“Обніміться ж, брати мої. Молю вас, благаю!” · с. 5сторінка оригіналу ↗
ГОЛОС ДУШІ ОЛЕСЯ ГОНЧАРА
Слово Просвіти, №10 за 2008 рік
Ніна ГНАТЮК
Знову й знову перечитую “Щоденники” Олеся Гончара, дбайливо впорядковані й видрукувані його вірною Берегинею Вален$ тиною Данилівною. Скільки у цьому тритом$ нику болю за свій народ, скільки віри в його безсмертну душу, козацьку непокору, скіль$ ки любові до рідного слова, його найкращих творців! І, звичайно ж, найщиріші, найсер$ дечніші слова синівської вдячності й поваги — Тарасу Шевченкові. Ось кілька щоденни$ кових записів різних років. 19 травня 1957 року Олесь Гончар впи$ сав до щоденника такі рядки про геніально$ го Кобзаря: “Невідділимий від рідного краю, Великий поет далеко поза Україну розкинув могутні, повні квіткових пахощів віти свого генія. Великий Шевченко тим, що він поет української нації, але ще сильні$ ше тим, що він поет народний”.
Микола ЖУЛИНСЬКИЙ
Слово в благоговійному величанні та спраглому осягненні його духовної сили — особлива любов і особлива турбота Шев$ ченка-поета. На Слово він покладає великі надії, пориваючись уберегти українську душу від мутації, яка невблаганно набли$ жає націю до прірви знеособлення і розчи$ нення в іншому слові, в іншому етнічному просторі. Шевченко вірить, що його слово спро$ можне уберегти націю від моральної дег$ радації, яка неминуче розвивається в умо$ вах національного поневолення. Але сло$ во повинно дійти до народу, бо воно праг$
Заносить видатний майстер пера до своїх записників і різні життєві історії, ціка$ ві зблиски народного гумору. Ось рядки, записані 17. 08. 1964 р. “У Моринцях. До Шевченківських свят 1964 року селянам шевченківських сіл відпустила держава бу$ дівельних матеріалів, села причепурились: де були стріхи — з’явився шифер, прокла$ дено асфальтовану дорогу, і моринські дядьки повеселішали. На запитання “Як живете”? — відповідають: — Спасибі Тара$ су за шифер і трасу!” А ось запис, датований 30.05.1971 р. “Летимо на Гур’єв походити слідами батька Тараса. Під крилом зовсім не наша плане$ та. Пустеля понура, чорна, тільки де-не-де мертве око соляного озера — в небо. Як із дна кратера. Край Тарасових страждань. Тільки тут розумієш, що багато з його поезій народи$ лися з контрасту, із спраги, з видів отих го$
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
