Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
16 Прем’єра · “Ми бачимо, як мистецтво само себе стверджує в ці страшні дні, воно самодостатнє”. · с. 16сторінка оригіналу ↗

Про що розповіли троянди

Слово Просвіти, №09 за 2023 рік

Серед прем’єр, які відбулися за рік Великої війни в Київській академічній майстерні театрального мистецтва “Сузір’я”, багато театралів звернули увагу на виставу “Мовою троянд” в постановці народного артиста України Олексія Кужельного за твором сучасної письменниці Наталії Колесніченко-Братунь. Едуард ОВЧАРЕНКО Фото із сайту театру – Основою для вистави стала не п’єса, – розповів режисерпостановник. – У сценічному діалозі з глядачем ми згадали доньку Наталії Колесніченко-Братунь, яка двадцять років тому юною залишила цей світ. Нам видалося це цікавим і містичним водночас – прем’єра через двадцять років. Зізнаюся, що коли вперше прочитав цей матеріал, то мав сумніви щодо його сценічного вирішення. З одного боку багато персонажів, а з іншого – вони не мають драматичного розвитку, не складають єдиної драматичної картини. Вони не зв’язані у вузол якихось стосунків, які б їх динамічно змінювали, або розвивали ситуацію. Немає інтриги, здавалося б, такої необхідної для драматичної вистави. Але мені видалася зворушливою історією ця простота існування дівчинки, яка абсолютно себе не усвідомлювала якоюсь особистістю, не дуже замислювалася про життя, а була до нього просто відкритою. Багато життєвих роздумів, якихось аналогій з власним життям, надали больової зацікавленості у цьому матеріалі. Ми зійшлися з авторкою, і я радий, що наші роздуми, пропозиції щодо втілення цього проєкту сподобалися незалежній фундації “Art for Victory”. Вони довірили нам зробити цей матеріал. За час війни ми провели фестиваль “Київ травневий”. Також я долучився до кількох прем’єр, що вийшли в нашому театрі, а вистава “Мовою троянд” – моя перша самостійна постановка за останній рік. Воєнна обстановка, що постійно змушує думати про сенс і фініш життя, є важливою складовою цієї вистави. Тривога на вулиці і тривога в серці певним чином коригуються між собою. Цікава деталь, коли острах за майбутню хвилину додає гостроти відчуття та важливості моменту. У моєму житті вже не вперше складається ситуація, коли мені зустрічається виконавець чи виконавиця, потрібні саме в цей час. Не те, щоб я когось шукав чи хтось шукав мене – просто відбувається зустріч. А я сповідую правило, що кожна людина, яку ти зустрів на своєму життєвому шляху, варта того, аби в неї закохатися, варта того, аби її обожнювати. Далі різні деталі, подробиці, і ти можеш її любити, наскільки це тобі вдається. Згадую виставу “Новеченто”, яку зіграв Стас Мельник – прекрасний актор, який тоді не мав роботи. Лише грав у “Сузір’ї” з батьками на заміні, але не працював у жодному театрі. Мені дуже хотілося, щоб цей талант знайшов реалізацію. Сьогодні у Стаса концерти, вистави, купа роботи. Я щасливий, що такий старт молодий актор отримав саме у виставі, яку я поставив. Хотілося, щоб така сама доля спіткала і Анну Михайличенко в цій роботі. Хоча людині без достатнього сценічного досвіду зіграти самостійно виставу тривалістю годину і двадцять хвилин – це так само, як піти на марафон, не маючи підготовки до великих дистанцій. Але мені здалося, що вона на це здатна, що вона на це націлена, що у неї є на це сили. Її викладачі з театрального університету розповіли, що дівчина вольова, цілеспрямована, вміє підкорити все заради мети, до якої прагне. Спершу я хотів зайняти в цій виставі іншу випускницю Театральної майстерні Миколи Рушковського, але вона поїхала за кордон. А її колеги по майстерні запропонували звернути увагу саме на Аню. Не буду приховувати, що наші перші репетиції, перші розмови не дуже мене захопили. Але з кожною зустріччю зростала моя зацікавленість. Щоразу Анна чимось новим виявляла себе. Вже після п’ятої репетиції був упевнений, що ми пройдемо разом цей шлях до кінця. Тепер щодо сценографії. Мені подобається, коли вистава виникає, мовби ні з чого. Якась мотузка може стати частиною дзвону, або плетивом долі. Одна з причин такого підходу полягає в тому, що нам ніде тримати декорацій, наш театр не має складських приміщень. До того ж ми їздимо зі своїми виставами. А на фестивалях важливо мати такі декорації, аби вони вражали і щоб вміщувалися у валізу. З іншого боку, для мене декорації – це предмет для гри. Це той предмет, який набуває різних значень. Мотузка не залишається мотузкою, а тканина не залишається тканиною. Спортивна бігова доріжка, приміром, може виявитися нескінченним шляхом, який кудись тебе веде. Не знаю, чи ці складові з’єдналися в одне ціле. Мені хотілося, щоб були якісь знаки, які будуть розвиватися, які треба буде розгадувати. Щодо відео – на сьогодні це важлива складова декорації. Щоразу шукаю інший хід, як його використати. Цього разу хотів зробити елементом спогадів героїні. Намагався через відео передати світ її життєвих відчуттів. Тому тут присутній образ феєрверків та букетів троянд на металевій сітці (відеоряд Юрія Очкуренка). Актриса має прожити на очах “Київська пектораль”. Не знаю, що з того вийде. – Моєю метою було створити єдиний драматичний текст, у якому монологи героїні перепліталися з поетичними рядками юної поетеси Ольги Колесніченко (1980–2003), – продовжила розмову Наталія Колесніченко- Братунь. – А в змістовому наповненні виділялася вічна тема боротьби цінностей – духовного, творчого і матеріального, прагматичного. Режисер Олексій Кужельний дав фахове та креативне сценічне життя тексту. Його постановка, декорації, костюми, музичне та світлове оформлення сповнені символізму та витримані на високому естетському рівні. Вражає емоційністю й щирістю гра актриси Анни Михайличенко. Відчувається, що виставу створювала команда однодумців. І я рада, що є однією з них. – Я вдячна долі за можливість роботи в театрі в наш важкий час саме над цією реальною історією, яка подарувала мені світло, – зізналася Анна Михайличенко. – Ця дівчина прожила на Землі 22 роки, але вона встигла відчути все, що дає нам Бог: радість, страх, самотність, любов, біль… Я впевнена, що це було щасливе життя, бо дівчина не боялася жити так, як відчувала і при цьому вміла зустріти кожну нову мить на своєму шляху в повноті, чесно, відверто і радісно. Вона сильно довіряла собі і зуміла зберегти чистоту душі, з якою кожен з нас народжується на цей світ, тому ця дівчинка і залишається у вічності…

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин