Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Арт-калейдоскоп · “Кожна картина художника свідчить про його неординарний хист, неповторне світосприйняття й світорозуміння”. · с. 14сторінка оригіналу ↗

Дивосвіт Віктора Сидоренка

Слово Просвіти, №09 за 2025 рік

Микола СЛАВИНСЬКИЙ Відомий український художник Віктор Сидоренко народився 31 грудня 1953 року в Талдикоргані (Казахстан) у сім’ї репресованих сталінським режимом. З восьми років почав займатися живописом, з десяти – захопився фотографією. Після закінчення середньої школи та служби в армії вступив до Харківського художньо-промислового інституту (Харківська державна академія дизайну і мистецтв, майстерня професора Бориса Косарєва). 1979 року, отримавши червоний диплом, молодий художник упевнено розпочав творчий шлях до опанування новітніх форм, вишуканих колоритів, несподіваних експериментів у царині постмодерну та неоавангардизму. З 1985 року Віктор Сидоренко живе й працює в Києві, де став заслуженим діячем мистецтва України, отримав звання народного художника України. Нині він – президент Національної академії мистецтв України, кандидат мистецтвознавства, фундатор Інституту проблем сучасного мистецтва НАМ України. Уже давно звик до високих оцінок своєї творчості, але, здобувши неабияку славу, не зупиняється на досягнутому: постійно експериментує, шукає, ризикує, як і в молодості, з року в рік дивує й захоплює непередбачуваними творчими задумами, утвердженням нових художніх технологій та практик. Це, зокрема, стосується найвідоміших робіт Віктора Сидоренка: триптиху “Літо”, циклів “Акварелі”, “Жінки і квіти” (1990–1993), “Амнезія” (1995–1999) та “Вторгнення” (1996). “У моїх роботах, – зізнається художник, – фотографії, малюнки, креслення, відео стають частиною цілісного проєкту, що триває в часі і внаслідок якого формується мій персонаж – постать людини, котра перебуває у процесі болісних змін власної свідомості. Мова йде про одвічну драму часу, що маніпулює окремими людськими долями, перетворюючи особистість на ідеологічний проєкт. Наука, як відомо, досі не запропонувала чіткого визначення “людини”, тому мистецтво мусить висувати свої версії…” Серед творчих версій знаного художника, одного з лідерів сучасного українського мистецтва, – узагальнений тип нашого сучасника, який, подолавши земне тяжіння, літає, кружляє, ширяє в часопросторі, лине до небес. Цей майбутній головний персонаж – чоловік з оголеним торсом, позбавлений індивідуальних рис, – уперше заявив про себе в проєкті “Амнезія”, який формувався впродовж середини дев’яностих років минулого століття. “Для мене цей персонаж, – наголошує Віктор Сидоренко, – став утіленням “драми безособистісного”, “людини маси”, тієї спільності долі, що так чи так поєднала покоління людей ХХ століття, які пережили дві світові війни, революції, десятиліття тоталітаризму. Так цей персонаж перетворився на дуже місткий і багатозначний образ, у кожному новому контексті наповнюючись новим змістом”. Саме ідея нескінченного лету років і століть лягла в основу великих живописних композицій серії “Ритуальні танці” (1997), спрямованої проти тоталітаризму, радянщини та ідеологічного диктату, а також стала серцевиною проєкту “Цитохронізми” (2002), де використано кракелюр – техніку штучного зістарювання, призначену для створення тріщин на поверхні. Широкого розголосу набули проєкт “Жорна часу”, який 2003 року репрезентував Україну на ювілейному 50- му Венеційському бієнале (Італія), та мультимедійний проєкт “Аутентифікація”, репрезентований 2006 року на міжнародному фестивалі “Східні сусіди” в Нідерландах. – Я знаю Віктора Дмитровича Сидоренка багато років, – розповідає хірург, художник і поет Анатолій Радзіховський. – Знову й знову захоплююся його максималізмом творчої самовіддачі, масштабністю та екзистенційною глибиною новаторських проєктів. Кожен із них самодостатній, але є й те, що об’єднує їх у цілісний мистецький доробок: нестримний плин часу, архетипний вимір світобудови, міфологізм як спосіб незримого зв’язку з Абсолютом. Звідси – процес автентифікації, тобто постійної перевірки справжності (автентичності) кожної особи в посттоталітарному суспільстві. Осмисленням її сутності перейняті й інші проєкти художника, зокрема “Відображення в невідомому” та “Всі кольори спектру – це біле світло” (охоплює твори, виконані у різних жанрах – живопис, фотографія, відеоарт, інсталяції та скульптури – за більш ніж 25-річний творчий період). Саме цим “білим світлом” глядачі востаннє милувалися незадовго до початку повномасштабної війни. Коли розпочалося вторгнення російських військ, довідався, що Віктор Сидоренко (до речі, як і я), зважаючи на обстріли та повсюдні блокпости, почав працювати вдома. Тоді й виник задум нового мистецького проєкту “Чорна земля. Вимушена дезорієнтація”, який постав перед глядачами в “Київській картинній галереї”. Анатолій Радзіховський, відвідавши виставку, наголосив: “Проєкт, який об’єднує картини і графічні композиції із серії “Сполохи чорнозему”, а також авторський фільм “Чорна земля. Вимушена дезорієнтація”, створювався упродовж 2022-2023 років. Він відображає не

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин