Емблема «Просвіта»ПРОСВІТАЦИФРОВАЗнання · Люди · Майбутнє
“В мені дзвеніли пісні зелені”. · с. 8сторінка оригіналу ↗

У ЦЕНТРІ РОДОВОДУ

Слово Просвіти, №10 за 2008 рік

Петро ПЕРЕБИЙНІС * * * Тато косить конюшину, а я несу через поле горщики-близнята з гарячим обідом. Горщики не прості — золоті. Що в одному горщику — борщик, що в другому горщику — каша. А хліба, каюся, немає. Дістався приблудному песику. Тато усміхається: “Не біда. Позичимо в зайця…” Обідає нашвидку. Гладить мене по чуприні пахучою долонею і знову береться за косу. Пахне зеленим борщем. Пахне кашею і скошеною пашею… Миттю засинаю на конюшиновій подушці і прокидаюся в синіх сутінках. Вечір. Тиша. Поруч тато, а в зоряному небі — Близнята. * * * Стою у центрі родоводу. О ні, не центр я. Це Господній час, допоки мозок не погас, мене тримає на планеті. Стою серед усіх калинокровних родичів моїх. Одних — уже немає, інших — ще немає. А я живу. Єднаю небо і траву. “Хто ви, прапрадіди?” — гукаю. “Хто ви?” — і повертається луна. І тайну Лета поглинає. Ані душі… Лише моя вина, мов сирота між полинами. Стою, допоки Всесвіт не погас, — праправнук і прапрадід водночас. ВЕЛИКОДНЯ ХОДА Сходить паска у хаті. Ми запалюємо свічки, беремо шуварові кошики з крашанками і виходимо в зоряну ніч. А ніч — як день. Як Великдень. Дорога до Храму мережиться свічками. Горби і косогори, долини і левади мерехтять, переливаються вогняними віночками. Чумацький Шлях струменіє у величальному сяйві Великодньої ходи. Вогники в небі. Вогники на землі. Всесвіт — як писанка. Христос воскрес! Душі предків засвітились восковими сузір’ями і линуть між нами дорогою до Бога. Сходить паска у небі. КОБЗАРЕВА ЗОРЯ Вечір вишитий зірками. Сидимо під рушниками. Квітне вишня-подолянка. Тітоньки у вишиванках. Я між ними вичитую: “Зоре моя вечірняя”… Над моєю душею, над листком “Кобзаря” захід сяє вишнево. Тиша. Вечір. Зоря. Зі збірки “Пшеничний годинник”. Київ, 2005

Слово Просвіти · PDF у Вікісховищі ↗

Емблема «Просвіта»Просвітянин