Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
"Нам треба дбати про велич власної держави". Пошта "СП" · с. 11сторінка оригіналу ↗

Вертаємось з полону минулого

Слово Просвіти, №10–11 за 2026 рік

Мій старший колега по перу Валерій М’ятович в одній зі своїх книжок, де дія відбувається в його степовому центральноукраїнському краї, розповідає, зокрема, про те, як тамтешні краєзнавці намагалися, начебто для доброї справи, – збереження давніх придорожніх стовпчиків з каменю піщаника, – пов’язати їх появу на нашій землі з поїздкою 1787 року імператриці Катерини з графом Потьомкіним... Хоча насправді ті стовпчики з’явилися кількома десятиліттями пізніше, коли там царська влада облаштовувала військові поселення, ними позначалася військова дорога... Володимир ВАКУЛЕНКО, член НСПУ, Харківська обл. Та мені зразу згадалася, як дурний анекдот, інша історична побрехенька, бо соромно звати її гарним словом «легенда». У нашій громаді є село Великі Бучки, а там криниця при дорозі, яку чомусь називали царською. Спливло в пам’яті, коли я востаннє був там. Давненько. Точно ще до ковідного карантину, бо заняття в школах були в звичному форматі. А я відвідав Великобучківську школу для творчої зустрічі з учнями та вчителями. По її закінченні я пішов до зупинки виглядати автобус. Був час уважно оглянути й криницю. Звернув увагу, що кришка пошкоджена. Заглянув усередину: ланцюг обірваний, відра нема. У воді плавають пластикові пляшки. Хтозна, що туди ще кидали. Подумалося: добре, що ніхто з адептів русского міра не спробував внести цей колодязь до реєстру пам’яток. Але, з іншого боку, кому було б погано, якби не «царська», а звичайна криниця при дорозі на Дніпро була в доброму стані, щоб водії з пасажирами могли спинитися набрати води для своїх потреб? Без імперських топонімів. Згодом я дізнався, що мої добрі думки матеріалізувалися і за деякий час криницю і територію біля неї було почищено і впорядковано силами сільської ради. Але згадаймо повість Миколи Гоголя «Майська ніч». Там обігрується повторюваний комічний момент, коли сільський голова постійно згадує й вихваляється тим, що, мовляв, віз царицю. Хоч насправді не бачив, а тільки проїхав кілька верств біля царського кучера, показуючи дорогу. То була ключова подія в житті старого дурня, варта всього подальшого життя. Але в Гоголя нічого випадкового не було. І тоді, й пізніше відбувалися, кажучи сучасною термінологією, інформаційні «вкиди», метою яких було показати населенню поневолених імперією українських територій, якою визначною подією була поїздка імператриці. Що саме після неї, внаслідок неї, й почався економічний і культурний розвиток цього краю. Хоча насправді сталося навпаки: «Степ широкий, край веселий та й занапастила». І чого варті оті європейські інтелектуали, «лідери думок», що листувалися з імператрицею і вихваляли освічений абсолютизм? А вони не варті й підметки з чобота нашого Григорія Сковороди, який усе добре бачив і розумів. А вони не зрозуміли суть події, рівної за масштабами французькій революції і війні за незалежність Американських Штатів. Це Коліївщина. Внаслідок якої у Європі могла б постати держава нового типу. Не постала. Завдяки, зокрема, й російській самодержиці. Півтори сотні років тому була написана праця Михайла Драгоманова “Пропащий час”. Так наш історик характеризував період імперської окупації. І справді, нічого нам, українцям, тодішні окупанти не заснували і не збудували. Що робили – то для себе, нашими руками, але не для нас. Сподівалися на тисячолітній рейх. Після 1991 року були сподівання, що покоління, яке пам’ятає рабство, вимре, як у Мойсея у пустелі. Але ця стратегія виявилася хибною... А нам треба дбати про велич власної держави.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин