Суспільство · “Щоби народжувати, виховувати відданих Україні Воїнів, Провідників, Просвітників”. · с. 2сторінка оригіналу ↗
“Чути себе українцями…”
Слово Просвіти, №10–14 за 2022 рік
Георгій ФІЛІПЧУК, академік НАПН України Війна завжди розколює світ, який і без того ніколи не буває єдиним. Життя й смерть, добро й зло, правда й брех# ня, героїка й зрадливість, людяність і вар# варство крокують у рівночассі. Між цими душевними станами та вимірами людсько# го “я” також відбувається війна. Вона – в собі, з собою, з “іншими”. Усе це в думках, непередаване, почуттєве, однак якісь мит# тєвості часу фіксуються в слові. Зазвичай ділишся пережитим здебільшого з друзями та близькими, суголосними по духу, світо# відчуванню. А вже завтра буває ніяково, бо не так, помилився, твій внутрішній нас# трій щодо чогось та когось, оцінка, розми# сел та передбачення виявилися хибними. Не дивно. У цьому апокаліптичному хаосі, з неймовірним нагромадженням інформа# ції, кожен блукає на свій лад. Упевнено “правильними” залишаються тільки кабі# нетно#диванні експерти, радники та ще “вічно шановані” народом політики. Ім# перативні, безальтернативні, безгрішні, безпомилкові, а тому нудні й “несмачні”, немов дистильована вода. Зате живучі, які перебувають, як завжди, на поверхні кон’юнктурної політики, тромбуючи сус# пільний кровообіг речитативами, чим за# бавляють “вухатих” господарів. Сподіва# юсь, що не вічно. Бо війна з її жертвами й трагедіями зде# тоновує, немов протуберанцевий спалах, етичне очищення. З’являється найбільша суспільна затребуваність – говорити з на# родом правдою, чинити справедливо. Тоді варто робити крок назустріч заповітам Святого Письма. Адже війна завжди нага# дуватиме нам про власне єство, запитува# тиме про що думали, співпереживали, за кого і за що боролися, які цінності обсто# ювали в часи смертельного двобою за Сво# боду України. Плин життя віднесе твої внутрішні болі й надії в забуття. Але окре# мі зарубки пам’яті збережуться для тебе в нашвидкуруч написаному. Це вже “фей# сбучна” історія. Але незграбна, розкуйов# джена думка та почуття також вартісні, бо не припудрені й обертаються навколо на# шої вічної цінності – України.
********** 9 травня. Сьогодні на одному кінці світу, в болотах мокви, відбувся парад кремлівського мракобісся, на якому нацист путлєр цинічно “подякував” рашистам за вбитих, пограбованих і зґвалтованих мирних людей в Україні. На іншому континенті очікується під# писання президентом США Джо Байде# ном закону про ленд#ліз. Допомога Украї# ні для досягнення спільної Перемоги над фашистською московією. Протилежні цілі та цінності. Людина й диявол, Світло й темрява, Добро й зло. Та# ким “непричесаним” виглядає нині Світ. І кожен українець, бажаючи Перемоги над московією, мусить долучатися до цієї доленосної місії. З найдрібніших справ складатиметься фундамент нашого успіху. Воювати, мурувати, творити, виховувати, любити… Заради України. Запеклі бої на Сході та Півдні нашої держави, здійснюються варварські ракетні обстріли міст і сіл, а люди вибудовують плани на майбутнє. Як далі жити, якій бу# ти Україні? Але очевидною є одна річ. Ук# раїнці остаточно переконалися ціною не# помірних жертв, трагедій та пролитої кро# ві в головному – хто наш друг, побратим, а хто – ворог і недруг. Через покоління, на генетичному рівні, свідомо й підсвідомо передаватимемо заклик до Нації – ніколи з москвином, рашистом, московією, кацап# станом. Зло московщини відповідно Зако# ну Божого і Природи має згинути в пе# кельному вогні. Бо звірства та насильства “глубінного народа” позбавили нас права толерувати інші думки, почуття, бажання. Хоча не лише справедлива помста виз# начає сутність нашого душевного стану. Українці, випереджаючи реальність, жи# вуть світлими мріями. Це добре, що праг# нення миру, відбудови особистого, загаль#
нонаціонального, державного життя глибоко вмостилися в людських по# чуттях, емоціях, надіях, незважаючи на канонаду снарядів та бомб, сирени тривоги. Але найважче долати три# вожні передчуття в очікуванні май# бутнього. Адже в стократ різко збіль# шились загрози, виклики, проблеми, завдання. Нагальні й надскладні. По# чинаючи від сім’ї, побуту й до безпе# ки держави. Усе болюче, значуще. Се# ред цієї гами є особливий пріоритет, що не втрачає своєї значимості. Люд# ський капітал! Бо саме людина за Конституцією є найвищою соціаль# ною цінністю. Тож якою має бути якість цього “капіталу”, як формува# ти надалі державну соціально#економічну, культурно#освітню, інформаційну, науко# ву, безпекову політику України, щоби за# безпечити належний розвиток Людини, Суспільства, Держави, роблячи їх стійки# ми й конкурентоздатними в жорстоких умовах глобального світу? Не знайдеться одразу відповідей для адекватної реакції. Тому затребуваним ни# ні стає активний (не формальний) суспіль# но#державний діалог, особливо з профе# сійними середовищами, не очікуючи за# вершення в Україні воєнного стану. Адже громадянське суспільство також наділено правом та обов’язком висловлю# вати позицію щодо тем, які носять загаль# нонаціональний, регіональний, корпора# тивний характер, торкаються проблем на# ціональної безпеки. Особливо інноваційного підходу пот# ребують людинотворчі сфери освіти, куль# тури, науки. Їх розвиток залежить від бага# тьох складників, починаючи з дуже три# вожної демографічної ситуації, масової втікачки “мізків” і до бюджетної політики держави, областей, громад. Війна посили# ла гостроту питання. Навіть оптимальна науково#освітня політика не в змозі зупи# нити тенденцію скорочення вчителів, вик# ладачів, учених. За чверть століття (після прийняття Конституції) в Україні відбу# лось різке зменшення учнів І#ХІ класів – понад 3 млн, спричинивши природну втрату студентів, викладачів вишів. Ситуа# ція нині ускладнюється, адже в умовах вій# ни 5,8 мільйонів українських громадян ви# мушено покинули країну. А цей демогра# фічний удар не зупинити декларативними намірами та “реформами”, оскільки його причини знаходяться у площині здорової соціально#економічної політики, міжна# родної співпраці. Перспектива вимагає ак# тивної людиноцентричної політики, обе# рігаючи кожне життя українського грома# дянина, дорожачи талантами, вченими, освіченими фахівцями, митцями. Бо навіть розрекламовані й створювані стартапи та технокластери зможуть стати ефективним інструментом тоді, коли вони не “замість”, а “разом” із наукою опирати# муться на її потенціал. Так само “модним” менеджером не можна підмінити науко# вість, організацію наукової праці. Бо, пос# тавивши науку на “госпрозрахунок”, зро# бивши пріоритетом формальне “зароб# ляння” грошей, наукові інституції пере# творюються в комерційні установи. Не зовсім виправданою стала орієнтація на пріоритет прикладної науки з її “швид# ким” результатом, недооцінюючи (недо# фінансуючи) фундаментальну. Хоча, оче# видно, перша без другої не відбудеться. Війна з особливою силою окреслила проблему домінуючого чинника – високо# технологічного озброєння. Оскільки саме сучасна високоточна зброя здатна бути визначальним складником успіху в часи воєнного протистояння. Чим вища освіче# ність суспільства, ефективніша діяльність наукових, конструкторських установ, на# явність надійних джерел фінансування, тим більше шансів створювати сучасну зброю. Належна підтримка науки держа# вою та великим бізнесом має здійснювати#
ся не тільки щодо наукових сегментів, пра# цюючих на обороноздатність країни, але й суміжних напрямів та галузей, зокрема й гуманітарних. А тому не варто відроджува# ти післявоєнну Україну на пострадян# ських, позавчорашніх підходах. Осучас# нення державної наукової політики зумов# лене також нашими євроінтеграційними устремліннями, світовими стандартами ставлення до “розуму”. Отже, галузь “нау# ка” в державному бюджеті не може задо# вольнятися традиційно низькими показни# ками: 0,16% ВВП (2017 р.), 0,2% (2018 р.) чи 0,23#0,25% (в останні роки, напередодні повномасштабного вторгнення роzії). Ад# же західний світ, куди прагнемо, зорієнто# ваний на якісно інші пріоритети. Для прикладу, Японія витрачає на науку близь# ко 7% від ВВП, Швеція, Ізраїль – 4,5%. Неможливо мати успіх в світовій та регіо# нальній змагальності, коли на одного ук# раїнця друкуватимемо лише 0,3 книги (ра# зом з підручниками), а Європа – 10#15! Оскільки практика засвідчує, що “ненау# кові” країни знаходяться, зазвичай, у від# стаючій компанії “третього світу”. Водночас просте збільшення не гаран# тує успіху. Необхідна стратегія науково# технологічного прориву, значно посилив# ши статус університетської науки та ефек# тивність академічної, формуючи перспек# тивне державне замовлення для науки згідно інтересів національної безпеки, принципів сталого розвитку. Наукові інституції, насамперед акаде# мічні, мусять оцінюватися не за формаль# ними ознаками “скопусних” різнодруків, проплачених зубожілими науковцями, а за Ідеї, які затребувані суспільством, світом, галузевим чи корпоративним інтересом. Адже найбагатшою, прогресивною нацією є не лише та, що виробляє сучасні техно# логії, але передусім та, що творить креа# тивні ідеї. Зазвичай, такі держави створю# ють (відповідно запитам науки) й адекват# ні освітні системи. Одна із них, що поши# рена в світовій практиці, – освіта “4К”. Критичність, Креативність, Комунікацій# ність, Колективність (уміння працювати в команді). У цьому контексті Україна ще зберігає потенціал для інноваційного зросту. Адже війна показує високу функці# ональну здатність наших воїнів ефективно навчатись, швидко опановувати складні системи сучасної західної зброї. Збереження та розвиток українців та ідей, талантів, науково#дослідницьких, культурних установ, архівів, бібліотек, ре# зультатів досліджень та винаходів стає зло# боденною і нагальною проблемою. У пла# нах щодо відбудови України з допомогою світового співтовариства цей напрям має вважатися ключовим. Не слід забувати, що нинішня, ймовірно й наступні війни, но# ситимуть гібридний характер, адже відбу# ватимуться в різних формах і напрямах. Дуже виразним проявом (без метафор) ха# рактеру таких воєн, їх варварської всео# сяжності є, наприклад, розстріляний ра# шистами пам’ятник Тарасу Шевченку в се# лищі Бородянка, знищення Національно# го музею імені Григорія Сковороди на Хар# ківщині, історико#краєзнавчого музею в Іванкові з унікальними творами Марії
Приймаченко, Драматичного театру Ма# ріуполя, в якому загинули сотні жінок та дітей, грабіжництво новітньої Централь# ної аналітичної лабораторії в місті Чорно# биль, руйнування храмів та культурно#іс# торичних пам’яток. Нацистські вандали здичавілої московії вбивають усе живе, ду# ховне, людське. Навіть тоді, коли вже не відбуватиметься війна в її гарячій фазі, во# на продовжуватиметься ними (допоки не згинуть) в гуманітарній, духовній, інфор# маційній, науково#освітній сферах. І як завжди, їм потакуватимуть “наші” домо# рощені колаборанти, зрадники, дрібні по# літичні служки, різномасті “толочкознав# ці” від науки, проповідуючи глибинність “єдінородства”, частина журналістів#збо# ченців. Але на цей раз не вийде по їхньому, бо незабаром це сміття виметуть, дуже на# діємося, назавжди з українського подвір’я. Однак замало лише боротися проти зла московщини, необхідно скрізь і всюди, в усіх життєвих сферах, безперервно, гідно й переконливо утверджувати своє особисте, національне, державне “Я”. Слід настій# ливо посилювати присутність України в світовому геополітичному та культурному просторі. “М’яка сила”, культура, наука, мистецтво, освіта, спорт разом із високо# технологічною економікою мають стати кращими провідниками українського пос# тупу. Ба більше, героїзмом наших Воїнів доведені до світу ті високі критерії щодо цінностей, якими варто послуговуватися Людству та Українському народові заради безпеки, прогресу, свободи. Проте українська “впізнаваність” не є лише завданням зовнішньої затребуванос# ті, вона конче необхідна нам для внутріш# нього розвитку людини, суспільства й дер# жави. Щоби народжувати, виховувати відда# них Україні Воїнів, Провідників, Просвіт# ників, Духівників; щоби Народ прагнув “чути себе українцями”. Великими Укра# їнцями! Переможцями!
********** 18 травня. Україна – унікальна, незбагненна, благодатна. Чи не єдина в Європі та Світі, що має своєрідну мапу#вишиванку, на якій кожний край, земля наділені особливою розквітненою красою життя. Різнобарвність, близькість, суголосність і єдність. Соборність у візії, місії, почуттях. А над цією вишиваною українською землею витає духовний доробок Кониського#Лисенка “Молитва за Україну” під назвою “Боже, великий єдиний, нам Україну храни”. Пригадую, що саме в такі минулорічні дні в Краматорську до Дня вишиванки Та# раса Шевченка (пам’ятник) вбрали в укра# їнську сорочку, вишиту народним автен# тичним орнаментом. У таку колись одя# гався Поет. А нині там війна з лютим воро# гом… У цьому році талановита майстриня з Донеччини пані Тетяна Зез на День Виши# ванки буде демонструвати в Чернівцях чу# довий твір, сорочку#вишиванку Степана Бандери. Згадується і той далекий в історії трав# невий місяць 1916 року, коли відійшов у вічність Іван Франко. Тоді весняне повіт# ря, як і сьогодні, було наповнене порохом, тривогою, війною. 28 травня великого Ук# раїнця проводили в останню дорогу. Але такою є людська доля, що славний муж не зумів “настарати” для цього дня навіть святошної одежі. Виявилося, що в нього не залишилося жодної вишиванки, які за життя завжди носив і так любив. Хоча чи# мало відомих жінок України часто дарува# ли Поету за доброю традицією вишиті со# рочки. Олена Пчілка, Алчевська, Кобрин# ська, Кравченко, Бохенська… У будні та свята він зазвичай одягав вишиванку. При# чому разом із європейським костюмом, сформувавши своєрідний образ україн# ського інтелігента.
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
