Театр · «За комічними персонажами важливо було показати щирих, добрих людей, якими вони і є». 16 · с. 16сторінка оригіналу ↗
Нове народження «зайців»
Слово Просвіти, №09 за 2026 рік
Закінчення. Початок на стор. 15.
з елементами ностальгії за часом, який вже ніколи не повернеться, за людським щастям. – Хотілося б почути про акторів, які грають у виставі. – Насамперед треба згадати про блискучу актрису, народну артистку України Тамару Яценко, вона грає роль Євдокії Пилипівни Сірчихи. Своєю присутністю, своїм талантом вона вносить неймовірний колорит у виставу. Показала себе як неймовірна актриса і народна артистка України Оксана Пекун, вона грає роль Секлети. Ми дуже добре її знаємо як прекрасну співачку, як ведучу програми «Фольк мюзік», що йшла на телебаченні. Вона була авторкою цієї програми разом з чоловіком продюсером Володимиром Коваленком. Ми з Оксаною давні друзі, часто разом виступали на естраді, у нас було багато дуетів. А зараз ми ще й працюємо в одній виставі. Вона проявила себе як надзвичайно працьовита актриса. Не будучи професійною акторкою, зробила дуже великі досягнення у нашій професії. Особливо пощастило з молодими акторами – дисципліновані, всі намагалися не просто працювати, а чогось навчитися. Зробити так, як просить режисер, і принести щось своє у виставу, у свій образ. Неймовірно пластичний, музичний, надзвичайно зворушливий Голохвастов. Його втілив Микита Марченко. Також мені надзвичайно пощастило з Пронею – актрисою Київського театру юного глядача на Липках Дариною Завгородньою. З нею теж давно знайомий, зустрічалися в інших антрепризах. Її Проня вийшла надзвичайно смішною, комічною, карикатурною і, разом з тим, що дуже важливо для мене як режисера, зворушливою. Були моменти у виставі, коли глядачі за неї щиро переживали. Вони бачили, що це дівчина, яка хоче кохання, шукає його і прагне бути щасливою. Прекрасна актриса Діана Небось теж з Театру на Липках. Вона зіграла у виставі дві ролі – Галю і Химку, абсолютно протилежних персонажів. Час від часу я спілкуюся з глядачами, і вони думають, що це дві різні акторки. Ми працювали над тим, щоб вона була різною. Аби ніхто не зміг здогадатися, що Химку грає та сама елегантна, вишукана Галя. Чудовий актор Олег Коваленко грає Йоську, робить це елегантно і щиро. Зізнаюся, що я багато скоротив у п’єсі, бо цього вимагає антреприза. Адже якщо у виставі багато персонажів, то виникає фінансове питання, питання з транспортом. У нашій виставі склався невеликий дружний колектив. А ще на сцені монтувальник Сергій Іваненко. Коли працював над виставою, то побачив у цьому монтувальнику цікавий образ. Запропонував йому зіграти одного з городян міста Києва з Подолу. І він з цим блискуче впорався – грав на гітарі, вітав Секлету. Отож я максимально задіяв усіх, хто працює у цьому проєкті. Також хотілося б добрим словом згадати звукорежисера Сергія Полторацького. – Це Ваш перший режисерський досвід. Напевне було непросто? – Був момент, коли у мене виникли сумніви. Відчував велику відповідальність як режисер. Адже комедії ставити насправді не так просто. Якщо під час показу трагедії у залі тиша, то невідомо, це провал чи все складається добре. А в комедії відразу відчуваєш провал, якщо немає сміху, оплесків. (У нас сміх та оплески з’являються вже на другій хвилині). Я все відкладав і відкладав початок роботи над виставою. Тому що не був повністю впевнений. Подзвонив нашому продюсеру Олегу Шпанчуку і сказав: «Не хочу тебе підводити. Немає енергії, війна забирає сили, до того жне вистачає впевненості». Він вислухав і спокійно мені сказав: «Анатолію Васильовичу, у мене є впевненість, що у вас все вийде. Тому ні за що не переживайте. Якщо у вас мало часу (я тоді давав концерти для переселенців), то ми під вас підлаштуємося». Вважаю Олега Шпанчука надзвичайно професійною людиною. Він відчуває матеріал, відчуває глядача. Відчуває, шо потрібно глядачеві, над чим він буде сміятися, що уважно дивитиметься. В Олега досвід, як продюсера, понад двадцять років.
Так і вийшло, як він казав. У серпні я почав повноцінні репетиції. Вже після першої такої репетиції зникли хвилювання і переживання. Ми всі активно включилися в роботу і репетиції були дуже продуктивними. – Ви вже згадували про декорації, а що можете сказати про костюми? – Міняється світ, звичайні телефони змінюються мобільними. А от людина не змінюється. Багато недоліків як були, на жаль, так і залишаються. Я зробив місточок. Ми у костюмах, які поза часом. Костюм наче початку ХХ століття, але з сучасними елементами. Також вкраплюю у виставу якісь жарти з сьогодення. – Ви добре розповіли про своїх колег по сцені. А що можете сказати про образ Сірка, який самі втілюєте? – Я йшов від зовнішнього образу. Придумав, що у мого героя дуже великий живіт. Він одягнений у піджак, спортивні штани, а на ногах – лаковані тухлі. Сірко з дружиною намагаються бути модними, а виходить все навпаки. Отож я йшов від зовнішнього вигляду до внутрішнього образу. Ця людина дуже любить свою доньку і хоче, щоб вона була щасливою. У нас не було режисера з пластики, цим також займався я. Все придумував, показував, підказував. Для мене це теж було дуже важливо. – Після початку повномасштабного вторгнення театр набирає все більшої популярності. У чому, на Вашу думку, секрет? – Прекрасно розумію, що Україна переживає страшні часи. А театр – одна з віддушин для нашого суспіль-
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
