Суспільство · “От яке наше військо, от яка наша мотивація: ми захищаємо свої сім’ї, дітей, своє село, місто, рідний край”. · с. 4сторінка оригіналу ↗
Рушійна сила перемоги
Слово Просвіти, №09 за 2023 рік
Це дикий антифеномен, коли, мріючи жити заможніше, у вільній красивій державі, спрямованій у великий вільний Світ, люди вперто десятиліттями робили вибір навпаки: за представників старої збанкрутілої комуністичної влади, тобто за бідність, безправ’я, світову ізоляцію.
Святослав ВАСИЛЬЧУК
Чому робився вибір на зло самим собі? На жаль, далася взнаки кількасотрічна рабська психологія українства, яке, аби вижити, принижувалося до вибору цього рабства. Ментальність нашого люду була настільки засмічена російськими імперськими ідеологемами, що без “старшого брата” не уявлялося наше суспільне життя взагалі. І продовжували бовваніти в наших селах і містах маркери московського імперіалізму: пам’ятники Лєніну (обов’язково в кожному населеному пункті) і головні вулиці імені цього більшовицького монстра, антихриста, гангстера та його близьких і дальших поплічників з винищування народів імперії й перед усе – українського. А комуністичний клан, що зберігся при владі зверху й донизу зусиллями президента-комуніста Кравчука, відчувши безкарність, відкрито грабував народне добро, привласнював спільне державне майно (величезна афера президента Кучми – ваучеризація), коли представники влади і близькі їй кримінальники, аферисти, практично привласнили величезну промислову інфраструктуру країни, пограбувавши весь народ. Люд наш убожів усе більше. А влада хитренько підкинула йому “рятівне” гасло: “Спасіба Руху за разруху!”. Ага, он хто, виявляється, винен! Не злодій, не грабіжник, а той, хто вказав на них. – Гиджа! Женіть їх геть! І погнали… А тоді: – Ой, як тяжко живеться, які високі комуналки, які мізерні зарплати, пенсії… І як вислід – дика лють: мені б автомат, я б ту Верховну зРаду сам викосив… Вони ж там тільки про себе дбають, народ їм байдужий. Запитання до таких: але ж то ви проголосували за них на виборах. Себе запитайте нарешті – допоки будете, звиняйте, телепнями? Проте вказати на себе завжди найтяжче… От і скніємо, державу марнуємо, ганьбимо. “Рух”, “Просвіта” – майбутнє народу, не надто могли вплинути
Просвітяни Івано-Франківської області в цей пам’ятний день провели в Музеї Героїв Небесної Сотні Майданівські читання. Набатний, буремний, тривожний, барикадний – таким запам’ятався нам голос Революції Гідності, таким він постав на сторінках поетів і тих, хто вперше на загальнодержавні суспільнополітичний і господарський процеси. – От якби в 1991 році проголосували за Чорновола, а не за Кравчука, тоді все пішло б по-новому, – не раз досі чую від знайомих людей старшого віку. Відповідаю: – Ми, рухівці, так і казали ще в 1991-му, а хто нас хотів чути? Скажіть без крутійства, чесно – за кого ви тоді проголосували? Зітхає людина: – За Кравчука. Було якось лячно голосувати за недавнього зека. А Кравчук – респектабельний, вихований, стриманий. Розумію тепер, що то було неправильно, що то – синдром совєтчини, фактично – рабського менталітету. – Ось вам і відповідь, бо так думала більшість. А тим часом чехи обрали собі президентом політв’язня Вацлава Гавела, поляки – переслідуваного владою дисидента Лєха Валєнсу. А наш “мудрий народ” знову слухняно пішов за брехливою пропагандою партократів і обрав президентом… секретаря ЦК КПУ Леоніда Кравчука. Який віддав нашу ядерну зброю (третій світовий потенціал) та ще сотні ракетних артилерійських установок “братікам рідним” – москалям, і нині вони шантажують Україну тією ядеркою і обстрілюють з тих артустановок, зокрема ракетами Х-22, якою вдарили по Дніпру… От що означає визначення “духовна окупація”. Міркуючи над таким нашим українським антифеноменом, коли люди не хочуть сприймати своє майбутнє, яке вже давно утвердилося на цивілізаційному Заході, мимоволі на думку спала відома біблійна притча про те, як юдейський пророк Мойсей, що вивів ізраїльтян із єгипетського полону, водив їх сорок років по пісках Синайської пустелі, доки привів на землю обітовану, в Ізраїль. Подивишся на мапу тих біблійних земель, дивуєшся: зовсім невеликий Синай, де там блукати чотири десятки літ? А виявляється, мудрість біблійної притчі в тому, що Мойсей як пророк знав: з рабами і рабською психологією новітньої справедливої держави не створиш. На землю обітовану має прийти вільний народ, який не сприймає рабства і деспотизму. Народ, готовий битися за свою волю, свою землю, свою державу з будь-ким, хто посягне на його свободу і край. Тож Мойсей чекав, доки вимруть усі, хто народився в рабстві, мав рабську психологію коритися володарям, дякувати наглядачам за міцний канчук і крихти на прожиття з панської жмені. Землю обітовану мають посісти вільні від імперської мішури люди, позбавлені рабського синдрому. Ось такі громадяни мають творити нову державу, новий світогляд, нові стосунки між собою, племенами та сусідами – народами. В основі – добро кожної людини і цілого народу, справедливість, відповідальна влада. Отак і з’явилась стародавня держава Ізраїль. Процвітала, воювала за свою свободу, втрачала її, але через століття несла в своїх людях віру в Господню ласку і відновлення державного маєстату. Що й сталося в новітні часи, в 1947 році. Донині Ізраїль твердо стоїть на своїй землі обітованій, готовий щомиті відбити ворожий напад, фактично в перманентній багатолітній війні з арабським світом. Ми, українці, бродимо по своєму українському Синаю теж четвертий десяток літ. Символічно! І лише тепер, коли при владі нема комуняк, які всі ці роки були слугами новітніх московських фараонів, слугами диявола, коли постаріли і пішли на пенсію спадкоємці – комсомольці та престарілий електорат – аж тепер на арену політичну, господарську, наукову, громадську вийшли молоді громадяни, що пішли до школи вже за незалежної Української Держави або народилися після її проголошення. Ровесникам держави вже по 31 року, а тим, хто пішов до школи за 5-10 років до цього, – по 40-50. Вони не уражені руйнівною імперською пропагандою зловорожого “рускава міра”, що возвеличує все московське, тобто чуже й лихе, і навпаки – гудить, принижує, топче своє, рідне й знане. У них відсутній комплекс меншовартості. Наші молоді земляки сприймають незалежну Українську Державу як об’єктивну даність, доконану і викінчену сутність, як день і ніч, як сонце і місяць, як очевидну і зрозумілу всім об’єктивність, що не піддається сумніву. Саме ця наймолодша і найактивніша частина суспільства, сформована у вільній незалежній державі, яка сприйняла за свої особисті символи цієї держави: синьо-жовтий прапор, герб Тризуб, національний славень “Ще не вмерли України ні слава, ні воля”– своєю визнала героїчну боротьбу попередніх поколінь українців за свою свободу і незалежність. І прийняла в серце такі героїчні імена, символи нації, як Степан Бандера, Роман Шухевич, Симон Петлюра, Іван Мазепа, Петро Дорошенко, Іван Виговський, Богдан Хмельницький, Петро Сагайдачний, Тарас Шевченко, Іван Франко, Леся Українка, Іван Огієнко, Василь Стус, Левко Лук’яненко, Вячеслав Чорновіл та їм подібні. Ці молоді сучасники без вагань тисячами повстали проти чергової великої неправди і зла влади під орудою московського агента продажного президента Бандюковича (чи то пак Януковича) і утворили стотисячний майдан Гідності в Києві, а згодом – в усіх великих містах України. Молодь стала рушійною силою цих майданів, Революції Гідності, яка, незважаючи на перші великі втрати (Небесна сотня, понад сто вбитих) і пролиту в ім’я Свободи кров, перемогла промосковську владу регіоналів, що готували офіційну здачу України рашистському кацапстану. Ця молодь на тому ж Майданів Києві сформувала до півсотні бойових батальйонів для захисту України від московської агресії на Сході України, бо вже невдовзі московія загарбала Крим без жодного пострілу, без спротиву нашого війська. Нездале тодішнє тимчасове керівництво України (після втечі Януковича до Росії) в особах Турчинова, Яценюка, Тимошенко та їхніх радників побоялося віддати наказ бригаді морської піхоти (600 вояків), спецназу, що дислокувався в Севастополі, вибити московських диверсантів ще на стадії, коли вони захопили будівлю Кримської облради, а московський диктатор путлєр заявив на весь світ, що їхнього війська в Криму нема, “іх там нєт”. Ото й було видушити їх в заблокованих приміщеннях, привести в готовність наше військо (а було його там до 13 тис.), іна тому московська спроба анексії Криму й завершилася б. Але… маємо те, що маємо. Дивлюся щодня телевізійні новини з протимосковського фронту. Захоплююсь бойовим умінням, винахідливістю, героїзмом, оптимізмом наших хоробрих і вмотивованих вояків. Вони б’ються, як леви, як свого часу вояки УПА: до самогозагину, до перемоги. Якось показують на передку: вояк пече млинці для побратимів на… саперному заступцю, кладе чотири млинчики на посипаний борошном металевий лист – і в пічку. Його друзі з гордістю кажуть військовому кореспондентові: – О, він у нас такий класний кухар, що і в пригорщах юшку зварить. Інший вояк, теж на передку,
прочитав вірші зі своєї книжки “Революція гідності”, виконав деякі з них, покладені на музику. Завідувачка відділу культурно-масової роботи обласної “Просвіти”, ведуча й організаторка заходу Михайлина Боднар прочитала вірші зі своєї книжки “А сотню вже зустріли небеса”. Не без хвилювання читала тематичні вірші Василина Ткачук, чий син був на Майдані, в АТО, а нині – на Великій війні. У Музеї Героїв Небесної Сотні зібралось чимало патріотів, щоб віддати шану полеглим, які відстоювали Україну на Майдані у важкій борні, і прочитали про ці події свої вірші. Це активні учасниці пошанувальних заходів Ка7 терина Бойчук, Галина Мельни7
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
