Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
Просвітянське віче · “Нас захищають найкращі, найсміливіші та найсильніші”. · с. 7сторінка оригіналу ↗

“Був твердий у відстоюванні справедливості…” Пам’яті Героя російсько-української війни, полтавського художника і викладача Олександра Тарасенка

Слово Просвіти, №10–14 за 2022 рік

3(го березня перестало битися серце доцента кафедри образотворчого мистецтва Полтавського національного педагогічного університету Олександра Кириловича Тара( сенка. Він загинув унаслідок отриманих поранень, захищаючи Україну від російських окупантів. У перші ж години народної війни за незалежність проти ро# сійських загарбників Олександр Тарасенко записався снайпером до лав територіальної оборони. Під Охтиркою на Сумщині отри# мав тяжке осколочне поранення, лікувався у Полтавському вій# ськовому шпиталі. Але, попри зу# силля лікарів, врятувати захисни# ка не вдалося. “Олександр Кирилович – ви# датний художник і педагог, непе# ревершений майстер рисунку та живопису, палкий патріот Ук# раїни, дбайливий господарі сім’янин, закоханий у свій ма# ленький “рай” на Диканщині. Нас захищають найкращі, най# сміливіші та найсильніші. Справ# жній воїн та влучний стрілець із загостреним відчуттям справед# ливості, людина непохитних пе# реконань з вірою у світле майбут# нє України та наш народ”, – так відгукуються про полеглого Героя його колеги з педуніверситету. Сповнені гіркоти слова напи# сав й очільник обласного об’єд# нання товариства “Просвіта” Микола Кульчинський. “Прий# шло повідомлення про смерть Сашка Тарасенка після тяжкого поранення, і я довго не міг себе опанувати. Душа ридала, і не міг стримати сліз. Будьте ви прокля# ті, криваві московські убивці! Прощай навіки, дорогий друже”. Пан Микола розповів про неза# бутні миті їхнього спілкування. “Коли він був завідувачем кафед# ри образотворчого мистецтва ху# дожнього факультету Полтав# ського технічного університету, Володимир САБАДУХА, доктор філософських наук, член Правління Луганського об# ласного об’єднання ВУТ “Просвіта” ім. Т. Шевченка В Івано#Франківській “Про# світі” з першого дня російсько# української війни працює волон# терський пункт Штабу оборони Прикарпаття. І з перших днів війни на цьому пункті працюють два юних волонтери Костянтин Пахомов (учень 8 класу СШ № 12) і Владислав Кантурак (учень 10 класу СШ № 13). Хлоп# ці на рівні з дорослими викону# ють усі роботи: розвантажують машини, сортують продукти і ре# чі, а потім їх знову вантажать. Під час перепочинку не бай# дикують. Так, якось я побачив, як Костик читає книжку. Я неабияк здивувався, бо сьогодні всі від малого до пенсіонера “перебува# ють” в інтернеті. Підійшов, пи# таю, що читаєш, і був вражений. Здивуєтесь і ви. Підліток читав вірші Василя Стуса. “І тобі зрозу# міло?” – спитав я. – “Це мій улюблений поет”. Якщо у моло# дої людини Стус улюблений поет, то я вирішив, що людина готова до сприйняття таємниць люд# ського буття. З часів стародавнього Китаю та Греції існує концепція ступенів духовного розвитку. Філософи виокремлювали, як правило, три ступені духовного розвитку: ті# лесна (ница) людина, яка живе потребами свого тіла й не вихо# ми разом у 1995 році провели перший у Полтаві пленер для ке# рамістів та художників з усієї Ук# раїни. “Просвіта” забезпечила усіх (близько півсотні) учасників Пленеру з багатьох міст України харчуванням, житлом, фарбами, пензлями полотном, а на терито# рії факультету збудували ще й ке# рамічну піч для великих кераміч# них форм. Для цього запросили майстра зі Львова. Для менших форм на кафедрі були електричні керамічні печі. Не забути мені ве# чірніх розмов біля вогнища непо# далік від тієї збудованої львів# ським майстром печі. Затятий мисливець, Сашко усіх нас часту# вав олениною, і вона на диво гар# монувала з добрим сухим черво# ним вином. Які ж ми були впев# нені у розквіті українського мис# тецтва, як любо мені було слухати розмови мистців – і художників, і керамістів, їхні дискусії…”. Кажуть, зовні та за своїм сильним, бунтівним характером Олександр Тарасенко був схожий на свого старшого родича – ле# гендарного генерал#майора, пра# возахисника, одного із засновни# ків Гельсінської групи, активного учасника руху за повернення кримських татар Петра Григорен# ка. “У 1999 році до мене звернув# ся Голова Меджлісу кримських татар Мустафа Джемільов з про# ханням поговорити з Сашком про створення погруддя генерала Петра Григоренка, рідного дядь# ка Тарасенка. А він же ніколи ме# ні про це ані словечком не прохо# пився! “Так от якого він роду”, — подумалось тоді мені. Сашко по# годився відразу. Погруддя було створене вчасно, і до нас приїха# ли декілька кримських татар на чолі зі спадкоємницею ханського роду хануми (Пані, імені не пам’ятаю) забрати погруддя до# рогої для них людини, яка все життя захищала їхні права. Я роз# міщував їх по квартирах рухівців, а Пані поселив у нашого панотця Миколи (Храпача), бо він мав се# ред нас найкращі житлові умови і їй відвели окрему кімнату. Ось та# ке вийшло братерство мусуль# манки і православного панотця та його паніматки. Порозумілися вони з перших слів. А вже гости# ти — то наші жінки вміють непе# ревершено. Прощалися вони, як добрі діти України. Нас обох Джемільов запросив на відкриття пам’ятника у травні 1999 року у Сімферополь. Я поїхати не зміг за своїми справами, а Сашко поїхав, і приймали його там з великою повагою”, – розповідає Микола Кульчинський. Олександр Тарасенко наро# дився 1960 року у с. Борисівка За# порізької області. У 1980 році за# кінчив Харківське державне ху# дожнє училище. Здобув кваліфі# кацію – викладач креслення і ма# лювання. Випускник Харківсько# го художньо#промислового інс# титуту, де у 1985 році опанував фах художника#графіка. З 1985 року працював на кафедрі архі# тектурного проєктування Пол# тавського інженерно#будівельно# го університету імені Юрія Кон# дратюка на посаді асистента, із 1988 року старшого викладача. З 1994 року Олександр Тарасенко працював доцентом кафедри ди# зайну архітектурного середовища та образотворчого мистецтва Полтавського національного тех# нічного університету імені Юрія Кондратюка, завідував кафедрою образотворчого мистецтва. Лю# бив студентів, ті любили і шану# вали свого викладача. Він для ба# гатьох був наставником і творчим батьком, мудрим і світлим, по# рядним і самовідданим. Тарасен# ко допоміг у становленні тисяч молодих художників. “Він і справді був твердий, які його дядько, у відстоюванні справедливості, – пригадує Ми# кола Кульчинський. – Викладачі та студенти його кафедри були активними учасниками Пома# ранчевої революції. Коли мініс# тром освіти став Табачник, керів# ництво технічного університету почало звільняти викладачів# учасників Помаранчевих подій та Революції Гідності. Сашко Тара# сенко твердо став в обороні своїх колег#однодумців. Писав звер# нення в усі можливі інстанції, влаштовував публічні акції про# тестів. Зрештою, наказом ректора Онищенка була розформована кафедра та звільнено й самого Та# расенка”. У Полтавському офісі Україн# ського інституту національної пам’яті (УІНП) відзначають вне# сок Олександра Тарасенка у справу увічнення пам’яті видат# ного полтавця, головного отама# на військ УНР, голови Директорії УНР Симона Петлюри. В УІНП розповіли, що Тарасенко входив до журі відкритого всеукраїн# ського конкурсу на кращий про# єкт пам’ятника Петлюрі у Полта# ві, фахово і безкомпромісно від# стоював саме ту проєктну пропо# зицію, яка й перемогла, отримав# ши під час таємного експертного голосування найбільше балів. Ві# римо, що після перемоги над ро# сійськими окупантами мрія Олександра Тарасенка збудеться, у Полтаві неодмінно постане сий). Були дискусії на тему: “Як треба викладати історію?”, щоб ми виховували особистостей, а не посередностей. Реакція на кон# цепцію була витриманою, не та# кою яскравою. Я намагався до# вести, що школа має орієнтува# тися не на посереднього учня, як було в радянській школі, а на найкращих учнів. “Чому молоді люди легше сприймають істину про людську сутність?” – був наступний предмет моїх розду# мів. Дійшов висновку: молоді люди розуміють істину серцем, як пропонував Сковорода. Обговорювали причини вій# ни. Зійшлися на тому, що причи# ни війни не лише у кремлівсько# му карлику, вони полягають у за# гальній деґрадації москалів. Деґ# пам’ятник видатному борцю за незалежність у 20 столітті Симо# нові Петлюрі. Із 2015 року Олександр Тара# сенко працював доцентом на ка# федрі образотворчого мистецтва Полтавського національного пе# дагогічного університету імені В.Г. Короленка. Талановитий ми# тець і педагог був нагороджений Знаком “Відмінник освіти Украї# ни”, почесними грамотами Мі# ністерства освіти України, Пол# тавської обласної ради та Полтав# ської міської ради. Пан Олек# сандр не стояв осторонь інших громадських та мистецьких про# цесів. Полтавці знали його як прихильника Народного Руху, ак# тивіста товариства “Просвіта”, члена постійно діючих міської архітектурно#художньої ради при Управлінні архітектури Полтав# ської міської ради та обласної ко# місії по збереженню пам’яток іс# торії та культури при Управлінні культури Полтавської облдерж# адміністрації. Олександр Тарасенко створив іконостаси храму Симона Богоп# риїмця у с. Михайлики на Ши# шаччині (2017) та Троїцької цер# кви у селі Великі Будища на Ди# канщині (2019). Тарасенко голо# вував у журі міжнародних моло# діжних гончарських фестивалів вс. Опішне (2016#2019), а також у десятках образотворчих конкур# сів (“Світ навколо нас”, “Герої сьогодення очима дітей” та ін.). “Й ось Сашка не стало, загинув за незалежність України, яку лю3 бив безмежною любов’ю, хоч ніколи цього не афішував. Я не сумніва3 юсь, що саме Тарасенку буде і ме3 моріальна дошка, і його іменем наз3 вуть вулицю”, – переконаний Микола Кульчинський. Світла пам’ять видатному митцю, народному Герою і обо# ронцю землі української! Полтавський офіс УІНП радований лідер і деґрадований народ взаємно доповнюють одне одного. Росіянам бракує особис# тостей на всіх рівнях. Оцінка ро# сійського поета Михайла Лєр# монтова: “Страна рабов, страна господ” сьогодні стала очевид# ною. У цьому контексті молоді волонтери Костик і Владислав постають як опозиція російській нації рабів. Які мають бути висновки із російсько#української війни? Військова й економічна потуга без моралі – це ніщо. Найвищий по# тенціал нації – це критична маса особистостей у державі, які здатні мислити й діяти з позиції націо# нальних інтересів та національних цінностей. Особистості – це запо# рука національної безпеки.

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин