Без мови немає нації! · с. 1сторінка оригіналу ↗
На прикорні Чернечої Гори
Слово Просвіти, №10–14 за 2022 рік
Валентина КОВАЛЕНКО, письменниця, літературознавиця, в. о. генерального директора Шевченківського національного заповідника
Перепоховання Тараса Шевченка з Петербурга в Україну, у наш Канів, на Чернечу гору, 161 рік тому, сьогодні осмислено називаємо “поверненням”. Поверненням не лише в лоно рідної землі, чиєю кров’ю і молоком він був згодований, а й поверненням до свідомості українців: “Хто ми? Чиїх батьків діти?” Свою національну місію Тарас Григорович вбачав у тому, щоб дарованим йому Всевишнім талантом образного слова будити приспані невольницькою долею українські душі. Ту духовну місію поет не завершив, бо ж і досі його слово бунтує: …Схаменіться недолюди, діти юродиві… Його слово докоряє: …Нема на світі України, Немає другого Дніпра… Його слово змушує діяти: …Треба миром Громадою обух сталить… Його слово продовжує вести свій народ від неволі до незалежної сильної країни. І зараз воно правдиво допомагає боротися з ворожою навалою російської імперії та внутрішніми колаборантами,
що намагаються усіляко збути ворогові нашу духовну твердиню: землю, мову, віру. Вам Бог помагає! – За вас правда, за вас слава І воля святая! – переконує Поет, бо йому “не однаково”, як “Україну злії люди присплять, лукаві, і в огні її окраденую збудять”. Шевченко виріс у Поета-Пророка світового рівня із самого щирця українського села, його духовно-культурного глибу, тому саме проста людина вчуває в ньому свою рідність, потужний батьківський захист і опіку. Геній слова вживив у себе те, чим була обважена душа і дух земляків, став виразником цього духу. Тож коли щоразу актуалізується Шевченкове слово, то й ми актуалізуємося, доростаючи до нього. “Всеобіймаюче око України” – Іван Нечуй-Левицький – у трактаті “Непотрібність великоруської літератури для України і для слов’янщини” означує Поета як “українського генія”, бо “…Хто перший раз брав у руки Шевченка, той помилявся, думаючи, що то народні пісні. Більше бути народним поетом вже нема куди!”. Народний, а, значить, правдивий. Час правди, на яку сподівався Шевченко, до якої закликав і якій подвижницьки служив сам, поступово має приживатися у нашому щоденному житті: І день іде, і ніч іде. І голову вхопивши в руки, Дивуєшся, чому не йде Апостол правди і науки! Це перший український митець-націоналіст, який піднявся на відкриту боротьбу з Російською імперією. Шевченкове слово було бичем у руках захисників-українців на ворога у часи Помаранчевого майдану і Революції Гідності, а в матерів – молитвою за своїх синів і чоловіків. Шевченко, як ніхто інший, підважив український народ на світову видноту. Геній Поета в тому, що він у всіх переломних часах існування України залишається в постійному діалозі з українцями, тому на його риторичні запитання, на його звернення ми мусимо дати відповідь: що саме в ті чи інші слова-коди він заклав? Що хотів нам сказати? Від чого застерегти? Він – це постійне нагадування нам нас самих. Тож доростання до Шевченка ще триває. Нині Тарасова могила, як місце сили, тримає на прикорні свідоме українство. Дай, Боже, щоби воно множилося і повносило вело Україну до Перемоги.
10–11
ОЛЬГА СЛОНЬОВСЬКА
НЕЗАБУТНІЙ МИКОЛА ТОМЕНКО
14–15
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
