Національна еліта · “Степана Ільковича називали і “Вічним революціонером/опозиціонером”, і “Вартовим Незалежності”. · с. 2сторінка оригіналу ↗
Прощання з “Яструбом”
Слово Просвіти, №08 за 2024 рік
Минулої неділі, 25 лютого, у Києві пройшла церемонія прощання з дисидентом, політв’язнем, народним депутатом кількох скликань і Героєм України Степаном Хмарою, який помер 21 лютого на 87-му році життя від важкого захворювання. Розпочалася церемонія в приміщенні Київської консерваторії, а опівдні труну зі Степаном Хмарою віднесли на Майдан Незалежності. Попрощатися з державником прийшли понад півтисячі людей. Його дружина Роксолана Хмара подякувала всім, хто підтримував хворого Степана Ільковича протягом останніх кількох місяців. “Він називав мене Росомаха. Він говорив мені: “Росомахо, нехай всі не думають, що я чіпляюся за життя. Ні, я не чіпляюся за життя, просто це такий цікавий час. 2024 рік, він казав, буде визначальним для України. Хоча б завернуло за той кут, щоб я уже бачив, що Україна перемагає. Я знаю, що до перемоги я не доживу. Я все життя боровся за це і так хочу бачити, що Україна перемагає”, – пригадала одну з останніх розмов з чоловіком Роксолана Хмара. Далі слово на Майдані тримали колеги по парламенту, воїни, друзі покійного. У своєму виступі голова ВУТ “Просвіта” імені Тараса Шевченка Павло Мовчан порівняв втрату побратима зі стіною, яку зруйнували, і тепер у боротьбі за Україну буде важче вистояти. Промовець назвав Степана Хмару людиною з абсолютним слухом на правду. “Його ім’я – це Кодекс честі”, – сказав Павло Мовчан. У виступах народних депутатів Віктора Шишкіна, Івана Зайця, Віктора Жердицького, Віталія Мельничука, які разом працювали зі Степаном Хмарою у Верховній Раді, було багато сказано про те, що він був принциповим критиком влади в питаннях, що стосувалися відмови України від ядерної зброї, земельної реформи, яка загрожує втратою українцями своєї землі... Степана Ільковича називали і “Вічним революціонером/опозиціонером”, і “Вартовим Незалежності”, і “Яструбом”... Поховали С. І. Хмару на столичному Байковому цвинтарі.
З життя “запеклого яструба” У 1964 році Степан Хмара закінчив Львівський державний медичний інститут, отримав диплом за спеціальністю “лікар-стоматолог”. Цю професію обрав через те, що вважалася “ідеологічно нейтральною”. “Він рано збагнув, що вузівська наука така ж фальшива, як і шкільна: чесна людина неминуче законфліктує з окупаційною владою і це заведе її за ґрати”, – повідомляється на сайті віртуального музею “Дисидентський рух в Україні”. Після декількох років роботи в місті Гірник Львівської області, він зацікавився дисидентським рухом, почав поширювати самвидав. У 1972 році брав участь у випуску підпільного журналу “Український вісник”, публікували твори Василя Симоненка, Василя Стуса, Івана Світличного, Івана Дзюби. Під псевдонімом “Максим Сагайдак” вийшла одна з найвідоміших його статей – “Етноцид українців в СРСР”. Вже за кілька років, в 1975- му, Степана Хмару вперше спробували арештувати, але справу закрили через відсутність доказів. Репресивні органи арештували його у 1980 році та засудили до 7 років позбавлення волі і ще на 5 років заслання за так звану “антирадянську агітацію та пропаганду”. У карцері в’язниці на Уралі він провів 306 днів. Проте, вийшовши з в’язниці у 1987-му, він одразу долучився до створення української Гельсінської групи, виступав за легалізацію Української греко-католицької церкви та національного руху. Також був одним із авторів Декларації про державний суверенітет України. Навесні 1990 року Степана Хмару обрали депутатом Верхов-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
