Музи не мовчать · “Якби я зараз не служив, то знову б пішов до військкомату записатися в добровольці”. · с. 15сторінка оригіналу ↗
Фронтмен гурту “Тінь Сонця” Сергій ВАСИЛЮК: “У нас усіх є шанс повернутися з війни переможцями”
Слово Просвіти, №09 за 2023 рік
Від початку 2000-х, коли про себе яскраво заявив фолк-метал гурт “Тінь Сонця”, минуло стільки часу, що на його філософських національно-патріотичних піснях виросло ціле покоління молоді. Найвідомішою композицією гурту багато років була пісня “Козаки” з другого альбому “Полум’яна рута” (2007), під яку виходив на ринг боксер Олександр Усик. Цю ж композицію обрано музичною візитівкою Національної збірної України з футболу на Євро-2016. А пісня “Меч Арея” (на слова Василя (Живосила) Лютого) стала одним із неформальних “гімнів АТО” серед військовослужбовців ЗСУ, зібравши кілька мільйонів переглядів на YouTube.
Євген БУКЕТ
У жовтні 2016 року на фестивалі “Голосіївська криївка” в Києві гурт “Тінь Сонця” вперше виконав сучасну версію гімну українських націоналістів “Зродились ми великої години”. 24 серпня 2018 року адаптований до сучасних умов варіант цієї пісні прозвучав на параді до дня Незалежності України, ставши потому маршем українського війська. З лідером “Тіні Сонця” Сергієм Василюком ми товаришуємо з 2003 року, коли разом належали до молодіжної громадської організації “Молода Просвіта”. Сьогодні Сергій Василюк – старший солдат 112-ї окремої бригади Територіальної оборони Збройних Сил України (ОБр ТрО ЗСУ). – Я знаю, що з перших місяців війни на сході України ти почав ак7 тивно підтримувати бійців ЗСУ та добровольчих батальйонів у зоні АТО. Розкажи про свій досвід зна7 йомства з війною. – В Амвросіївці мій перший концерт відбувся 7 квітня 2014 року. Тоді ще навіть АТО не оголосили, а всі вже чекали нападу росіян. Концерт ініціював і організував армієць Олексій Пастернак, який дуже багато зробив для наповнення національною ідентичністю, культурою, історією нашого війська. Серед іншого, він був продюсером кліпу “Марш нової армії”, також саме за його ініціативи ми вперше виконали славень “Зродились ми великої години” у 2016 році. Я побудував свій концерт таким чином, що між піснями розповідав історію взаємовідносин Києва і москви, України-Руси і московії за останні 900 років, починаючи від Андрія Боголюбського. Також торкався цікавих персонажів, які певний час вірили в союз з москвою, але розчарувалися в ньому, – від Богдана Хмельницького й Івана Мазепи до Миколи Скрипника з Петром Шелестом. І ця перша концертна програма, звісно, запам’яталася. До повномасштабної війни, коли я був волонтером від культури, я не бував тільки в Широкиному. Щастя, Станиця Луганська, Маріуполь, Лебединське, Волноваха, Красногорівка, Авдіївка, Курахове, Лисичанськ, Сєвєродонецьк… усіх відвіданих місць і подалі, і ближче до фронту вже й не пригадаю. Досить багато виступали разом із гуртом “Тінь Сонця” за сприяння волонтерського об’єднання “Музичний батальйон”. Навіть у межах туру-презентації альбому “Буремний край” 2016 року ми заїжджали в Торецьк, Слов’янськ і Бахмут. До речі, в Бахмуті була дуже гарна зала музичної академії з фантастичною акустикою. Мені сказали, що її розбомбили, але ми цю залу неодмінно відбудуємо після нашої Перемоги, там обов’язково будуть виступати барди та кобзарі зі своїми акустичними інструментами. – 24 лютого 2022 року… – Це була дуже тривожна, огидна за відчуттями ніч. Вибухів я не чув, але мені зателефонував мій побратим Вадим Кудобенко і сказав: “Сергію, почалося все-таки”. У перші дні я максимально турбувався про безпеку своєї родини. Вивіз дружину і дітей у безпечне село в Київській області та долучився до оборони України на ржищівському блокпосту, що називається Марушкова, на в’їзді збоку Києва. У нас майже не було зброї, але ми виконували важливу патрульну місію. За станом здоров’я до Збройних Сил я одразу потрапити не міг, хоча й хотів. А от у територіальну оборону – в 130-й батальйон, який базувався в Солом’янському районі Києва, пішов. Єдине, що мене пов’язувало з цим районом, – це те, що я народився на Севастопольській площі і десь там закопана моя пуповина. Тому, можливо, невипадково я саме там опинився, бо війна – це боротьба життя і смерті. Як співає мій старший побратим, один із творців 3-ї ОШБр Олекса Бик: “Я знаю напевно, життя – це хода на смерть”. Можливо, в моєму народженні і боротьбі зі смертю дійсно є якийсь сакральний символізм. Врешті-решт я потрапив на Харківщину, у Слобідський край, який я довго досліджував і проводив там просвітницькі тури, намагаючись підняти місцевий патріотичний дух, спираючись на місцевих видатних діячів. Провидіння в тому, що я вийшов звідти живий і неушкоджений, хоча було багато всякого…
– Якою була твоя мотивація – йти добровольцем у військо, захи7 щати Україну? – Мене мотивували дві причини. По-перше, в репертуарі “Тіні Сонця” головною темою є українська героїка. Починаючи з альбому “Буремний край” ми співали про сучасні події, до того – оспівували героїчне минуле, яке проєктували в сьогодення. Тому мені було б навіть незручно не долучитись до війська. А друга причина в тому, що я, мабуть, не писав би таку музику, не співав би таку пісню, якби не було в мені духу воїна, якби я в дитинстві не захоплювався військовими іграми. Просто з гітарою в цей вікопомний час я б почувався неповноцінно. На деяких наших бойових позиціях я відчував якесь вояцьке щастя, коли ти певні свої дитячі мрії реалізовуєш у дорослому віці. Коли ти пересуваєшся різними стежинами на свій спостережний пункт і назад, дивишся, щоб тебе не обстріляли, щоб дрони не бачили. Це все насправді надзвичайно цікаво – інколи я навіть сумую за тим періодом служби. Я довго був у піхоті, зараз займаюся підтримкою бойового духу наших підрозділів, їжджу в спеціальні відрядження – мотивую піснею. Можливо, в цьому сенсі я романтик, але війна любить сміливих. Головне – вірити, що все буде добре, не робити дурниць і зберігати холодну голову. Тоді все буде нормально, і ти максимально ефективно виконаєш своє бойове завдання. З цією вірою і самоустановкою набагато легше виживати в екстремальних ситуаціях. – Що б ти хотів поба7 жати новобранцям, які по7 чинають свій шлях Героя? – Вороги закидають нас “м’ясом”, адже в росії пів мільйона мобілізованих. І наші хлопці на “передку” інколи просто не встигають цю орду знищувати, тому що вони сунуть з усіх боків. Я вважаю, що треба допомагати своїм побратимам на передовій. Тому нічого поганого в тому, щоб мобілізувати й у нас хоча б ті ж пів мільйона, які допомогли б нищити окупантів, я не бачу. Не треба боятися мобілізації. Якби я зараз не служив, то знову б пішов до військкомату записатися в добровольці. Адже у нас усіх є шляхетний шанс повернутися з війни переможцями. Барабанщик “Тіні Сонця” Пилип Харук на початку війни з певних причин добровольцем не пішов, але потім потрапив у Збройні Сили України. Він дуже хвалить своїх командира взводу та командира роти. З одного боку, Пилип у бою, але водночас, завдяки мудрому командуванню, в безпеці. Тож не треба боятися долучатися до боротьби. Тим паче,
кожному бійцю підбирають місце служби відповідно до його знань, навичок, кваліфікації. Ось ще приклад: я мав честь познайомитися з людиною, яка потопила крейсер “Москва”. Я бна його місці все життя сидів у кабіні ракетного комплексу і радів, але його зараз підвищили і тепер він виконує важливу тилову роботу. Тому служити в армії – це далеко не завжди сидіти в окопі “на нулі”. Іноді на другій лінії чи в штабі можна принести не менше користі для нашої майбутньої Перемоги. На мою думку, зараз дуже почесно перебувати в складі Збройних Сил України, відчувати себе частиною вояцької родини, де кожен приносить свій внесок у нашу спільну Перемогу. Я теж радий, що є частиною цієї непереможної української системи! – Хлопці з передової пишуть, що найпопулярніша пісня на війні – “Меч Арея”. Розкажи про цю пісню. – Спершу треба згадати однойменний історичний роман Івана Білика, який вийшов ще в 1972 році – в часи певної “відлиги” в урср. Він був бестселером. У романі розповідається про київського князя Богдана Гатила, історичним прототипом якого був Атілла, про його київське походження і героїчні походи в Європу. У 2001 році мій старший побратим Василь Лютий написав за цим романом пісню чи, точніше сказати, цей роман дещо вплинув на написання пісні “Меч Арея”. Окрім автора (альбом “Щит Перуна” 2002 року), її колись давно (здається в 2007 році вперше) виконував гурт “Говерла”, потім – “Гайдамаки”, потім уже ми спробували. Але “Меч Арея” став однією з музичних візитівок “Тіні Сонця”. І те, що її люблять на фронті, дуже приємно. – Чи багато нових пісень написано після 24 лютого минулого року? – За останній рік я не написав жодного тексту до пісні. Я часто себе запитую: чому? Коли я писав пісні раніше, то спирався на історичні нариси, включав уяву. А коли я став учасником війни, мені стало складно написати про війну текст, яким я був би задоволений. Можливо, на мене війна в творчому плані впливає не найкращим чином. Боюся здатися комусь божевільним, але війна – це такий “кайф”, який не можна описати. Принаймні я поки що не можу цього зробити. Я шукаю рядки, які були б максимально влучними. Бо писати щось на кшталт “я сумую”, “я страждаю”, “мені тяжко” чи “ми – герої” – це все не те. Мені хочеться чогось такого, щоб відчувалася бойова “розполага”, бойові стежки, знакові дерева, якісь пам’ятні окопи,
улюблена робота з досвіду піхотинця. Поки що в мене самого не виходить. Але завдяки поетам, які пишуть вірші, у мене народилося кілька пісень. Перша, яка виникла і була презентована під час війни, – “Новий світанок” на слова світлої пам’яті Юрія Руфа, який був військовослужбовцем і загинув у Попасній 1 квітня. Це був останній вірш на його сторінці у Фейсбуці. У нього цікаві поетичні образи, я би такого не написав. Дві пісні на слова Василя Ковтуна – “Незламна віра в Перемогу” і “За Вкраїну-неньку”. Останню ми презентували на День Незалежності з оркестром ОК “Схід” у дистанційному режимі. Вони зробили класне аранжування, записали оркестр у себе в Дніпрі-Січеславі. Потім мої хлопці записали решту в Києві, а я вже записував голос у Харкові, коли була можливість відпроситися. І ще дві найновіші композиції – “Бути разом” і “Карабін” на слова мінометника 130-го батальйону, а в мирному житті – журналіста Мирослава Отковича. “Карабін” – пісня світлої пам’яті Івана Бущука. Позивний “Карабін” від назви Іванового рідного села Карабинівка Дніпропетровської області. Зараз його батько Олександр та сестра Наталя, які є досить відомими волонтерами, живуть на вулиці, названій на честь їхнього сина і брата. А вірш “Бути разом” Мирослав Откович присвятив своїй коханій Ілоні Довгань, потім я його поклав на музику. Це найновіша композиція, яку ми презентували на новий рік, зняли “окопний” кліп силами мого 130-го батальйону. – Якою уявляєш Перемогу Ук7 раїни? – У мене є побратим “Риба”. Хочу передати йому вітання і сказати, що ми неодмінно зустрінемося після Перемоги. У нас є особливе завдання і особлива місія, про яку знає тільки він. Ми маємо дещо зробити – і ми неодмінно це зробимо. Я реаліст і думаю насамперед про те, як наблизити цю Перемогу. І знаю, що це дуже складний процес, бо це – велика політика. За логікою речей ми мали би святкувати Перемогу в москві. Хочеться вірити, що так і буде. Але через те, що є небезпідставний страх західних країн щодо неадекватності росії в планетарному масштабі, то скоріше за все наша Перемога на цій фазі війни відбудеться в якийсь інший спосіб. А Перемогу в москві ми святкуватимемо вже під час наступної фази. Будемо вірити, що кожен з нас матиме щасливу долю, пройде цю війну і повернеться з неї переможцем. Я вірю, що ми неодмінно переможемо!
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
