Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Уроки історії · “Ця Перемога, яку ми отримаємо на фронті, яку нам принесуть Збройні Сили України, – найбільш жадана, найбільш уявна і найбільш очевидна”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

Директор Архіву національної пам’яті Ігор КУЛИК: “Маємо розбити ілюзію, що росія – це європейська країна”

Слово Просвіти, №09 за 2023 рік

Галузевий державний архів Українського інституту національної пам’яті (ГДА УІНП), або Архів національної пам’яті, створено в червні 2019 року на виконання Закону України “Про доступ до архівів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму 1917–1991 років”. Головне завдання інституції – забезпечити вільний доступ до цієї інформації, сконцентрувати близько 4 млн справ та історичних даних радянського періоду з архівів силових органів, які досі їх зберігають: Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки, Міністерства оборони, Міністерства внутрішніх справ, Національної поліції, Національної гвардії, Державної прикордонної служби, органів прокуратури та судів. Про те, як працює архів у час повномасштабної війни, спілкуємося з його директором Ігорем Куликом. Євген БУКЕТ Фото Тетяни ГОЛОВАТЮК – Як повномасштабне вторг7 нення рф вплинуло на роботу Архі7 ву? – 24 лютого 2022 року кожна людина мусила приймати якесь рішення. Навіть якщо досі вона могла себе якось убезпечити від подій, що відбувалися з 2014 року. Тож і нам як архіву потрібен був деякий час, щоб зрозуміти, як працювати в нових реаліях, чим ми можемо бути корисні. Ми розуміли, що історія – це важливо, а для нас ще й цікаво. Як цікаво показати невідворотність війни? І як після перемоги показувати цю війну так, щоб нічого подібного в майбутньому не повторилося? Ми вирішили провести історичні паралелі з ХХ століттям, хоча, звісно, такі паралелі при бажанні можна було проводити й глибше – з ХІХ, XVIII століттям, періодом козаччини, але оскільки наше завдання зберігати документи репресивних органів комуністичного режиму, то вибір був очевидним. Ми вирішили виготовити наочний матеріал, повозити його по Україні й світу і показати людям, що непокаране зло зростає, що ми ще не до кінця усвідомили, що таке комунізм. Хтось досі намагається довести, що в комунізмі було щось хороше. Саме тому, щоб розвіяти будьякі сумніви в тому, що комунізм – це не менше зло для минулого століття, ніж нацизм, і окреслити чіткі паралелі з сучасністю, ми зробили фотодокументальну виставку “комунізм = рашиzм”. Це 8 стендів, 13 історій про українців ХХ та ХХІ століть, які постраждали від радянської та російської влади. Історії вибрані не випадково – вони проводять паралель між злочинами комунізму та рашизму. На кожному стенді – один герой, який став жертвою комунізму, а інший – жертва 2022 року. Ці люди пов’язані між собою професією чи родом діяльності. На восьми стендах можна побачити архівні документи про репресованих у ХХ столітті українців, а також свідчення про сучасні злочини російської армії. Ми свідомо не ставили на стенди військових, завданням яких є оборона держави, натомість обирали цивільних. Адже убезпеченим від дій росії не може бути ніхто, зокрема цивільні. Як і у ХХ столітті, так і тепер, у ХХІ, йде війна на суцільне фізичне знищення українців. Українці знову – у “розстрільних” списках, проходять через фільтраційні табори, примусову депортацію, масові розстріли, зазнають катувань і мародерства. Обидва режими – комуністичний та рашистський – знищують все українське: людей, культуру, мову, історію. Геноцид проти українців триває. До роковин початку широкомасштабної війни запланували показати цю виставку в кількох містах Німеччини. Для цього, завдяки партнерам, виготовлені стенди німецькою мовою, щоб з інформацією мали можливість ознайомитися якомога більше місцевих жителів. Ми прагнемо розбити ілюзію, що росія ХХІ століття – це така сама європейська країна, як і всі інші, що живе за тими самими демократичними правилами. Насправді, це геть інша країна – з іншою історією, іншими цінностями, що спираються на так зване “право сили”. Окрім німецької, виставка перекладена англійською, латвійською, литовською, естонською мовами. На фінальній стадії – переклад шведською. Ми шукаємо людей та інституції, які допоможуть перекласти виставку мовами інших європейських країн і відкрити її в їхніх столицях. – Ви допомагаєте людям шука7 ти репресованих родичів. Що спо7 нукає нащадків дізнаватися правду про пращурів? – Часто, щоб достукатися до людей, потрібно, щоб вони відчули весь жах тоталітаризму на власній шкірі. Тобто, щоб вони змогли провести чіткі паралелі із собою, своїми рідними і близькими. Пошук інформації про репресованих – це саме та річ, що може допомогти людині дізнатися та зрозуміти історичну правду. Від 2014 року у нас значно зросли запити від людей, пов’язаних із Донецькою і Луганськими областями. Вони хочуть зрозуміти зв’язок між сталінськими репресіями, коли їхніх родичів невідомо куди вивозили та їхнім вимушеним переселенням у результаті російської агресії. У багатьох українців з тимчасово окупованих територій був сумний вибір – або виїхати на підконтрольну Уряду України територію, або, як в 1930-ті, зникнути невідомо куди. Наразі ми чи не єдина інституція, яка консультує і допомагає шукати репресованих родичів. Завдяки нашим ініціативам українці дізнаються, співчувають і роблять висновки, що дозволяють бачити джерело та наслідки російської гібридної війни. У 2022 році число запитів не зменшилося, навпаки людей цікавить більш конкретна інформація. – Архів національної пам’яті – це європейська практика. Наскіль7 ки українська влада усвідомлює важливість повноцінного запуску роботи цієї інституції? Адже в час війни архіви можуть втратити ти7 сячі безцінних документів, як от у Чернігові… – Європейська практика полягає в тому, що окрім законодавства про доступ до документів репресивних органів комуністичного тоталітарного режиму має бути цивільна установа, що має ці документи зберігати. Саме такою цивільною установою і є Архів національної пам’яті. При всій повазі, але завданням Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Міністерства оборони України та інших силових структур, особливо нині, не має бути збереження чи дослідження документів, створених у неіснуючій нині державі. 25 лютого російські війська обстріляли будівлю СБУ в Чернігові. Під час пожежі, яка виникла внаслідок влучання, було втрачено тисячі документів радянських спецслужб. Але вороги вдаряли не по архіву, а по будівлі Служби безпеки України. Якби українське декомунізаційне законодавство в частині архівів було виконано вчасно і в повному обсязі, ці документи не були б знищені. Закон України, прийнятий у 2015 році, передбачав, що всі документи з усіх архівів мали бути передані до Архіву національної пам’яті за два роки. Але все вперлося в приміщення, пошук якого зайняв кілька років. Адже ми маємо найбільшу кількість таких документів у Європі – понад 100 погонних кілометрів (!). Навіть якщо їх просто насипати як цеглу, це буде повних два під’їзди класичної радянської дев’ятиповерхівки. Коли 2019 року будівлю на Пухівській, 7, у Києві все-таки знайшли, Архів зареєстрували як юридичну особу. Ми швидко розробили проєктну документацію. При достатньому і вчасному фінансуванні вже за два роки ми мали б 17 тис. кв. м загальної корисної площі з відповідно обладнаними робочими місцями для архівістів, обладнаним комп’ютерами читальним залом, архівосховищами зі стелажами та коробками для зберігання документів. В очікуванні реконструкції будівлі наша команда провела на її базі сотні ознайомчих екскурсій. Суспільний резонанс та переконання великої частини українства у важливості створення Архіву національної пам’яті суттєво вплинули на рішення Уряду. Але перші виділені на реконструкцію кошти були перенаправлені на боротьбу з коронавірусом. Бюджет 2022 року передбачав виділення на реконструкцію 100 мільйонів гривень, але на заваді стало розв’язання росією повномасштабної війни… – Окрім виставки “комунізм = рашиzм”, які ваші основні здобут7 ки за цей рік і які плани після Пе7 ремоги? – Поки триває війна, лобіювати будівництво немає сенсу, але ми є в планах відновлення України. І я сподіваюся, що реконструкція нашого приміщення розпочнеться одразу після Перемоги. Тож Архів, поки що, не зберігає документи репресивних органів за 1917–1991 роки, але його команда ініціює та втілює актуальні проєкти. Серед них: створення алгоритму зручного доступу до інформації про репресованих, з єдиної точки доступу на ресурсі Архіву, створення порадника, що відповідає інтересам широкого кола зацікавлених у пошуку інформації про репресованих родичів в Україні, країнах Балтії та Молдови, створення освітніх роликів про особливості пошуку репресованих родичів в архівах закордонних інституцій (Литва, Латвія, Естонія, Молдова), у яких історично сконцентрована чимала кількість справ радянських спецслужб стосовно українців. Тож інституція поступово стає осердям навколо якого формується культура національної пам’яті. – Якою уявляєте Перемогу Ук7 раїни? – Я хотів би, щоб в Україні перемоги були одна за одною. Ця Перемога, яку ми отримаємо на фронті, яку нам принесуть Збройні Сили України, – найбільш жадана, найбільш уявна і найбільш очевидна. Її вже скоро можна буде побачити очима і відчути. Але головне на цьому не зупинитися, щоб це не було останньою перемогою України. Адже ми маємо завершити свій рух в Європу. Поки що нам дали “карт-бланш”, але “домашнє завдання” – боротьба з корупцією, незалежна судова гілка влади тощо – треба буде виконати, щоб стати повноправними членами європейської спільноти. Для мене буде Перемогою, коли ті, хто приймають рішення, зрозуміють, що культура, архіви, національна пам’ять – це основа гордості за Україну, майбутнього нашої держави. Вірю, що найбільша Перемога у Великій війні дасть почин для інших перемог, які в сумі переважать здобутки за понад 30 років Незалежності. Наше завдання – “клепати” перемоги щодня в кожній сфері, у якій кожен із нас є.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин