“Обніміться ж, брати мої. Молю вас, благаю!” · с. 5сторінка оригіналу ↗
З КНИГИ «ВІДСТАНІ»
Слово Просвіти, №10 за 2008 рік
нуло волі, рвало поетове серце, сміялося і плакало — “виливало мову”. І ту мову, ті думи свої, “квіти мої, діти”, які поет і “ви$ ростав, і доглядав”, посилає в Україну, в нашу Україну. Там найдете щире серце І слово ласкаве, Там найдете щиру правду, А ще, може, й славу… Шевченко воліє і мріє, щоб його слово прийняв у своє серце не лише впокорений великодержавним шовіністом кріпак, а й “потомок гетьмана дурного” “презавзятий патріот”, який У свиті ходить меж панами, І п’є горілку з мужиками, І вольнодумствує в шинку. Ці нащадки давніх українських родин козацько-старшинського походження, які втратили почуття національної гіднос$ ті та моральної відповідальності перед своїм народом, заражені задавненою іс$ торичною хворобою — малоросійством, своїм зрадництвом, своїм запроданс$ твом присипляють національну свідо$ мість народу, знесилюють його дух та во$ лю до боротьби і цим віддаляють ви$ страждану поетом щасливу мить звіль$ нення України. Чи не їх, оцих “дядьків отечества чужо$ го”, мав на увазі Шевченко, коли застері$ гав, перебуваючи в казематі Петропавлов$ ської фортеці, від лукавства злих людей, здатних приспати Україну і потім її, окраде$ ную, в огні збудити?
Та не однаково мені, Як Україну злії люде Присплять, лукаві, і в огні Її, окраденую, збудять… Ох, не однаково мені. Тарас Шевченко заради майбутнього України, заради звільнення свого народу від колоніального уярмлення готовий простягнути руку й тим “народолюбцям” і “патріотам”, які хизувалися ліберальними поглядами і лише обережним словом і па$ фосним жестом тулилися до свого краю, його історії і культури. Він закликає їх до національної єдності, прагне консолідації всіх патріотичних сил України, бо чудово усвідомлює, до яких національних катас$ троф призводили внутрішній розбрат, чва$ ри, непомірні амбіції і чванство національ$ ної еліти. Тому Шевченко благає і національно свідоме панство, тогочасну панівну верхів$ ку уярмленої України прихилитися серцем до свого “найменшого брата” заради Укра$ їни-матері. Обніміте ж, брати мої, Найменшого брата… Обніміться ж, брати мої. Молю вас, благаю! Це ж своє “дружнєє посланіє” Тарас Шевченко надсилав нам, землякам своїм “в Украйні і не в Украйні”, мабуть, сподіваю$ чись, що в наші часи вже минулася “срамот$ ня давня година” і розкувалися “заковані люде”, братаються між собою і не шукають в чужому краю “того, що немає і на небі…”
Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗
