Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
«Просвіта» сьогодні “Борітеся – поборете!”. Нам випала ця місія”. · с. 5сторінка оригіналу ↗

Та хто такі ви, щоб убити Пророка?!

Слово Просвіти, №10–14 за 2022 рік

Лідія ВІЦЕНЯ Настав час називати ворога його справ# жнім ім’ям, як і Тарас Шевченко називав: москва, московщина, москалі. Він, як пи# сав у 2018 році колишній президент Світо# вого конгресу українців Аскольд Лозин# ський, “не визнає узурпації назви Русь та її спотворення, як не визнає московські пре# тензії до Київської Русі. Немає Росії, нема росіян. Натомість всюди являється у твор# чості поета Москва, Московщина, моска# лі. Мабуть, для підкреслення того, що не# має споріднення між українцями та моска# лями, поет пише: “А до того – Московщи# на, / Кругом чужі люде…” …Москва чужа, москалі не брати, а гнобителі”. Наш Кобзар розповідав і про те, Як Січ руйнували, Як москалі срібло, золото І свічі забрали у Покрові… – у пограбованій Покровській церкві Січового Війська. Хіба не так сьогодні ра3 шисти грабують і знищують усе на своєму шляху? Церкви, музеї, школи, виші, теат3 ри, людські помешкання… Так, ракетою зруйнували Національний літературно# меморіальний музей Григорія Сковороди в селі Сковородинівка Харківської області, біля якого і похований наш земляк, зруй3 нували у рік 300#літнього ювілею всесвіт3 ньо відомого українського філософа. Це і є елементи геноциду українського народу, і наш ворог заплатить за це – руй# нування об’єктів культурної спадщини кваліфікується як воєнний злочин за Га# азькою конвенцією 1954 року. А москалі і світ Божий В путо закували, – пише Шевченко в поемі “Невольник”. І нам сьогоднішнім світ Божий вони “в путо закували”, ми позбавлені нормального людського існування, нам виють сирени, на міста й села летять ракети, падають бом# би, скоєно тисячі вбивств і тортур, сотні зґвалтувань мирних громадян, сотні загиб# лих невинних дітей. І щодня наші найкращі воїни віддають своє життя за нашу свободу. Ми побачили справжнє обличчя воро# га, бо ж досі самі себе стримували в озна# ченнях, читаючи Кобзаря, його послання українцям: “Борітеся – поборете! Вам Бог помагає! За вас правда, за вас слава. І воля святая!”. З ким – борітеся? Ми апелювали до жорстокої кріпаччини, злодійств росій# ської імперії, економічної і соціальної не# справедливості, в Катерині бачили скрив# джену дівчину (Кохайтеся, чорнобриві, / Та не з москалями, / Бо москалі – чужі люде, / Роблять лихо з вами), а не поневолену мос# ковщиною Україну, ми остерігалися назва# ти ворогом росію, називаючи росіян бра# тами. Хоч і відчували на генетичному рів# ні, про що і про кого нам казав Тарас, від чого застерігав і за що він був засланий у солдатчину в далекий Казахстан без права писати й малювати. Десять втрачених ро# ків! Російсько#комуністична влада бояла# ся його Слова так само, як і царська, ім# перська. Його “Кобзар” видавали з купю# рами, Пророка називали пролетарським бунтарем і змальовували ледь не атеїстом, бо ж то він волав: Я так її, я так люблю Мою Україну убогу, Що проклену святого Бога, За неї душу погублю! “Ці вогненні рядки Шевченко написав у віці Ісуса Христа. Кобзар ніби хотів за# вершити формулювання головної макси# ми свого життя, піднести її до найвищої, незнаної досі вершини духовного самозре# чення, – наголошує доктор історичних на# ук, лауреат Національної премії України імені Тараса Шевченка Володимир Мель# ниченко. – Пам’ятаймо, що це написав поет, “чиї глибоко християнські переко# нання не підлягають ані найменшому сум# ніву” (Олесь Гончар), написала віруюча людина, для якої Бог уособлює правду, во# лю і славу на всім світі: Не нам на прю з Тобою стати! Не нам діла Твої судить! Але, говорячи словами В’ячеслава Чорновола, “любов до України сягала в Шевченка таких верховіть, коли задля її кращої долі можна було ставати на прю із самим Богом…” А ми так довго цього боялися, не сміли називати, принаймні вголос, речі своїми іменами, нам і в Бога вірити заборонялося, і Шевченка, Пророка свого, не дозволяло# ся пізнати. Мені випало навчатися в Києві якраз у ті часи, коли нам, студентам, було суворо заборонено 22 травня не те що до пам’ят# ника підійти, а навіть у парк Шевченка но# гою ступити – таких відстежували і вига# няли з університету його імені. Записували в націоналісти, насправді ж пильнували: чи не пробудив душі наші Тарас, чи не прозріли, чи не збагнули – Чия правда, чия кривда І чиї ми діти, про що насправді його “Заповіт”? І вражою злою кров’ю Волю окропіте. Аж тоді …на оновленій землі Врага не буде, супостата, А буде син і буде мати, І будуть люде на землі… Пророцтва збуваються – мабуть, Богом судилося саме нам, нині сущим, не уник# нути цієї долі – кров’ю Героїв омити свою незалежність, щоб у своїй державі запану# вали “своя правда, і сила, і воля”. Свою Україну любіть, Любіть її… Во время люте, В остатню тяжкую минуту За неї Господа моліть. Ці рядки Тараса Шевченка було ви# карбувано на пам’ятнику в Бородянці. Кулями розірвано скроню і чоло Проро# ка, його голова похилилася, але пам’ят# ник устояв. Символічно. І здається, що то від страшного душевного болю поет схи# лив голову, бо перед ним – страшні за# димлені руїни двох висотних будинків, де загинули люди. На той час зазначалося, що найбільше жертв серед цивільного на# селення унаслідок дій російських вій# ськових зафіксовано саме там, у Бородян# ці. Селище, в якому до війни проживало 13 тисяч людей, майже повністю зруйно# ване. І там же, через кілька днів, російські окупанти обстріляли пам’ятник арханге# лу Михаїлу. Хрест упав, але меч архангела залишився в його руці! Символічно. Якесь обране місце, бо затим у Бородян# ці, в зруйнованому будинку під завалами наш військовий знайшов ікону Спасите# ля, яка дивом уціліла. Символічно. А ще Йому стріляли у скроню і чоло – такі поранення не залишають шансу вижити, вони смертельні. Для живої людини. Проте цієї весни вороги розстрілювали пам’ятник – погруддя Тараса Шевченка у стражденній Бородянці на Київщині. Стріляли, як у живого, бо ці зайди знають, при( наймні проінструктовані рашистським керівництвом, що наш Кобзар завжди з нами, і розуміють, що сьогодні ми вже справді виконуємо його “Заповіт” – І вражою злою кров’ю Волю окропіте…

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин