Воїни світла · “Якщо можеш щось віддати, то віддай. І цим ти збагатишся”. · с. 13сторінка оригіналу ↗
Волонтери Театру Франка
Слово Просвіти, №10–14 за 2022 рік
Едуард ОВЧАРЕНКО
Анатолій ГНАТЮК, народний артист України, позивний “Джавелін”: “Сьогодні кожен на своєму місці повинен робити все можли# ве і неможливе для нашої спіль# ної перемоги. Я разом зі своїми побратимами, акторами Націо# нального академічного драма# тичного театру імені Івана Фран# ка Олексієм Паламаренком та ак# тором із позивним “Франко” всередині березня самоорганізува# лися і почали давати концерти для наших воїнів. Допомагає наму цьому добровольчий батальйон “Сектор безпеки Бориспіль 1” – вони забезпечують транспортом і апаратурою. Звичайно, коли ми збираємося туди, де гаряче, йдуть бої й ракетні обстріли, то маємо бути готовими до будь#яких ситу# ацій. Тому ми йдемо зі зброєю. Виступати у прифронтовій зоні і волонтерити для мене – по# чесна робота, що триває вже вісім років. Але тепер йде повномас# штабна війна і жодної безпечної поїздки немає. Проводимо концерти і веземо гуманітарну допомогу не лише для військових, а й для цивільно# го населення, яке постраждало від ракетних обстрілів і тепер на звільнених територіях потребує невідкладної гуманітарної допо# моги. Я пережив, побачив і почув те, що й у жахливому сні не на# сниться. Нелюди руйнують мою Україну, вбивають моїх співвіт# чизників. Війна – це страшний час, коли ховають молодих. Але я не дозволяю собі розпачу і сліз. Сьогодні вже всі знають, як постраждала Київська область. Саме на Київщині ми провели найбільше концертів#зустрічей, часом по чотири концерти на день. У самому Борисполі, де сфор# мовано згаданий вище баталь# йон, ми виступали і для ЗСУ, і для ТРО, і для волонтерів, і для меш# канців міста. У середині березня все трималося на волосинці, і ук# раїнці проявили себе як найкра# щі люди планети Земля. Це не пафос, це правда. Ті наші зустрічі були кришталево чистими, людя# ними і залишили в душі високу любов. Переконаний, що такі кон# церти дуже потрібні. Завдяки їм ми можемо подарувати хвилини звичайної людської радості на# шим славним героям, зробити так, аби вони розслабилися і хоч трохи усміхнулися. Зізнаюся, це непросто. На початку виступу треба знайти ключик до тих, хто просто зараз був під ракетами і, можливо, мав небагато надії ви# жити. Однак вижив, та душа ще напружена. Але недовго, бо коли ми разом, коли один одному до# помагаємо, то врешті#решт тепло повертається і ми разом співаємо “Смереку”. Їхні усмішки та оп# лески – це найвища оцінка нашої роботи. Згадую наш виступ у бомбо# сховищі шпиталю. Серед гляда# чів були лікарі та воїни. Саме в цей час розпочалася повітряна тривога. Медперсонал став хви# люватися, а бійці заспокоюють: “Ми подивимося, що там на горі, а ви продовжуйте дивитися кон# церт і відпочивайте”. Ще пригадується концерт на# передодні Великодня у місті Чу# гуєві, що на Харківщині. Це було 22 квітня. Ми привезли з собою гуманітарну допомогу та 1400 смачних і запашних пасок. Доро# гою проїжджали Харків, де я бага# то разів виступав із концертами, а також гастролював з нашим теат#
ром. Було боляче дивитися на по# рожнє місто, зруйновані будинки. А в самому Чугуєві нас вже чека# ли. Разом із бійцями ми розванта# жували гуманітарну допомогу. Для нас тут теж підготували пода# рунок – кожному по пасочці. Свою я привіз додому. Разом з ро# диною їв її на Великдень і згаду# вав цих прекрасних людей. Крім воїнів у Чугуєві нас зустрічали звичайні жителі міста. Відчувало# ся єднання українців, те, що ми підтримуємо один одного. Ніхто нікого не залишив у біді. Давали концерти і в Києві – у Центральному військовому шпи# талі, на залізничному вокзалі, ди# тячій лікарні “Охматдит”, навіть у метро. Вони відбувалися в бе# резневі дні, коли в Києві була особливо напружена ситуація. Добре пам’ятаю свій перший концерт, який відбувся в бомбо# сховищі. Велика подяка київ# ській поліції, яка допомогла його організувати. Неможливо забути тих діточок, які там жили разом зі своїми матерями. І коли напри# кінці вони танцювали під “Сме# реку”, для мене це була найбіль# ша радість. Не буду приховувати: коли почалася війна – я відчув внут# рішній злам. Не вкладалося в го# лові, що таке могло статися. Пе# реслідували страх, хвилювання, навіть паніка. Після першого концерту у мене сорочка була мокра, хоч викручуй. Але відбу# лася також дивна і прекрасна річ – страх, хвилювання і паніка ку# дись зникли. Натомість з’явило# ся відчуття, що ти комусь потрі# бен. Саме з цим розумінням ми їздимо і даємо свої концерти. Вже відбулося близько трид# цяти виступів. Про кожен можна довго розповідати. На концертах звучать гумор, весела пісня, теат# ральні байки, поезія. Я роблю ак# цент на ліричних піснях про ма# тір, рідний дім. Не обходиться без української класики – “Гуцулка Ксеня”, “Я піду в далекі гори” та ін. У фіналі ж обов’язково зву# чить “Смерека”, яку виконуємо всі разом”. Актор із позивним “Франко”: “Мої сольні виступи перед ук# раїнськими воїнами розпочалися ще у 2014#2015 роках. Приїздити з концертами на схід запрошували друзі. Потім до мене приєднався Олексій Паламаренко, а згодом – Анатолій Гнатюк. Коли починали робити спільні концерти, то в нас
Олексій Паламаренко та Анатолій Гнатюк була єдина умова, щоб вони від# бувалися на самій передовій (у 2015#2021 роках це були Авдіївка, Красногорівка та інші міста сходу країни). Саме тоді у нас з’явилося багато друзів, з якими спілкуємо# ся і тепер. Після одного з нещодавніх концертів до нас підійшов ко# мандир підрозділу і сказав: “Ви навіть не уявляєте, скільки на# ших життів ви зберегли своїм концертом і забрали життів воро# га”. Завдяки таким словам відчу# ваєш себе дуже потрібним своїй країні. Наш девіз – “Роби те, що ти можеш, і роби це максимально якісно”. Не маємо жодних амбі# цій. Наше завдання – принести якомога більше користі Батьків# щині, суспільству. Хтось ходить з автоматом, хтось рятує життя. Але нам трьом уже за п’ятдесят і стрільці з нас не найкращі. Було відчуття, що не можемо повністю інтегруватися в цю війну. Але потім зрозуміли, що бійці після наших концертів йдуть на фронт не помирати, а жити. Про це нам кажуть самі во# їни і їхні командири. Завдяки та# ким словам відчуваєш, що своєю творчою діяльністю ти робиш хо# ча б маленький внесок у нашу майбутню спільну перемогу. Кожен концерт унікальний. Звісно, маємо програму, але зав# жди багато імпровізуємо. Згаду# ється один з крайніх на сьогодні виступів на передовій. Розпочався обстріл, і ми з бійцями сховалися в підвалі будинку. Я сказав: “Має# мо трохи часу, тож до вашої уваги концерт від Театру Франка”. Програми наших виступів пе# реважно розважальні. Ми відчу# ваємо, що потрібно бійцям на пе# редовій. Пишемо фронтові коло# мийки. Вже вийшло десять ви# пусків. У них оперативно відгуку# ємося на воєнні події. Нам ка# жуть, що по цих коломийках можна буде вивчати історію вій# ни. Зізнаюся, вони досить гострі. Також розповідаємо театральні байки про те, що відбувається за лаштунками сцени. Такі розпові# ді дуже подобаються бійцям. Ми бачимо, як сяють їхні очі. На війну не можна йти поми# рати за Батьківщину. На неї треба йти, щоб перемагати. Це та ідея, яку ми несемо своїми концерта# ми”. Олексій ПАЛАМАРЕНКО, за# служений артист України, позив# ний “Поет”:
“Коли почалася війна, я од# разу відчув, що потрібно робити щось корисне для рідної держа# ви, для армії, яка чинить спротив ворогові. Разом із колегами по сцені створили фронтову брига# ду. До речі, тут немає нічого но# вого. Такі бригади франківці створювали ще під час Другої світової війни. До них входили найкращі актори театру. Ці бри# гади дуже тепло зустрічали бійці. Вони несли мистецтво, яке пот# рібне людям завжди. А під час трагічних подій таке мистецтво набуває особливої ваги. Адже ко# ли йде війна – загострюються почуття. Наша концертна бригада має назву “РПГ” за першими літера# ми прізвищ виконавців. Кожен з нас має власний позивний. Так само, як було і в запорізьких ко# заків: коли вони приставали до кошу, їм давали прізвиська. Зі# знаюся, наш перший спільний концерт був найважчим. Аби нас послухати, бійці відклали похо# вання своїх побратимів. Для нас це було надзвичайно відповідаль# но. У них дуже велике психоло# гічне навантаження, а ми намага# ємося допомогти їм відволіктися, розважитися, надихнути на нові подвиги. Після концерту коман# дир підрозділу сказав, що тепер його бійці “порвуть кацапів”. Це була найвища відзнака нашої праці. Після цього було багато різ# них концертів перед різною ауди# торією. Вважаю, що ми знаходи# мося в хорошій творчій бойовій формі. Мій покійний дідусь колись вчив: якщо можеш щось віддати, то віддай. І цим ти збагатишся. Людина багата, коли вона віддає іншим людям. Під час концертів я читаю лі# рику Василя Симоненка, Воло# димира Сосюри. Ці вірші ми вчи# ли ще в школі, але сьогодні вони набувають нового звучання, но# вого змісту. Також виконую влас# ні поезії про нашу майбутню пе# ремогу, про територіальну оборо# ну та ін. Намагаюся передати свої відчуття простими словами. У моїх віршах немає якогось лу# кавства чи краси заради краси. З великим інтересом публіка сприймає театральні байки, вони цікаві, яскраві і кумедні. А коли українці сміються – це не просто сміх, а сміх бойовий, в саме об# личчя ворогу”.
Нині ми всі своїми справами намагаємося наблизити День Перемоги. Не стоять осто( ронь і актори Національного академічного драматичного театру імені Івана Франка. Отож їм слово.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
