Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
«Бути справжньою українкою у світах – · нелегка справа, але їй це вдалося». З роси й води! · с. 10сторінка оригіналу ↗

«Як – Дух, – й з-під вибухівок – визира»

Слово Просвіти, №10–11 за 2026 рік

Еммі Андієвській – 95 Мирослава ГНАТЮК, докторка філологічних наук, професорка Критика називала її геніальною ще в юності, після виходу першої поетичної збірки «Поезії» (1951), а її Вчитель – знаний вчений Володимир Державин порівнював дебют Емми Андієвської з дебютом Павла Тичини та Артюра Рембо. Сьогодні навіть побіжний перелік доробку мисткині вражає: близько 50 збірок поезій, три романи (четвертий у роботі), кілька збірок оповідань та казок, понад двадцять п’ять тисяч картин – усе це Емма Андієвська (19 березня 1931). Шукати ще не сказані для неї епітети – даремна справа, вони вже усі мовлені. Унікальна, неймовірна, фантастична, неповторна – і все це правда. Проте лише двох слів достатньо для сутнісного визначення цього феномена – Емма Андієвська, – невід’ємного від поняття Україна. Бути справжньою українкою у світах – нелегка справа, але їй це вдалося. Насамперед завдячуючи незламному характеру, потужній силу духу, незмірному таланту, яким нагородив її Господь. Зростаючи на Донбасі в російськомовному оточенні, дівчинка вже на київській землі остаточно визначилася зі своїм українством. Йдучи наперекір матері, яка всіляко оберігала її від «омужічіванія», у неповних сім років сама записалася до української школи. Мати сприйняла це як примху, що скоро мине, проте вибір було зроблено свідомо і безповоротно. Й не тільки тому, що «змалку була на боці упосліджених, покривджених», але і тому, що «змалечку жила в духові». Досить рано почала писати й малювати. Часто прикута хворобами до ліжка, знаходила розраду в книгах. У дев’ятирічному віці перечитала всю світову класику, яка була в домашній бібліотеці. У шестилітньому віці Еммі Андієвській принесли три зошити й запропонували ілюструвати «Декамерон» Дж. Бокаччо, що вона з успіхом зробила. На заувагу про геніальність, відповідає без пишномовства: «будьяка людина приходить у життя супергеніальною, а тоді її починають каструвати. Але хтось не піддається. Я не піддалася…». Вона має дар пояснювати складні речі простими словами: «Геніальність – це дух, який віє повсюди. Геніальність – це Святий Дух, який віє, де хоче. Геніальність – це Божий дар. Нашої заслуги в тому нема. Господь дарує, Він розкидає дари». Унікальні картини та книги мають магічну силу: закладена в них енергетика дає наснагу жити, творити, бути… Це так важливо – «не здаватися, а бути. Бути собою…». Велика Українка, твори якої перекладаються багатьма мовами світу, гідно репрезентує українську культуру в світі, незважаючи на вимушену відірваність від рідної землі. Все життя мисткиня зберігає віддану, трепетну любов до рідної мови, культури, історії свого народу, покладає всі сили і здоров’я на саможертовне служіння їм вірою та правдою. На відміну від деяких митців, котрі називають себе емігрантами, Емма Андієвська ніколи не відчувалася такою, навіть цього слова немає в її лексиконі. Досвід еміграції, відчуття розірваності між культурами, мовами, батьківщинами – не про неї. «У мене весь світ український…» – переконливо стверджує вона. Народилася 19 березня 1931 року вм. Сталіно (нині – м. Донецьк). Через тяжку хворобу дитини родина переїхала до Вишгорода (1937), а згодом – до Києва (1939), де їх застав початок війни. У 1943 році енкаведисти вбили батька – відомого хіміка-винахідника, щоб його винаходи не дісталися німцям. Боячись розправи над усією родиною, мати з малолітніми дітьми вирушила через фронти, під вогнем канонад на Захід. Дванадцятилітньою дівчинкою Емма Андієвська опинилася в Німеччині, де навчалася в німецькій школі для хлопчиків. У 1957 році закінчила Український вільний університет за спеціальностями філософія та філологія, захистила магістерську роботу у Володимира Державина на тему «Причинки до засадничих питань з новітньої української метрики». Того ж року, разом із родиною, переїхала до Нью-Йорка, де в 1959 році вийшла заміж за літературного критика, есеїста, письменника Івана Кошелівця, з яким прожила все життя аж до смерті чоловіка. Після одруження разом повернулися до Німеччини, в Мюнхен. Тривалий час (з 1959 по 1995 рр.) працювала на радіо «Свобода» дикторкою, сценаристкою, режисеркою, редакторкою українського відділення. Завдяки її творчості, Україну знають і поважають у світі, картини художниці зберігаються у провідних музеях Європи, Америки, Австралії, Близького Сходу. Володіючи кількома мовами, все життя писала тільки українською, це була принципова позиція. Творення держави у Слові – основна її місія. Саме тому мисткиня визначила своїм завданням: «дати Україні те, чого не має ніхто. Дати зразки казки, прози, поезії й на цих прикладах показати: так треба писати, і без тельбухів». Письменниця розкошує у Слові, повертаючи нас до первнів, про які й не здогадувалися. Надреальне, інтуїтивне письмо і живопис Андієвської органічно синтезують в собі європейський досвід та українську органіку. Проте говорити про сюрреалізм мисткині можна з великою долею умовностей. Невписуваність у різні групи та сюр-и оригінально стверджується в метатексті письменниці, де досить виразно окреслено її творчі та світоглядні засади. Після виходу першої збірки молодої поетки В. Державин писав: «Емма Андієвська взяла на себе завдання почесне й вельми відповідальне – стати першим в історії українського письменства поетом-сюрреалістом. Вона має щодо цього надзвичайно серйозні, ба навіть блискучі можливості. Вже не кажучи про її формально-мистецьку обдарованість і велику здатність артистично використовувати поетичні осяги своїх попередників, Емма Андієвська посідає ще й ту властивість, що вона геть нічим ідеологічно, ні формально-логічно не пов’язана з українською підсовєтською літературою останнього двадцятиріччя, себто вчинений московськими большевиками та їхніми українськими поплентачами тотальний розгром української національної культури і спричинене цим катастрофічне зниження мистецького й морального рівня українського письменства та цілого культурного життя – його «пролетаризація» та деградація – фактично пройшли мимо неї». Найбільшою пристрастю письменниці в літературній творчості є сонет, яких у неї вже кільканадцять книжок. Вишукана сонічна інструментація, унікальна метафорика, парадоксальна сполучуваність протилежностей витворюють настільки самобутнє, неповторне явище, що сьогодні варто говорити про особливий різновид цього жанру – сонет Андієвської, за її власним визначенням. Слово для поетеси – багатофункціональний код, який у структурі вірша – самостійно та в сполуці з іншими кодами, зумовлює його поліфонічність і полісемічність. Неповторність лексики поетичного деміурга-Андієвської – в «очудненні» українських слів і поверненні прапервісної семантики мови. Часте використання тире своєрідно стимулює до співтворчості читача, спонукає домислювати те, що закладено автором у задумі й продукувати власну варіативність тексту з новими модусами пізнання, осмислення, асоціацій. Дешифрування її мистецьких кодів базується на інтуїції, інтелектуальній співпраці читача/ глядача з автором. Магнетизм творчості настільки великий, що ця колосальна позитивна енергія безперешкодно передається іншим як при особистому спілкуванні, так і на відстані. Такий стиль життя виробляє й особливу дисципліну думки, де кожне слово – на вагу

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин