним разом працювали у виставі “Квітковий бум”, вийшло, як на мене, дуже вдало. Запросили і до участі в казці. А тексти пісень написала Марина Грачова, це також наша далеко не перша спільна робота. Над виставою працював каскадер Назар Майборода, який допоміг поставити сцену бою та сцену, коли Старий Козак крутить Марком з Котигорошівки і кидає своїм посохом. Є у нас і сцена боксу. Коли почали робити виставу, то вирішила, що реквізит буде дещо перебільшеним. Створювали мультяшний стиль, вважаю, що вдалося. Свідомо уникали використання української символіки до самого фіналу. Лише наприкінці йдеться про самоідентифікацію, люди усвідомлюють себе і своє коріння. Хотіла показати, що часто в житті ми віддаємо перевагу матеріальним речам, забуваючи про духовний спадок, духовні цінності. Якихось особливих декорацій не створювали. Наголос робили на яскравих костюмах і яскравому реквізиті. Робота над виставою ще триває. Зокрема, хочу додати світла. Також продовжуватимемо репетиції. Вже зараз можу сказати, що мені подобається, як всі актори створили свої образи. Ми хотіли розважити як дітей, так і дорослих. Тому заклали жарти, що мають сподобатися і тим, і іншим. Сподіваємося, що вистава буде йти довго і користуватиметься популярністю. – Моє знайомство з театром “Колесо” відбулося ще в 90-тих, – продовжує розмову драматургиня, авторка п’єси Надія Симчич. – Мені відразу заімпонувала затишна камерна атмосфера театру, дбайливо підібраний репертуар, шедевральна гра акторів. Пригадую, як вразила невеличка кав’ярня, де перед черговою виставою виконував власні пісні під гітару київський бард. Відтоді цей театр став для мене справжньою візитівкою Андріївського узвозу. А співпраця з “Колесом” розпочалася з п’єси “Ми – Майдан!”. Директорка театру Ірина Кліщевська ознайомилася з антологією “Майдан до і після”, виданою драматургічною лабораторією Національного центру театрального мистецтва імені Леся Курбаса, в яку увійшла і ця п’єса. Пані Ірині п’єса сподобалась, і невдовзі її було поставлено на сцені “Колеса” (у 2017 році ця вистава отримала театральну премію “Київська пектораль”). Пару років тому режисерка Марія Грунічева зацікавилася ще однією моєю п’єсою – “Марко з Котигорошівки”. П’єсу я написала в 2011 році. В 2013 вона отримала диплом Всеукраїнського конкурсу “Коронація слова” в номінації “Кіносценарії для дітей” під назвою “Три горошини для Котигорошка” (отож, існує ще й кінематографічна версія п’єси). До слова, у 2016-му її вже ставив аматорський театр “Гармидер” з Луцька під назвою “Змій”. І ось в “Колесі” відбулась прем’єра вистави “Три чарівні сили. Котигорошко”. Творці вистави дещо переосмислили сюжет п’єси, до чого я ставлюсь із повагою та розумінням. Однак для глядача, який, звісно, не знайомий із текстом моєї п’єси, хотілося б сказати кілька слів про деякі відмінності із виставою. За сюжетом п’єси, небо над Котигорошівкою трималося на
Київський театр драми і комедії чотирьох стовпах (алюзія до народних уявлень про будову світу та пошуком малим Тарасом Шевченком цих стовпів). Змій, який вирвався з Міжчасся, врізався в один із них, і тому небо похилилося. Чаклунка в п’єсі – позитивний персонаж. Вона прийшла до Котигорошівки, аби нащадки славних лицарів, які проживають в селі, а особливо один із них – Котигорошко – перемогли Змія та загнали назад, до Міжчасся. Дійові особи в п’єсі поділяються на дві категорії: одна – персонажі з характерними іменами Їм Не Наїмся, П’ю Не Нап’юся, Слухач, Скороход – це ті, хто йде на співпрацю зі Змієм, догоджає йому; а друга – Вернидуб, Вернигора, Крутивусиха з малим Крутивусом та Котигорошко стають на герць із Змієм і перемагають його. Чи не схожі події відбуваються зараз в Україні? Чи не напав на нас ворог, захопивши частину нашої землі, похиливши наше небо? Чи не поділене і наше суспільство на ці дві категорії? В той час, як одні, згуртувавшись, з останніх сил дають бій жорстокому немилосердному ворогу, інші ніяк не можуть ні наїстися, ні напитися. А перемогу святкувати прибіжать першими... Нагадую: п’єсу написано в 2011 році.
*** А в Київському академічному театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра нещодавно представили виставу для дітей Наталії Ігнатьєвої “Котигорошко” за мотивами українських народних казок. Це історія про те, як завжди знайдеться герой, котрий зовсім не планував ним бути. Його до цього приводять тяжкі часи, бо не можна стояти осторонь, коли на тебе нападають. Саме таким героєм є Котигорошко, який рятує від Змія кохану дівчину, побратимів, а заодно й весь білий світ. Також – це історія-подорож, в якій – за всіма вимогами жанру – герой пізнає себе і світ. А ще – це історія за мотивами української народної казки, тож у ній зберігається народний колорит і відчуття справжнього традиційного свята, бо починається і завершується подорож Котигорошка на Різдво. – Коли у нашому театрі вирішили брати до постановки казку, – пригадує режисер вистави Володимир Цивінський, – то довго думали, що це має бути за твір. Ми перечитали багато сучасних і класичних п’єс-казок. Врешті директорка-художня керівниця нашого театру Олеся Жураківська та головна режисерка Тамара Трунова зупинилися на “Котигорошку”. Адже цей твір дуже резонує з нашим часом. Ми робили виставу для діток 6+, це мала бути інтерактивна казка. Щоб маленький глядач брав участь у дійстві, яке відбувається на сцені, а не лише споглядав. Звідси з’явилося багато звернень героїв до глядача. Актори запрошують дітей брати участь у цій грі. Також повинен бути специфічний гумор, аби смішно було саме діткам. Можливо, цей гумор має бути дещо простішим, ніж для дорослих. Але думаю, що старший глядач теж знайде у цій виставі якісь цікаві для себе речі. Працювати над виставою розпочали в листопаді. Не можу сказати, що репетиційний процес під час повномасштабної війни дуже відрізняється від того, що був раніше. Війна вже сидить у мозку і крові людей, як це сумно не звучить, та вони до неї вже звикли. Практично таким самим, як і в минулі роки, був процес пошуку. Загалом це вистава про народження героя. Як людина стає героєм, чи готується вона до цього? Наш Котигорошко прагне робити хороші речі, допомагати всім. Але це у нього не завжди виходить. То він яблуньку зломить, то тин завалить, а то й половину базарної площі розвалить. Усі над ним сміються. Але коли приходить біда, то він єдиний каже: “Я подолаю Змія. Я врятую Оленку”. І це звучить просто, без пафосу й сильно. Ми думали про те, як нам втілити на сцені цю простоту і силу. У нас вийшла досить енергійна історія, бо в ній грають багато молодих людей, які хочуть бути на сцені. І це дуже добре видно. Енергія просто шалена. Чого тільки варті студенти курсу Миколи Боклана, які проходять практику в нашому театрі. Вони надзвичайні. Де молодість, там пісні й танці. У виставі цього добра багато. Метр нашого театру Олександр Дмитрович Курій, який відповідав за музичну частину вистави, провів колосальну роботу, і у нас заспівали всі. Навіть ті, хто до цього казав, що не вміє співати. Зараз наш хор звучить епічно. Художником вистави виступила професіонал своєї справи Віра Задорожня. Вона одразу відчула стилістику майбутнього дійства. З такими людьми, як Віра, завжди приємно працювати. Велике значення у візуальній частині нашої історії посідає відео. Першою була задумка, що оскільки це сучасна казка, то Змій має бути ніби у комп’ютерній грі, бо діти дуже люблять екшени. Пізніше концепція змінилась, але анімований Змій і навколишнє середовище з комп’ютерної гри залишилися. Актор-Змій у важливі моменти перекидається на анімованого Змія ів такому вигляді взаємодіє з іншими персонажами. Як зізнавалися дітки, їм дуже сподобалася така анімація. За візуальну частину відповідав Unreal Engine generalist зі Львова Віталій Хомяк. У героїв українські національні костюми, як на мене, це гарно й модерново. Цікавий ефект мала ідея поєднати український колорит з сучасними танцями (пластичне рішення Антон Вахліовський). Це також сподобалася діткам. І коли актори спускаються до залу та співають колядок і різдвяних пісень, то маленькі глядачі охоче танцюють разом з ними. У виставі є ремінісценції до сучасності. У казці прописані богатирі, а ми вирішили, що вони можуть бути не тільки українцями, а й представниками дружніх народів, які допомагають подолати Змія. Навмисне зараз нічого не кажу про акторів-виконавців ролей, бо їх тут багато і про кожного можна довго говорити. Скажу одне: я пишаюсь вами. Ви справжні профі. Коли є відгук у залі, коли людям подобається, коли глядач сміється, сам бере участь у дійстві – значить, вистава вдалася. Ще під час репетицій бачив моменти, де дітки будуть сміятися. Коли актори виходять на сцену, починають грати і юні глядачі справді співчувають героям, намагаються їм щось підказати, допомогти, то відчуваєш внутрішнє задоволення. Отже, ми все зробили правильно. І хоча я ніколи не буваю повністю задоволений своєю роботою, але тут, як на мене, вистава склалася. На першу виставу квитки продавалися мляво. Але спрацювало “сарафанне радіо”. Вже під час третього показу був повний зал, зараз квитки продаються на місяць наперед. Тож якщо ви ще не бачили нашої вистави – ласкаво просимо. Не пожалкуєте.
Українська народна казка “Котигорошко” залишається актуальною. До постановки вистав за її мотивами нещодавно звернулися два столичних театри.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
