Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Пошта “СП” · “Заповітна Мрія гріє нині зболене серце кожного українця і має найпрекрасніше в світі ім’я – Перемога”. · с. 9сторінка оригіналу ↗

По світло любові – до нашої Лесі...

Слово Просвіти, №09 за 2025 рік

Любов ПРОЦЬ, с. Дубляни, Львівщина Віддавна ходила за мною мрія: коли на календарі висвітиться 25 лютого, привітати нашу Лесю саме в Колодяжному, її родинному гнізді... Сталося: вперше у житті в Лесині дні я – на землі благословенної Волині! 24-го – “Надвечір’я з Лесею Українкою” в Ковелі, наступного дня – з першими розсміяними тюльпанами – в садибі Косачів. Ах, яке це щастя навіть у цей сторозтерзаний час усім збентеженим серцем промовити: “З днем народження Тебе, Зоре Світанкова! Б’є чолом Тобі земля галицька – Франкова!” ...Літературна посестра Ніна Горик – з Луцька у Дубляни – за руку вела ту давню мрію (у мене від радісного передчуття зустрічі з нею стрибало серце, у Ніни – від митруги і погодніх “гойдалок” – тиск...). Дякую тобі, люба шляхетна подруго, за незабутні гостини в Лесиному краю! Мою дорогу туди й назад “обрамили” випадкові хвилюючі зустрічі з тими “хлопцями й мужами” у військовому, “що по-лицарськи носять при боці найкоштовнішу зброю – честь”: милий худенький курсант, якому пропонувала помінятися місцями, аби міг прилягти і випрямити втомлені ноги, бо їхав, видно було, здалеку, та він чемно відмовився. То мала за жменьку втіхи бодай згодом пригостити його кавою і до неї – печивом, цукерками, ябками... Вийшов, нав’ючений військовим начинням, у Рівному... А мої очі бігли за його щуплою, зігнутою під вагою наплічника постаттю, – і запливали слізьми... Те саме і на зворотній дорозі: навпроти сів, ґречно привітавшись, зрілий муж-військовик: сива голова, срібна борода... Тільки очі та усмішка – молоді, весняні. Леонід Кирилюк, син села, бранець війни... Повертався до побратимів на Харківщину – з Леся КОРОЛИК§БОЙКО, почесна амбасадорка Івано- Франківська, голова Міжнародної організації “Поступ жінок-мироносиць у діаспорі” 22-24 лютого в польському місті Ряшеві відбулася триденна акція “Дні Солідарності з Україною”, присвячена третім роковинам повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Організатори події – Фундація “Український Дім у Ряшеві” (голова Анастасія Плахтій), Ряшівський університет, Фундація “Welcome Rzeszow”, Мацей Сташевський – президент Асоціації “ArtCity”, ініціатор проєкту “Plo- mien Solidarnosci”, Карітас Ряшева та фольклорний гурт “Берегині” (керівник Катерина Малис). У ці дні було організовано декілька важливих заходів. Один із перших – зустрічі і дебати, які відбулися 22-23 лютого в Ряшівському університеті за участю представників влади, політиків, науковців та митців. Дебати охоплювали актуальні питання міжнародної політики, відносин між Польщею та Україною, виклики, які стоять сьогодні перед двома країнами, з акцентом на спільні зусилля організацій, місцевої влади та посольства України, які надають велику підтримку у інтеграції українців в польське суспільство. Учасники обговорювали наслідки визвольної війни, перспективи відбудови України та роль гостинцями після недовгого перепочинку. У мирному житті – музикант. На фронті – і два красені-сини... З гордістю показував у смартфоні їхні високі військові нагороди... Даруйте, дорога Олено Володимирівно, та ваш дарунок – “міх” з чоколядами – перемандрував разом з моєю книжкою у солдатський мішок (впевнена: ви не образитесь!) Та без солодощів не залишилася: пан Леонід одразу ж відповів шляхетним жестом – висипав у мою торбину повну жменю волинських смаколиків, хоч і відбивалася від них: везіть побратимам! Вийшов у Здолбунові, а новим супутником став юнак Денис, артист Львівського театру балету, старший брат якого втратив обидві ноги на Запорізькому напрямку, а тепер заново вчиться ходити на протезах в Іспанії... Ось такі вони, болючі знаки-карби нашого трагічного сьогодення – по дорозі до нашої Лесі... Грію серце до ватри спогадів... Перед очима – мила і світла пані Ольга Бучковська, талановита бібліотекарка, яка зуміла так майстерно вимережати сценарій Лесиного пошанування, що в ньому не лишилося найменшої шпарки для паузи-мовчання: все доладно і гармонійно! Головний акцент, звісно ж, – Лесине Слово, яке сильно та пристрасно лунало як з уст юних декламаторок, так і досвідчених майстринь читання. Срібним ланцюжком на лебединій шийці “Надвечір’я...” – ніжна мелодія сопілки, а на його тендітних плечах – тонкий серпанок срібнопечальної музики, накинутий талановитою піаністкою Аллою Мазур, яку з рідного Покровська вигнала війна... Печальної, бо – третя річниця ординського нападу, бо і 24-го Ковель стояв навколішки – на щиті повертався додому ще один український Герой... Завжди терновий вінець буде кращий, ніж царська корона, Завжди величніша путь на Голгофу, ніж хід тріумфальний... – втирала наші сльози Леся і – гострила у серці кинджали гніву! Роздаю свої низькі поклони і висипаю повну торбу щировдячних слів тим славним волинянам, які готували це “свято душі” усім, хто прийшов причаститися високим Лесиним Словом та послухати нас із Ніною. Ціла вервичка достойних імен організаторів, декламаторів, бібліотечних працівників, педагогів та їхніх вихованців... А ще ж – музиканти-віртуози Олена Артеменко, Надія Матвійчук, Олександр Марчук... Не можу не згадати творче подружжя Валентину та Олександра Клюнтерів (пані Валентина написала кілька книг про свій край і його людей), залюблених у слово, в Лесю Українку, у красу мистецтва; Олену Володимирівну Місюру – неймовірної доброти і жертовності людину, яка багато років очолювала Ковельську організацію Союзу Українок. Працюючи в бізнесі, своїми коштами підтримувала мистецькі заходи, а нині – наше військо. Насамкінець: дивовижна високодуховна ковельська авдиторіє, дякую за суголосся душ і сердець! Привезла додому цілу валізу ваших щирих слів-побажань та усмішок, повні пригорщі світла ваших добрих очей і люблячих сердець! Уклін вам, дорогі люди! Вдячна долі і за віднайдену тут споріднену поетичну душу – талановиту Світлану Сащук! Лесин День у її родинній садибі в Колодяжному усміхнувся нам так по-весняному яснопривітно, що на якусь хвилю вийшли зашпори з душі, загнані туди лютою війною... Щиро втішило: залами музею ходили діти – на зустріч з Великою Українкою приїхали ліцеїсти. Як і ми – по світло

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин